Філософська поема Мойсей – Іван Франко (1856-1916) – Титан духу і думки
ХУДОЖНІЙ ЗАДУМ
У 1904 році І. Франко побував в Італії. Його вразила скульптура біблійного пророка Мойсея, створена видатним Мікеланджело. Споглядання одного з шедеврів світового мистецтва та навіяні ним роздуми підказали поетові філософський шлях художнього пошуку. Вплинули на нього й революційні події 1905 року – вони засвідчили гостру потребу змін у житті українців.
Роботу над поемою І. Франко завершив у 1905 році, тоді ж видав її у Львові. Свою позицію автор розкрив у пролозі, що виконує роль ліричного вступу та громадянської декларації. А в передмові до другого видання уточнив: “Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, не признаного своїм народом. Ся поема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні”.
Поети здавна сприймали Біблію як джерело натхнення.
Вони не раз запозичували з неї образи та мотиви. Геніальний Т. Шевченко у своїй творчості теж удавався до біблійних аналогій. До традиції використання біблійного матеріалу приєднався й І. Франко. Його привабила оповідь про вихід єврейського народу з єгипетського рабства. Особливо зацікавила особа пророка Мойсея. Тривалу й виснажливу багаторічну мандрівку до омріяної Палестини поет осмислив як символ тернистого шляху до національної свободи. А біблійний сюжет допоміг авторові відійти від суспільної конкретики й зосередитися саме на філософському розкритті сенсу українського народного буття.
Мойсей (Мікеланджело, 1515)
Читаємо взірці української художньої літератури
– Прочитайте або поновіть у пам’яті поему І. Франка “Мойсей”1. Звірте власні враження від твору з матеріалом, запропонованим у статтях підручника.
Заувага. Фрагменти твору, які знадобляться вам для роботи в класі, виконання завдань, подані в рубриці “Читацький практикум” (с. 93-101).
РОЛЬ ПРОЛОГУ
У пролозі до поеми “Мойсей” єднаються дуже різні авторські емоції – пекучий біль через народне приниження та палка віра в нове вільне майбуття. За емоційною наснагою пролог поділяється на дві частини. У першій через гострі й докірливі риторичні запитання розкривається духовна вбогість національної пасивності й покори. Та вже зовсім по-іншому, натхненно й окрилено звучить друга частина прологу: вона сповнена оптимізму й передчуття народного відродження.
Авторська позиція чітка й декларативна. Від визнання національної кризи й моторошного образу “породу-паралітика” він переходить до життєствердного: “О ні! Не самі сльози і зітхання / Тобі судились! Вірю в силу духа /І в день воскресний твойого повстання”.
Поет переконаний, що, хай і в історичній перспективі, нові покоління (“не нам тебе провадити до бою”) приведуть народ до гідного майбуття: “Та прийде час, і ти огнистим видом /Засяєш у народів вольних колі…”.
У пролозі художнє мовлення організоване в терцини – трирядкові строфи, у яких перший рядок римується з третім, а середній – із першим і третім рядками вже наступної строфи. Остання строфа складається з одного рядка, який римується з другим віршорядком передостанньої строфи. Така строфічна будова відчутно посилює загальну урочисту тональність прологу.
ФІЛОСОФСЬКА ПРОБЛЕМАТИКА
Проблеми життя і смерті, добра і зла, пошуку істини та людського щастя традиційно вважаються філософськими. До них належить і вкрай важлива проблема сенсу людського існування. А якщо ця людина – лідер і духовний провідник? Чи завжди його слово знаходить відгук і визнання?
Це питання відіграє ключову роль в авторських художніх пошуках. Можливо, у драматичній долі головного героя поеми віддзеркалилися громадянські переживання самого автора, навіяні багаторічним діалогом зі своїм народом?
Нелегким і відповідальним є дар пророка, духовного лідера. Він має принести в жертву все особисте, мусить також бути готовим до недовіри й незаслуженої ворожості. Невдачі й розчарування супроводжують пророка, провокуючи на переоцінку пройденого шляху. Він може сумніватися в ідеалах, яким присвятив своє життя.
Автор доводить, що сумніви й зневіра людини не лише можливі, а й передбачувані, просто неминучі. Натомість підкреслює, що понад усіма сумнівами й розчаруваннями однієї особистості підноситься хоч і не завжди прямий, але невпинний рух народу до вищої мети.
1 В електронному додатку до підручника ви знайдете повний текст твору.
У поетичних роздумах І. Франка проблема сенсу людського існування набуває значно більшого філософського масштабу, вона поширюється не лише на окрему людину, а й на буття всього народу.
СЮЖЕТ І КОМПОЗИЦІЯ
Поема складається з прологу і двадцяти розділів, або пісень. Сюжетна частина твору та ліричний пролог слугують утіленню основної ідеї – віри в народне майбуття. Автор спирався на біблійний сюжет, однак узяв із нього лиш один важливий епізод – останні дні старозавітного Мойсея, коли після конфлікту зі зневіреним народом пророк усамітнюється в пустелі. А згодом через свої сумніви в доцільності вищої волі він дістає суворий присуд. Йому самому не доведеться побачити омріяної Палестини, а народ прямуватиме до “обітованої землі” з новим провідником.
У поемі є декілька драматичних моментів: конфлікт Мойсея з юрбою, що погрожує побити його камінням, момент зневіри пророка (“Одурив нас Єгова!”) та розв’язка – коли табір мандрівників, подолавши сумніви, вирушає в похід.
Компонуючи свій твір, автор використав вставні притчі, важливі для реалізації ідейного задуму. Це “казка” про терен та античний міф про Оріона. У першій притчі Мойсей розкрив народові його місію. Пророк розповів про вибори короля дерев. Небажаний для інших тягар правителя взяв на себе непримітний колючий терен, бо лише він готовий жертвувати собою заради громади, захищати її спокій: “Щоб росли ви все краще, а я / Буду гинуть на шляху”. Пророк розтлумачує людям прихований зміст притчі: як терен жертвує собою заради вищої мети, так і обраний народ призначений Богом на нелегке служіння духовній істині: “Щоб він був мов світило у тьмі, / Мов скарбник його слова”.
Притча про терен допомагає втілити й авторський погляд на роль лідера, місія якого полягає в самовідданому служінню народним інтересам. Мов колючий терен, він покликаний оберігати свій народ від небезпек, вести до кращого життя, хоча сам приречений “гинуть на шляху”.
Про сліпого гіганта Оріона Мойсей почув від Азазеля. Незрячий герой давнього міфу Оріон вірив, що коли наблизиться до сонця, то чудодійні промені повернуть йому втрачений зір. Та на лихо, хлопчик-поводир скеровував мандрівця в різних напрямках, а це змарнувало немалі зусилля: сліпець так і не зумів наздогнати небесне світило.
Оріон позначає “людськість”, яка вибудовує грандіозні фантастичні плани й уперто рухається, немов за сонцем, за своєю мрією. Однак часто сподівання розчаровують, а всі зусилля “людськості” витрачаються марно: “І жартує з тих планів їі/ Хлопчик – логіка фактів”. Поет своєрідно переосмислив давній міф. У нього це притча про драматичну розбіжність амбітної мрії й суворої реальності.
Ця притча дала змогу авторові глибше розкрити переживання пророка, який витратив свій вік на досягнення “обітованої землі” й опинився зрештою на межі зневіри перед сумною “логікою фактів”.
ОБРАЗ ГОЛОВНОГО ГЕРОЯ
Мойсей – один із відомих біблійних персонажів, старозавітний пророк. Він уславився служінням рідному народові. Саме він очолив вихід співвітчизників з єгипетського полону, вселивши у їхні серця віру у вільне майбутнє на своїй землі. Біблійний Мойсей увійшов до кола загальнолюдських образів. До розкриття цього образу зверталися митці різних епох та багатьох національних культур.
Такі образи, у яких утілилися важливі загальнолюдські риси та цінності, називають “вічними”. Зберігаючи певний зв’язок із першоджерелами, вони вже давно живуть цілком самостійним життям. Вони мають узагальнене, часто символічне значення. Наприклад, Прометей став символом самопожертви й нескореності. У такому значенні його зображено в поемі Т. Шевченка “Кавказ”. Образ пророка Мойсея втілив самовіддане служіння народові. До нього зверталися ще давні українські автори. На честь лідера національно-визвольної війни Богдана Хмельницького складали вірші й промови, у яких гетьмана іменували українським Мойсеєм.
І. Франко зберіг визначальні риси цього образу, однак відчутно його ускладнив. Поет зобразив свого героя в час важкої духовної кризи, розкрив драму людини, яку відштовхнули зневірені співвітчизники.
Найбільше І. Франка зацікавили взаємини пророка з громадою та особливо – пов’язані з цим переживання. Вони сповнені щирої турботи за долю людей. Мойсей у них виявляє себе як патріот, який приймає свій народ з усіма його вадами: “Бо люблю я тебе не лише / За твою добру вдачу, / А й за хиби та злоби твої, / Хоч над ними і плачу”.
Пророк може сумніватися навіть у вищій волі, але не має сумніву у своїх патріотичних почуттях. Найвищою цінністю для Мойсея є його самовіддана любов до співвітчизників. “Я люблю тебе дужче, повніш,/Ніж сам Бог наш Єгова”,- у словах, звернених до народу, розкрите розуміння сенсу всього життя пророка Мойсея.
Виразні паралелі між єврейським і українським народами, накреслені в поемі, залучили цей образ до актуального національного контексту. Подолання духовного рабства і шлях до свободи на час виходу твору залишались основними завданнями українців. Саме тому автор наголосив на патріотизмі як головному мотиві служіння Мойсея. Місія справжнього народного провідника – нагадувати людям, навіть попри їхню зневіру й байдужість, про необхідність руху вперед задля вищої мети.
Десять заповідей Мойсея (Антон Лосенко, XVIII cт.)
Після появи твору І. Франка українські митці ще не раз зверталися до осмислення “вічного образу” пророка Мойсея. Наприклад, відомий письменник Г. Хоткевич зобразив його в повісті “Авірон”. А сучасний композитор М. Скорик за поемою І. Франка написав оперу “Мойсей”.
Читацький практикум
(2 votes, average: 3.00 out of 5)