Фізіологія праці
Фізіологія праці, є прикладним розділом фізіології людини і вивчає фізіологічні явища, що супроводжують різні види фізичної та розумової праці.
Розумова праця ділиться на такі види:
1. Операторський працю. Це праця професійних груп, пов’язаний з управлінням автоматизованими системами (оператори технологічних установок, авіадиспетчери і т. д.).
2. Управлінська праця (керівники). Найбільш емоційно напружений.
3.Творческій працю (науковці, письменники, артисти і т. д.). Найкваліфікованіший, оскільки вимагає багаторічної підготовки.
4.Труди медичних працівників. Характеризується підвищеними психоемоційними навантаженнями.
5. Педагогічний працю. Педагоги навчальних закладів.
6.Труд учнів і студентів. Вимагає напруження таких психічних функцій, як пам’ять, увага, мислення.
Розумова робота включає розумовий і емоційний компоненти. При вирішенні наукових і конструкторських завдань переважає розумовий компонент. Художньої творчості властива перевага емоційного компонента.
При розумовій праці мозок є не тільки регулюючим, а й працюючим органом. Тому він в першу чергу відбивається на функціональному стані ЦНС. Відбувається локальна активація кори і підкіркових структур. Встановлено, що при помірних розумових навантаженнях зменшується амплітуда і збільшується частота b-ритму електроенцефалограми. При перевантаженнях на ЕЕГ з’являються d – і q-ритми. Будь-яка розумова робота викликає певне психоемоційне напруження. Загострюються сприйняття, увага, пам’ять. Для кожного виду розумової діяльності необхідний свій оптимум емоційної напруги. Це пов’язано з тим, що емоції виступають у ролі організатора цілеспрямованої діяльності. Вони виконують оцінну, программирующую і підкріплювальну функції (приклади).
Фізіологічне значення вісцеральних систем при розумової діяльності полягає в забезпеченні енергетичного обміну в мозку. Кора впливає на вісцеральні функції через лімбічну систему, гіпоталамус і ретикулярну формацію і симпатичну нервову систему. У результаті активуються симпатоадреналовая, гіпоталамо-гіпофізарна система і посилюється утворення гормонів надниркових залоз. Чим вище рівень психоемоційного напруження, тим більше вміст адреналіну і глюкокортикоїдів в крові. В результаті цих впливів підвищується артеріальний тиск, частота серцевих скорочень, хвилинний об’єм крові, частішає дихання, підвищується вміст глюкози і кисню в крові і т. д..
У результаті інтенсивної розумової роботи розвивається нервово-психічне стомлення. Його ознаками є погіршення сприйняття, уваги, пам’яті, мислення, а також слабкість і сонливість. Знижується розумова працездатність, виникають дратівливість. Однак нервово-психічне стомлення, на відміну від м’язового, швидко зникає за певних умов. Це зміна виду діяльності, обстановки і навіть зміна настрою. Отже нервово-психічне стомлення пов’язано не з порушенням метаболізму в нейронах ЦНС, а зі зниженням активуючого впливу ретикулярної формації на кору.
При надмірно інтенсивної розумової роботі виникає виражене психоемоційний напруга, що викликає інформаційний або емоційний стрес і виснаження резервів нервової системи. З’являються тривожність, відраза до роботи, розвивається депресія. Більш того, внаслідок погіршення трофіки міокарда зменшується амплітуда зубця Т електрокардіограми. Це свідчить і про перенапруженні функцій серцево-судинної системи. Тому у людей, що займаються інтенсивним розумовою працею, часто розвиваються гіпертонічна хвороба та ішемічна хвороба серця.
Для оцінки інтенсивності розумової праці використовуються дані електроенцефалографії, а також психологічних тестів на увагу, пам’ять, сприйняття, швидкість сенсомоторних реакцій.
Фізична робота розділяється на динамічну і статичну. Динамічна виконується в тому випадку, якщо в результаті неї відбувається періодична зміна довжини скелетних м’язів. Статична, якщо їх довжина тривалий час не змінюється (приклади). При фізичній роботі в першу чергу змінюються функції вісцеральних систем. Посилюються дихання, кровообіг, змінюються терморегуляція і склад крові. Частота серцевих скорочень зростає протягом перших 10 хвилин роботи і надалі залишається на цьому рівні. Ударний об’єм крові також зростає на початку роботи і після не підвищується. У нормі систолічний тиск зростає, а діастолічний немає або дещо знижується. Всі ці параметри діяльності серцево-судинної системи змінюються відповідно до інтенсивності праці. Зростає хвилинний об’єм дихання і споживання кисню. Однак посилення дихання не покриває потреби організму в кисні. Тому розвивається киснева заборгованість. Одночасно, внаслідок гіпервентиляції виникає гипокапния. Легка і помірна робота не впливають на рН крові. При важкій спостерігається метаболічний ацидоз через накопичення лактату в крові. Підвищується вміст лейкоцитів і еритроцитів у крові. Фізична робота змінює процеси терморегуляції. Головним є посилення потовиділення. Воно обумовлене зростанням теплопродукції в м’язах. В основі змін вісцеральних функцій організму лежить активація симпатоадреналової і гіпоталамогіпофізарное систем. Викид адреналіну і глюкокортикоїдів стимулює серцеву діяльність, дихання, розпад глікогену, утворення глюкози.
Внаслідок важкої або тривалої фізичної роботи настає стомлення, що є захисною реакцією. Це тимчасове зниження працездатності, що виражається зниженням кількості та якості роботи. Ознаки фізичного стомлення діляться на суб’єктивні і об’єктивні. Суб’єктивним є відчуття втоми. Об’єктивні критерії – це зменшення потужності виконуваної роботи, а також порушення робочого стереотипу, тобто стандартної послідовності дій.
На відміну від розумової, фізичну роботу можна оцінити у фізичних величинах. В якості критерію тяжкості фізичної праці використовується показник потужності. Легка робота виконується при потужності до 20 Вт, середньої тяжкості до 45 Вт, важка до 90 Вт і дуже важка більше 90 Вт
(2 votes, average: 2.50 out of 5)