Філософські роздуми Г. Сковороди про людське щастя – твір з української літератури
І
Іменем мандрівного філософа, поета, музиканта Григорія Сковороди відкривається нова ера в історії української літератури. Постать його настільки переростає всіх попередників і сучасників, що діяльність, погляди і загалом усе життя філософа становлять неповторне, оригінальне явище української національної культури. У творчості цього мандрівного вчителя поєдналася висока європейська освіченість і самобутній народний дух. Основними для Г. Сковороди-філософа були роздуми про щастя людини й шляхи його досягнення. Вони пронизують усю його творчість. Проте найяскравіше, найоригінальніше проблема щастя висвітлена у трактаті “Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу”, у байках, а також у латиномовних віршах.
“Як хочеш бути щасливим, не шукай свого щастя за морями, … не мандруй по єрусалимах”, бо, на думку Г. Сковороди, воно не тільки поруч з тобою, воно “всередині тебе”: у твоєму чистому серці, у твоїй чесній душі, що живе за законами Божими і за велінням Божим.
Ця думка культивується автором у найрізноманітніших варіаціях, біблійних тезах, сентенціях, але, мабуть, найлаконічніше вона передана у формулі: “Щастя твоє і світ твій, і рай твій і Бог твій всередині тебе є”. За Сковородою, спізнати щастя, досягти його – це означає дослухатися до голосу серця (внутрішнього голосу, тобто сповна увійти “в храм свій”, жити в гармонії зі світом, природою, Богом, людьми), бо тільки те приносить щастя, що передбачено тобі “блаженною натурою”.
Те, чого прагнеш, з тобою.
Воно, друже, – всередині тебе,
Якщо задоволений долею, будеш спокійний.
Не той щасливий, хто бажає кращого,
А той, хто задоволений тим, чим володіє.
(“Дізнайся, що називаю щасливим життям”)
Проте для істинно щасливого життя потрібні також мудрість і знання. Сковорода розумів прогресивне значення науки і культури, але більше уваги приділяв мудрості, яку сприймав як поняття ширше, що охоплює і знання, і зміст життя.
Саме мудрість, як вважав мислитель, потрібна для іншої передумови щастя – вибору свого “сродного” (природного, натурального) місця в житті та суспільстві. “Сродна праця” приносить радість, щастя, додає сил, впевненості, наснаги, “потрібне робить неважким, а важке – непотрібним”. Бо з людиною Бог, і “Без Бога ні до порога, а з ним ходить за море”, як підкреслює Сковорода. Ці та інші ідеї трансформував мислитель у своїх байках “Собака і Кобила”, “Дві курки”, “Жайворонки”, “Орел і Черепаха”.
А джерелом світогляду мислителя була, безперечно, Біблія, яку він сприймає як найдосконаліший поетично-алегоричний світ, у якому й закодована Істина. Біблійні сюжети, мотиви, ідеї переплавлялися в горнилі непересічного таланту філософа на самобутні як за ідейно-тематичним спрямуванням, так і за художньою формою твори.
Сковорода став провідником Просвітництва в Україні, ідейного руху, який прагнув покращити суспільство, допомогти людині усвідомити, що вона сама – творець свого щастя. Філософ декларував самоцінність кожної особистості, радив дивитись на себе та на своє життя з повагою. Сам він не спокусився ні славою, ні грошима; найдорожчим скарбом для нього була чиста душа як запорука щастя. Г. Сковорода воістину “жив, як учив, а учив, як жив”. Мабуть, тому в громадській свідомості він залишився як “мандрівний філософ”, як мудрець, який все своє життя присвятив навчанню людей моральності.
…Не мав нічого. Окрім свого сумління та незрадливих, швидких і чистих, як березневий струмок, дум. Він був страждальцем, мучеником за всю біду, за всю неправду, за все лихе, що діялося на білім світі. А водночас людиною щасливою, бо відчував гармонію зі світом, людиною, яка пізнала осяяння і просвітлення від Бога. Недаремно на його надгробку викарбувані слова: “Світ ловив мене, та не спіймав”.
II
Є діла, які не меркнуть,
Є слава, яка не в’яне,
Є люди, які втілюють у собі
Цілий світ розуму і добра…
(Народна мудрість)
Саме такою людиною був, на мою думку, Григорій Савович Сковорода. То хто ж він? Філософ і поет, співак і музикант, байкар і педагог. Свій світогляд, стиль і спосіб мислення ця дивовижна людина відобразила у творах. Тут відчувається культура українського народу, що розвивалася і збагачувалася упродовж віків. Роздуми мислителя зосереджувались навколо проблем людини, пошуків “спорідненої праці” – як умови життєвого успіху та внутрішньої злагоди, морального вдосконалення, свободи й незалежності.
Основною категорією етики Сковороди є щастя. Філософ був переконаний, що його етичне вчення не тільки розшифровує це поняття, але й вказує людині практичний шлях до нього. Темі людського щастя присвячена значна частина збірки “Басни Харьковскіє” і цикл діалогів, написаних у першій половині 70-х років, а саме: “Разговор п’яти путников об истинном счастии в жизни”, “Кольцо” тощо.
Мислитель вважав філософське осягнення світу основною метою і змістом нашого життя. І найважливіші помічники в цьому – дух, думка, серце: “Коли дух в людини веселий, думки спокійні, серце мирне, то все довкола світле, щасливе, блаженне. Ось таке людське життя і є живою філософією”.
Питання, про щастя людини і шляхи його досягнення лягли в основу трактату Сковороди “Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру”. Щастя людини, за автором, – у праці. Письменник славив її як джерело достатку, радості й задоволення. Автор підкреслював, що будь-яка праця принесе щастя, якщо вона відповідає здібностям і нахилам людини настільки, щоб можна було любити її, вкладати в неї душу. Цю ж думку філософ утверджує в байці “Бджола і Шершень”: бджоли збирають мед, бо вони “для цього народжені”, для них сам процес збирання меду незрівнянно більша радість, ніж його споживання. Шершень збагнути цього не може, він – “пан-порадник”, “великий дурень” – вважає Бджолу немудрою, тому що плоди її праці споживають люди. Наприкінці Сковорода розкриває алегорію байки: “Бджола – се символ мудрої людини, яка у природному ділі трудиться. Шершень – се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого”. Отже, праця повинна стати для людини природною потребою, “найсолодшою поживою”. Тільки тоді життя матиме зміст і красу.
Щастя людини, зауважував мислитель, – у ній самій. Воно не в якихось почестях, а в задоволенні найнеобхідніших потреб. Григорій Сковорода пристрасно обстоював право людини на звичайне людське щастя, вчив шукати його не за морем, а вдома, у буденному житті та щоденній праці. Яким парадоксальним і разом з тим актуальним стало це для нас останнім часом, коли в пошуках щастя погляди багатьох моїх співвітчизників спрямовані саме за моря…
Абсолютно логічною для філософської системи Сковороди є байдужість до розкошів, до ненаситного, самодостатнього збагачення. Мислитель вважав, що гонитва за ним сама по собі є злом і породжує зло. В усі часи (і наш не виняток) знайшлося б чимало охочих із цим посперечатися. Але в будь-якому випадку незаперечним залишиться одне: ідеалами видатного українського філософа були багатство духу, чистота серця, душевний спокій, – загалом, цільна і не розбещена “мерзотами світу” Людина.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)