Філософсько-правові погляди французьких просвітителів

У центрі французької філософсько-правової думки XVIII в. проблеми людини та її благополуччя в умовах “розумної” держави, очолюваного освіченим правителем.
Найбільш чітко ці ідеї висловив мислитель епохи Просвітництва Вольтер (справжнє ім’я Франсуа Марі Аруе; 1694-1778). Будучи войовничим атеїстом, він оголосив релігію головним джерелом невігластва, що породжує всі біди народу, але вигідного церкви, феодалам, аристократам.
Вольтер висунув концепцію “освіченого монарха”, суть якої в тому, що несправедливість, що панує в суспільстві, може виправити розумний, освічений (освічений) правитель. У його владі встановити рівність усіх перед законом, скасувати тортури, заснувати свободу слова та віросповідання, недоторканність приватної власності, гласність суду та інші правові норми.
Інший французький просвітитель Шарль Луї де Монтеск’є (1689-1755) виступив з критикою теорії Гоббса (“війна всіх проти всіх” як природний стан людей) і проголосив, що людина від природи не агресивний, а боязкий. Його природним станом є прагнення до миру, рівності, до “життя спільно”. На зорі розвитку людина спирався на природні закони – збереження миру, добування їжі тощо. Серед таких законів Монтеск’є особливо виділяє бажання жити в колективі, в суспільстві. На основі цього бажання і виникає держава.
Проте об’єднання людей у??державу, на думку Монтеск’є, призводить до порушення їх природної рівності і погрожує війною. Тому на додаток до природним законам люди в ім’я загального блага створюють “людські закони”. Процес законотворчості залежить від багатьох факторів, насамперед, від моралі, звичаїв, релігійних вірувань, чисельності населення і природних умов – клімату, грунту, корисних копалин тощо. У зв’язку з тим, що Ш. Монтеск’є перебільшував роль географічного середовища в правовій реальності, його концепція отримала найменування “філософсько-правової натуралізм”.
Духом будь-якого закону, вважав Монтеск’є, має бути право, тільки правові закони формують свободу (Див.: Монтеск’є Ш. О дух законів // Монтеск’є Ш. Вибрані твори. М., 1955. С. 655.). Право він розглядає як загальнолюдську цінність, оскільки його мета – свобода, рівність і безпеку всіх людей.
Співвідношення права і закону постає у вченні Монтеск’є як співвідношення духу законів і законодавства. Вчення Ш. Монтеск’є про дух законів, про поділ влади, про свободу значно збагатило філософсько-правову думку, сприяло її подальшому розвитку.
Одна з найбільш яскравих фігур французького Просвітництва – Жан-Жак Руссо (1712-1778), який увійшов в історію філософсько-правової думки як автор ряду оригінальних концепцій – свободи і рівності, рівності і нерівності, природного стану і суспільного договору, політичного права і політичних законів, загальної волі і юридичних законів.
Руссо, зокрема, вважав, що кінець природному і справедливому стану суспільства поклала приватна власність, вона породила страх, війну, майнове розшарування.
Не менш оригінально Руссо трактував походження держави. На його думку, багаті запропонували заснувати державу на основі суспільного договору, що передбачав загальну рівність перед законом. Однак вони обдурили бідних, створивши таку державу і встановивши такі закони, які захищають інтереси лише багатих. Людина народжується вільною, але всюди він у кайданах – резюмує філософ.
Він був переконаний, що права людини в умовах політичної та економічної нерівності можуть бути захищені тільки законами. Люди підпорядковують свою волю “загальній волі”, “загальному Я”, народу, єдиному, хто володіє суверенітетом. Окрім “загальної волі”, що представляє спільні інтереси, існує ще й “воля всіх”, яку Руссо розглядав як приватні інтереси суспільства.
Найважливішим правом людини Руссо вважав свободу: позбавити людину свободи означає позбавити його моральності. Руссо пов’язує правові відношення не з минулим, а з майбутнім. Перехід до справжньої свободи передбачає укладання суспільного договору, коли замість особистих прав і свобод, заснованих на силі, особистість знаходить громадянські права, в тому числі і на власність, що охороняється державою. Таким чином, індивідуальні права набувають юридичний характер. В результаті договору рівних утворюється Республіка, де індивід підпорядковується суспільству, стає вільним, так як непідвладний нікому окремо.
Мета принципу Руссо “воля всіх” – узгодити інтереси кожного представника стану з інтересами всіх станів.
У зв’язку з тим, що Руссо був прихильником суверенітету народу, він виступав проти поділу влади і замінив його поділом функцій.
Для того щоб з’єднати права з обов’язками і здійснити справедливість, необхідні закони. “Народ, підлеглий законам, має бути і автором цих законів” (Руссо Ж.-Ж. Про суспільний договір // Руссо Ж.-Ж. Трактати. М., 1969. С. 94.). Таким чином, законодавець – це саме суспільство.
Метою законодавства є, по Руссо, свобода і рівність. Влада не повинна доходити до насильства. Вона може застосовуватися тільки в силу законів: “жоден громадянин не повинен бути настільки багатий, щоб купити іншого, і жоден – настільки бідний, щоб бути вимушеним продавати себе…” (Руссо Ж.-Ж. Про суспільний договір // Руссо Ж.-Ж. Трактати. М., 1969. С. 94.).
До філософсько-правової проблематики зверталися й інші французькі просвітителі. Так, Клод Адріан Гельвецій (1715-1771) стверджував, що “геніальними людьми не народжуються, а стають” (Гельвецій К. Про розум. М, 1938. С. 362.) під впливом соціального середовища. Соціальне середовище Гельвецій розумів як форму правління, моральність суспільства і діючі державні закони. Підтримуючи ідею природного рівності людей, він проголошував їх правова рівність як рівність усіх перед законом.
Примітно, що філософсько-правові погляди К. Гельвеція нерозривно пов’язані з ідеями гуманізму. Відзначаючи, що “закони всесильні, вони можуть все”, він закликав направити їх дію на дотримання та захист інтересів окремої людини. Навіть тимчасове обмеження особистого інтересу в ім’я суспільного Гельвецій вважав неправомірним, оскільки “верховним благом” у нього виступає єдність, гармонія особистих і суспільних інтересів.
Роботи французьких просвітителів підготували філософсько-правовий грунт Великої Французької революції. Їх ідеї набули широкого поширення у всьому світі – від Росії до Америки. Концепція суспільного договору, зокрема, була підхоплена російським мислителем Н. А. Радищев.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Філософсько-правові погляди французьких просвітителів