Флавівіруси
Сімейство включає в себе близько 50 вірусів.
Це сферичні оболонкові віруси з ікосаедральним нуклеокапсидом, укладеними в ліпідну оболонку. Середня величина 37-50 нм.
Геном утворює однониткових молекула + РНК. РНК зберігає інфекційність після виділення її зі віріона. При реплікації утвориться однорідна мРНК. Повний геном флавивирусов транслюється в єдиний поліпротеїнів, згодом нарізали протеолітичними ферментами. Після дозрівання дочірні популяції відбруньковуються від клітинної або внутрішньоклітинних мембран, службовців місцем складання.
Антигенна структура:
1) структурні білки (V); відповідальні за гемаглютинацію, видову специфічність і групові антигенні зв’язку;
2) неструктурний розчинний антиген.
Флавівіруси культивують в курячих ембріонах і культурах тканин.
Первинна репродукція вірусу відбувається в макрофагах і гістіоцитах, далі – в регіонарних лімфовузлах.
Потім віруси потрапляють в кров, заносяться у внутрішні органи, нервові клітини головного мозку, де відбувається їх репродукція.
Після захворювання залишається гуморальний типоспецифический імунітет.
Сімейство флавивирусов включає в себе різних представників, викликають відповідні захворювання:
1) вірус жовтої лихоманки. Резервуар інфекції – мавпи, переносник – комарі. Зустрічається в країнах Південної Африки. Вірус проникає в кровотік, а потім в регіонарні лімфатичні вузли, де і розмножується. Дочірні популяції вдруге проникають в кров і гематогенно діссемінірует в печінку, селезінку, кістковий мозок та інші органи. Інфікування клітин призводить до розвитку запальних і некротичних поразок;
2) вірус лихоманки Денге. Резервуаром інфекції є хворі люди і мавпи, переносником – комарі. З укусом переносника вірус проникає в кровотік, реплікується в регіонарних лімфатичних вузлах і ендотелії капілярів, потім дочірні популяції вдруге проникають в кров, що супроводжується явищами капіляротоксикозу;
3) вірус японського енцефаліту. Резервуар збудника – дикі птахи, гризуни, велика рогата худоба, коні та свині; людина – тупиковий господар (при епідеміях можлива трансмісивна передача від людини людині). Переносники – комарі роду кулекс. Після укусу вірус проникає в кровотік, а звідти – в ЦНС, лімфоцити і паренхіматозні органи. Вихід дочірніх популяцій супроводжується загибеллю клітин;
4) вірус кліщового енцефаліту. Резервуар і переносник вірусу – іксодові кліщі. Додатковий резервуар – різні тварини і птахи. Після укусів людини інфікованими кліщами збудник поширюється гематогенним і лімфогенним шляхами, проникаючи в ЦНС. Вірус вражає рухові нейрони передніх рогів шийного відділу спинного мозку, мозочок і м’яку оболонку головного мозку.
Для специфічної профілактики кліщового енцефаліту застосовують інактивовану вакцину. При укусі кліща вводять специфічний імуноглобулін.
Лабораторна діагностика:
1) виділення вірусу зараженням мишенят-шмаркачів подальшої ідентифікації в РГГА і РЗК з наборами імунних сироваток;
2) остаточна ідентифікація в реакції нейтралізації.
Лікування: засоби етіотропної терапії відсутні.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)