Філософські роздуми про медицину і фармацію
Є, принаймні, два типи роздумів про медицину і фармації як про особливі форми пізнання і діяльності, які відповідають цим формам: філософський аналіз і саморефлексія медицини і фармації. Ні, однак, підстав вважати, що вони збігаються. Медицина та фармація, які вивчають та оцінюють самі себе, ще не є філософією медицини і фармації. А філософський аналіз або роздуми про медицину або фармації – це якесь прагнення зрозуміти: як же треба філософствувати, щоб оцінити медицину або фармацію як унікальні наукові форми пізнання. Ось ці філософські роздуми про суть і статус медицини і фармації в культурі та науці взагалі і являють собою їх філософію. Саме вона ставить цілі і формулює завдання конструктивного медичного та фармацевтичного дослідження специфічного об’єкта і предмета пізнання світу, життя і людини з його спонуканнями до збереження та зміцнення здоров’я.
Медицина практично завжди стикається з проблемами, відповіді на які може дати тільки її філософія. Це – сутність життя і смерті, обгрунтування сенсу здорової життєдіяльності людей, питання свідомого і несвідомого, морально-етичні проблеми охорони здоров’я та багато іншого. Саме філософія медицини і фармації дає медикам моральну і теоретико-методологічну базу, обгрунтовує універсальні методи і принципи медичного пізнання та обгрунтування діагностики і т. д. Філософія медицини і фармації розвиває і вдосконалює діалектичне мислення – вершину майстерності медичних кадрів.
Історично медицина завжди містила деяку філософську компоненту з приводу осмислення її базисних цілей, завдань, методів і цінностей. Так, вже в роботах Гіппократа і Галена є філософські міркування про методологічних підставах наукової медицини і моральних цінностях лікарської професії. Тому при вивченні філософських проблем медицини необхідно спиратися на історію медицини. Осмислення історичного розвитку медицини, її успіхів і помилок необхідно для формування у медиків критичного мислення. Критична спрямованість мислення у сучасних медиків говорить про їх філософської культурі.
Філософію медицини давно представляють як метафізику (грец. Ta meta ta physika – те, що після фізики) – вчення, що розглядає найбільш загальні знання. В еволюції думки слово “метафізика” вживалося як синонім філософії. Але у метафізики є й відмінність від філософії. Воно полягає в тому, що вона часто розглядалася фундаментальної думкою про мир і поряд зі світом існує сама по собі. Це – особливо умоглядна людська думка про світ. Вона нерідко ототожнюється з вченням “онтологія” (грец. On – суще, logos – вчення). Але ж будь універсальне знання завжди виявляється тільки в якомусь конкретному. Це означає, що метафізика – одна, а філософій стільки, скільки локальних сфер буття. Є національні філософії, релігійні філософії, філософії культур та філософії наук, як, наприклад, філософія медицини, фармації і т. д. Філософія медицини (фармації) – це свого роду інтелектуальна програма дискурсу (лат. Discursus – міркування) про найдавніший явищі – науці, пов’язаної з лікуванням людини.
Філософія медицини і фармації – це осмислення загальномедичного свідомості і клінічного мислення. Перші уявлення про медицину сформувалися історичним досвідом практичного використання досягнень фундаментальних і прикладних наук при лікуванні людей. Але для сучасних уявлень про медицину характерна і опора (крім природознавства) на провідні соціально-гуманітарні дисципліни. Саме слово “медицина”, що несе в своїй підставі латинське “medicina” і близьке до нього слово “medicare”, має два значення – лікувати і отруювати, а слово “medicamen” – медикамент і отрута. Такі протилежні значення латинських слів вказують на міру професійного усвідомлення складності медицини. Крім того, слово “медицина” має і індоєвропейський корінь “med” – середина. І він теж наводить на роздуми. Медицина знаходиться на рубежі між природними і суспільними науками.
Погляд на медицину лише як на сферу, що має справу з хворобами, є вузьким і одностороннім. Подібну думку може бути віднесено до окремих розділів медицини. В цілому ж вона є не тільки наукою про хворого, але і наукою про здоровий людину. Вона має на меті запобігання хвороб, зміцнення здоров’я, продовження активного, творчого довголіття людини. Працюючи над філософськими проблемами медицини, вчені-медики значно розширили уявлення про медицину і фармації, орієнтуючи їх на профілактику. Сьогодні вони стали відповідати основній лінії гуманістично орієнтованого охорони здоров’я, яке покликане бути націленим на наукову профілактичну діяльність. У зв’язку з цим в їх розвитку відбулася диференціація на самостійні або автономні галузі пізнання людини, її організму: анатомію, фізіологію, гістологію, а також конкретні хвороби та їх лікування – терапію, хірургію, психіатрію і т. д. Центральне ж місце займає медицина здоров’я.
Уявлення про фармації теж мають глибокі історичні корені. Вони пов’язані з грецькими термінами “pharmakon” – ліки і отрута і “pharmkeia” – лікувальний засіб, які, швидше за все, походять від давньоєгипетського слова “Фармація”. Його буквальний переклад означає захисник і зцілитель. Ще Парацельс (1493-1541) у зв’язку з цим зауважував: “Все є отрута, ніщо не позбавлене отруйності, і все є ліки”. Сьогодні фармацію розуміють як науково-практичну галузь, що займається проблемами вишукування, дослідження, добування, виготовлення, зберігання та відпуску лікарських засобів для лікування хвороб. Фармація разом з фармакогнозії і фармакологією складають сучасну науку про ліки. Всі вони тісно взаємопов’язані з фармацевтичною хімією та іншими областями медичної науки, що вивчають лікарські речовини: фізіологією, патологією, біохімією, хімією полімерів і т. д.
В даний час зростає клінічна роль фармації: зміна і ускладнення методів надання фармацевтичної допомоги лікарям і пацієнтам. У медицині фармація розглядається як ефективний засіб впливу на медичну науку і практику; на роботу з органами охорони здоров’я з метою зміцнення здоров’я населення, медикаментозного попередження небезпечних інфекційних епідемій; оцінки, моніторингу, ініціювання, модифікування використання медичних препаратів з метою забезпечення безпеки та ефективної лікарської терапії; відповідальність за забезпечення лікарською терапією з метою поліпшення якості життя людей. Сьогодні виникла низка питань до фармацевтичної освіти. Ці питання виникли з двох причин: зростання числа лікарських речовин і розвиток фармацевтичного бізнесу.
Сучасні медицина і фармація – це не тільки професійне використання якогось набору спеціальних лікувальних препаратів та процедур, а й унікальний спосіб пізнання і пояснення феномена світу і буття людини в ньому. Виникла потреба в новому філософському прочитанні обгрунтування ролі і значення медицини і фармації в житті людей. Мова йде не тільки про медицину і фармації як про практичне лікувальній справі, як про унікальні природничих науках, але і як про особливе світогляді. Адже медики радикальним чином змінюють уявлення про світ і життя. Вони інакше обгрунтовують найважливіша ланка гегелівської діалектики – проміжна ланка междупротивоположностями. Так, врачифилософмедициныД. С. Саркисов (1922-2000) довів, що внутрішня суперечливість в організмі не є єдиним джерелом його розвитку. Він першим виявив і філософськи обгрунтував невідомий раніше закон комбінаційних перетворень. Тобто всі властивості системи (живої і неживої природи) визначаються поєднанням складових її елементів і ці властивості змінюються при будь перестановці, перегрупування, рекомбінації цих елементів.
Медики минулого (в Росії лікарі) першими в історії пізнання світу і життя були об’єктивно приречені осмислювати людини та її буття в залежності від обставин. Одним з найбільш стародавніх медичних текстів вважається “Папірус Еберс” – магічні вчення єгиптян з лікування хвороб людей. Вони датуються приблизно 1550 роком до н. е. У папирусном свиті міститься опис впливу приблизно 700 лікарських засобів від різних недуг, таких, наприклад, як укус крокодила або скалка в нігті пальця. Звичайно, більшість лікарських засобів тоді було просто-напросто не ефективно, а деякі з них навіть надзвичайно небезпечні. Проте в цілому єгипетська медицина стала предтечею інтелектуального осмислення проблем для створення здорового способу життя людей. А через тисячоліття вже грецька медицина пов’язала свою долю з філософією.
У медицини й філософії є щось спільне. Це – здорова, творче життя людей. Медицина і філософія покликані зміцнювати життя людей фізично, підносити духовно, робити її морально осмисленою. Медицина і філософія стали свого роду засобом прояви людської мудрості, вмілими наставниками творчої, життєдіяльності кожної людини. Люди, “посвячені в таємниці буття людської природи”, стали називатися мудрецями. Тільки вони допускалися до терапевтичного та хірургічного впливів на тіло, які виходили з складного розумового процесу розпізнання захворювань – діагностики (грец. Dia – між і gnosis – знання). Діагностика – сфера мудрості лікаря, інакше кажучи, – його науково-дослідна діяльність. Він подумки і практично проводить дослідження організму людини на молекулярному, субклітинному, клітинному, органному і системному рівнях.
Завдання лікаря полягає в первісному зовнішньому огляді хворого, а потім вже розумовому припущенні про причини захворювання. Видатний вчений, хірург і філософ Н. І. Пирогов (1810-1881) вважав, що будь-яка хвороба є єдність явища і його сутності. Тому завданням лікаря повинні бути вивчення і осмислення процесів, властивих пошкоджень організму. Постановка ж діагнозу є пізнавальна задача особливого роду, де йде розумовий рух від явища до сутності. Процес пізнання причини хвороби, її ознак починається з первинної постановки діагнозу і співвіднесення його із загальноприйнятою класифікацією. Це є вже розумовий встановлення специфіки захворювання. Пізнавальний подальший лікарський процес здійснюється на основі життєвого досвіду, аналітико-синтетичної діяльності лікаря і його інтуїції. Діагностичний процес є дослідження хворого із застосуванням усіх методів сучасної клініки та апарату діалектико-логічного мислення і не тільки.
Філософія медицини і фармації як узагальненого і логічно опрацьованого світогляду медика є його розумовий погляд на природу взагалі, людини і сенс його життєдіяльності. Вона постає у вигляді цілісної і разом з тим розвивається системи медичного пізнання, що спирається на антропософію (грец. Anthropos – людина і sophia – мудрість), яка стала вихідним моментом у філософії медицини та фармації та базовою основою клінічного мислення лікарів. Антропософія є вченням про людину як носія своїх внутрішніх, “іманентних” духовних сил. У медицині вона втілилася в пошуку нових нестандартних методів лікування, зокрема стимулювала розвиток гомеопатії. Незважаючи на те що вона виникла в надрах теософії, нині на основі антропософії успішно розвивається її практична реалізація в медицині як клінічне мислення. “Якщо ми хочемо мати в мисленні засіб глибше проникнути у світ, тоді… ми повинні знайти мислення серед фактів досвіду як один з таких фактів”, – писав Штейнер (Штейнер. Р. Нарис теорії пізнання гетевського світогляду. М., 1993. С. 23).
Клінічне мислення – це філософствування особливого роду. Невипадково, найкращі філософи – це медики або мають медичну освіту. Це Демокріт і Емпедокл, Арістотель і Цицерон, Н. Коперник і Г. Галілей, Д. Локк та І. Кант, З. Фрейд і К. Ясперс, А. Швейцер та О. Чижевський і т. д. Перша особливість медичного дискурсу в розумінні того, що людина – це початок і продукт абстрактного мислення. Медичне (клінічне) мислення переважно змістовно. І в цьому сенсі воно не стійке. Інша суто специфічна особливість медичного (клінічного) мислення в його принципово не метафизичности. Адже метафізика вимагає досить витонченої рефлексії. Медичне мислення тісно пов’язане з інтуїцією. Медик як би спочатку повинен прагнути мати власні думки, а не тільки їх інтерпретацію. А це дуже непросто, оскільки сучасна людина нічого не має власне свого – він живе у світі, де його думки і почуття загубилися в загальній духовній культурі.
На жаль, поки далеко не всі вчені-медики так глибоко і скрупульозно оцінюють роль і значення власної науки – медицини і фармації, творять свою філософію – філософію медицини і фармації. Традиційні творці філософії науки – це фізики, біологи, математики. Але сьогодні їм слід потіснитися. Життєві обставини висувають на передній край вивчення й осмислення природної природи людини, її плазмової, мінливої сутності. Філософський мова стала вельми придатний і для опису багатьох елементів медицини і фармації. Філософія медицини і фармації все більш і більш затребувана лікарями і фармацевтами, професіоналами-медиками і широкою науковою громадськістю як вищий сенс науково-дослідного пізнання людини, її здоров’я. Справа в тому, що вона представляє тепер научнодостоверний, всебічний аналіз і оцінку історичних перспектив охорони здоров’я.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)