Філософська система В. Соловйова

Володимир Сергійович Соловйов (1353-1900 } – видатний, істинно геніальний мислитель Росії, що вражає багатогранністю своїх інтересів. У його жилах билася кров проповідника, публіциста, оратора, літературного критика, поета, інший раз навіть якогось пророка і взагалі людини, відданого вишуканим духовним інтересам. Для філософа за покликанням, як сказав Вл. Соловйов, немає нічого більш бажаного, ніж осмислена або перевірена мисленням істина; тому він любить самий процес мислення як єдиний спосіб досягти бажаної мети і віддається йому без всяких сторонніх побоювань і страхів.

Він володів дивовижною ерудицією взагалі і насамперед глибоким знанням світових філософських систем і навчань і критикував такі їх недоліки, як абстрактність і однобічність: одні підкреслювали загальне і раціоналізм, а інші – емпіризм, приватне. І та, й інша крайності заводили філософську думку в глухий кут, перегороджуючи шлях до адекватного осмислення єдиного сущого. Він першим у Росії створив свою особливу філософську систему. Гранично вищим єдністю сущого, за Соловйову, є Бог. Вся глибина і повнота сущого, припускає принцип абсолютної особистості, енергійно – вольової, всеблагої, люблячої і милостивої, але Наказами за гріхи. Саме Бог уособлює позитивне всеєдність сущого. Всі незліченну різноманіття сущого скріплене божественним єдністю. Все матеріальне одухотворене божественним початком, виступаючи s якості світової душі, або Софії, тобто смислонаполнен – ністю речей і подій, що пов’язано з ідеєю творчої майстерності. Таким чином, стрижневим принципом філософії Соловйова є філософія позитивної всеєдності. Суще містить в собі благо як прояв волі, істину як прояв розуму і красу як прояв почуття. З цього випливає принцип: абсолютне здійснює благо через істину у красі. Ці три початку – благо, істина і краса – складають нерозривну єдність, що припускає любов – силу, що підриває коріння егоїзму.
Їм Була закладена основа власне філософського принципу всеєдності – оригінального і глибоко продуманого принципу нашої філософії, що збагатив скарбницю світової філософської думки. Соловйов розвинув плодоносну тенденцію до синтезу філософської та богословської думки, раціонального та ірраціонального типів філософствування, єднання західної та східної культурних традицій.

Реальний світ поставав у Соловйова як самовизначення, або втілення абсолютно сущого, – це тіло Боже або матерія Божества, субстанціональна премудрість Бога, перейнята початком божественної єдності, посередником між ними виступала Софія – Мудрість Божого. Поділяючи, таким чином, загальнохристиянський погляд на природу як на творіння Бога, Соловйов не міг визнати його досконалим, але лише йде до досконалості. Емпіричний, матеріальний світ, в якому діють тимчасова і просторова розірваність і механічна причинність, знаходиться в хаотичному стані. Покликанням людини, який є, за словами Соловйова, “центром загальної свідомості природи”, виступає його месіанська по відношенню до природи роль – роль її визволителя і рятівника. Саме людство є посередником між божеством і природою. У його свідомості вже міститься форма всеєдності.

Розглядаючи проблему “людина і суспільство”, Соловйов стверджував, що людина – вершина творіння Бога. Суспільство є розширена особистість, а особистість – це зосереджений суспільство. Ідеали досконалого добра відкриває християнство. Юридичне право не в змозі це зробити: воно здатне перепинити шлях для прояву лише крайніх форм зла. Вимоги добра необхідні в політиці, економіці і взагалі в усіх сферах соціуму.

Як центральна фігура у всій історії російської філософської думки (це стверджували і його сучасники), Соловйов зробив величезний вплив на цілу плеяду російських мислителів, які в період распросфненія марксизму в Росії дотримувалися певного релігійно – філософського напряму.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Філософська система В. Соловйова