Філософсько-гуманітарна складова медицини
Мислителі давнину казали, що хороший лікар повинен бути і гарною людиною. Медик, будь то лікар, фармацевт або медсестра, – об’єктивно гуманіст. Але ж це – дивовижна якість компетентного сприяння людям, що потрапили в біду або складну ситуацію. Але це не стільки співчуття і співчуття людині слабкому, хворому, але і надання йому посильної допомоги для повернення до повноцінного життя. Інакше кажучи, ось все це і є прояв найкращого, що може бути в людині – людяності. Адже що може бути більш людяним, ніж самовіддана діяльність лікаря, спрямована на порятунок людини від смерті або полегшення його фізичних та душевних страждань. Вищим цивільним гідністю в житті і діяльності лікаря є закріплення в його психології почуття гуманності, шанобливого ставлення до людей.
Центральною темою філософії медицини та фармації є осмислення феномена людини: його буття в світі і суспільстві, ставлення до людей, а також безпосереднє відношення до самого себе. Одним з філософських підходів є розгляд людини як унікального биопсихического і соціально-культурного істоти, життя і діяльність якого безпосередньо детермінується і формується фактом розвитку серед інших людей, їх думками, установками, оцінками, морально-етичними нормами. Ще задовго до того, як у суспільній свідомості утвердилося розуміння філософії медицини, в лікарській середовищі активно обговорювалися ключові проблеми, пов’язані з осмисленням ролі і значення наукової та практичної діяльності лікарів і фармацевтів, а також їх участі у підвищенні санітарно-гігієнічної культури людей. Лікарям пропонувалося любовно і проникливо вселяти їм необхідність особистої участі в збереженні здоров’я.
Видатний представник вітчизняної охорони здоров’я М. Я. Мудров, декан медичного факультету Московського університету, закликав лікарів допомагати бідним людям. Він писав, що необхідно “протолковать хворому і майбутній образ вживання прописаних ліків і сказати смак, колір, запах і дія оного.
Тоді хворий буде приймати його з захопленням: а се захоплення, радість і впевненість бувають іноді корисніше самого ліки. Хворий вважає години і хвилини, очікує дії від ліків і думає більше про одужання, ніж про хвороби “(Мудров М. Я. Избр. Произвед. М., 1949. С. 240). М. Я. Мудров радив молодому лікарю: “Тепер ти випробував хвороба і знаєш хворого, але знай, що і хворий тебе випробував і знає, який ти. З цього ти укласти можеш, яке потрібно терпіння, розсудливість і напруга розуму при ліжка хворого, щоб виграти всю його довіреність і любов до себе, а це для лікаря найважливіше “(там же. С. 233).
Що стосується Н. І. Пирогова, то він першим запропонував систематизувати всі відкриття, які зроблені в лоні медицини і пов’язані безпосередньо з людською природою. Він також припускав, що тільки в рамках філософії медицини можливий синтез світоглядних інтуїцій лікаря і теоретичного осягнення ним цілісної людини. Найголовніший предмет медицини і філософії, вважав він, – це людина. Н. І. Пирогов, мабуть, першим в медицині глибоко продумав і поставив питання про вивчення специфічної природи людського розвитку та врахування його в медичній практиці. Він прагнув осягати людини у всій повноті його матеріального, чуттєвого і духовного, раціонально-морального буття. Гуманність лікаря проявляється в його високому практичному професіоналізмі. Але це не тільки його знання і вміння, а й піднесене моральне ставлення до всіх людей.
Гуманізм як філософія всіх медиків вказує на його самобутні якості – менталітет, морально-етичний стрижень і мужність перед обличчям смерті, самовідданість у боротьбі за життя і здоров’я людей. Але лікар не тільки гуманіст, він ще й гуманітарій. Це усвідомлене взаємодію з людьми в ім’я розвитку як самого себе, так і всього суспільства медиків. Роль і значення гуманітарності тим більше, чим більше вміло він акумулює соціально-культурний досвід еволюції людства і індивідуальний досвід вдосконалення особистості як кращого представника роду людського. А це, насамперед, обумовлено особистої орієнтацією лікаря на духовні цінності людства – зміцнення здоров’я людей і облагороджування їхнього способу життя, які завжди невід’ємно пов’язані з медициною.
“Мудрі ті, які лікують”. Так говорили про лікарів ще в глибоку давнину. І сьогодні тих, хто зцілює хворих, високо шанують, бо їх вміння повертати людям здоров’я вважається найвищою мудрістю. Феномен лікаря не в тому, що він володіє вищою медичною освітою і допущений до профілактичної або лікувальної роботи, а в тому, що він – деміург (грец. Demiurgos – майстер чи творець) здоров’я. “Лікар – подібний богу” (Гіппократ). Про це натхненно пишуть вчені і філософи, поети і самі медики, словом, люди дуже різного соціального стану і роду діяльності. Пишуть вони про це порізному, але суть їх оцінки праці лікаря одна – добродіяння. Адже він готовий прийти на допомогу пораненим і хворим. Більше того, завжди готовий жертвувати і самим собою в ім’я порятунку стражденного. Для лікаря медицина, як висловився видатний вітчизняний клініцист А. Ф. Билибин, “більше, ніж професія; вона спосіб життя “.
“Центральною фігурою медичної сфери, – стверджує Ю. Л. Шевченко, – є практикуючий лікар. Сучасний лікар поряд з медичними знаннями повинен володіти високою інтелектуальністю, немислимої без широкого кругозору, усвідомлення свого призначення, розвиненого творчого мислення, ясного розуміння сенсу своєї гуманної діяльності “(Філософія медицини. М., 2004. С. 7). Лікар – це не тільки високо освічений фахівець, культурна особистість в справі відновлення здоров’я у людей. Він ще й умілий організатор їхнього здорового способу життя, що підтримує і розвиває в них творчий потенціал. Лікар – більше, ніж професія. Це його життєва позиція, виражена в розвиненої духовності, моральності, загальною культурності і почутті найвищої відповідальності перед людьми.
Коли людина з придихом слухає класичну музику, захоплюється картинами видатних художників, зачитується романами і віршами майстрів слова, захоплюється науковими відкриттями вчених, то він “спілкується” через століття з феноменальними особистостями, які одухотворяють його свідомість, збагачують світогляд і ментальність, підносять почуття. Без цього життя було б духовно убогою. Кожна людина – особистість унікальна, і ця унікальність залежить від її здатності засвоювати все загальнозначуще і самобутньо виражати це в спілкуванні з людьми. Гуманітарність в особистості лікаря – критерій широкої і грунтовної освіченості, зразок високої честі і гідності. Вона є і зразок совісності прогресивного людства.
Одночасно з формуванням гуманності у лікаря складається і соціальний характер – ментальний і психологічний стрижень його особистості. “Тільки в характері індивідуум здобуває свою постійну визначеність”, – зазначав Гегель. (Гегель Г. В. Ф. Соч. М., 1956. Т. III. С. 76). До речі, слово “характер” нерідко вживається як синонім слову “особистість”, що означає міру особистісної сили волі. Всі люди з сильною волею володіють і сильним характером. А без сильної волі неможливі ніякі конструктивні дії лікаря як особистості. Саме розумом, силою волі визначається і громадянськість особистості медиків. Вся їхня внутрішня енергія: вміння, знання, гуманізм і професіоналізм, зусиллям волі направляються на добру справу – зміцнення здоров’я людей. На цій основі і відбувається усвідомлення медиком самого себе як соціального суб’єкта, свого ставлення до інших людей: колегам, пацієнтам.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)