Філософія статі та любові
Серед антропологічних проблем важливе місце займає тема статі і любові. Якщо про любов філософи міркували ще за часів Платона, то тема статі стала об’єктом пильної уваги психологів і філософів тільки в кінці XIX – початку XX століть. 3. Фрейд, О. Вейнінгер і В. В. Розанов поклали початок цим дослідженням. В даний час наука і філософія дають можливість цілісного уявлення про феномен статі.
Пол (поділ людей на чоловічу і жіночу половини) – дуже складне явище, що включає в себе біологічний, психологічний, соціокультурний та духовний аспекти.
У біологічному плані підлогу поділяється на:
– паспортний (або акушерський),
– морфологічний (відмінність конституцій чоловічого і жіночого організму),
– генетичний (існують особливі гени: XX і ХУ – хромосоми, що відповідають за стать людини та інших живих істот),
– гормональний (органи внутрішньої секреції виділяють особливі речовини – гормони, які стимулюють і підтримують чоловіче і жіноче начала). Важливо відзначити, що чоловічі і жіночі гормони (у різній, щоправда, пропорції) виділяються і в чоловічому, і в жіночому організмах.
Складна композиція підлоги на біологічному рівні знаходить своє продовження на рівні психології статі, яка включає в себе:
– статевий свідомість (здатність диференціювати людей та інших живих істот за статевими ознаками),
– статевий самосвідомість (здатність ідентифікувати себе з певним підлогою),
– сексуальну орієнтацію.
Статеві відмінності між людьми закріплюються на соціокультурному рівні і виражаються в соціальній диференціації між чоловіками і жінками у сфері професійної і громадської діяльності, яка ще в XIX столітті в Росії і Європі носила різкий, контрастний характер. У різних культурах існує свій набір стереотипів чоловічої та жіночої поведінки, своя ієрархія відповідних цінностей і норм.
Нарешті, статеве поділ людини має і духовний вимір. У книзі Буття Господь заповідає согрешившим Єві і Адаму: “Множачи, помножу терпіння твої вагітності твоєї; Ти в муках народжувати дітей; і до мужа твого пожадання твоє, а він буде панувати над тобою “; “В поті лиця ти їстимеш хліб, доки не повернешся в землю, з якої ти взятий…” (Бут. 3; 16; 19). Інакше кажучи, Господь по-різному визначає природу чоловіка і жінки. У кожного з них своє призначення в земному житті. Чоловічу і жіночу природи об’єднує одне: самовідданість. Жінка покликана в стражданнях народжувати дітей і піклуватися про них і чоловіка. Чоловік – не шкодуючи сил, забезпечувати дружину і дітей їжею, дахом, одягом, дбати про їх моральному і духовному здоров’ї, захищати їх перед лицем усіляких небезпек.
Неважко помітити, що чоловіча і жіноча природа корелюється з природою любові. Вл. Соловйов писав: “Сенс людської любові взагалі є виправдання і спасіння індивідуальності через жертву егоїзму” (Соловйов В. С. Сенс любові // Соч. В 2 т. Т. 2. М., 1988. С. 505).
Любов індивідуалізує людину, тому що нею обирають і обираються, відрізняють і відрізняються. Однак у визначенні Вл. Соловйова мова йде не стільки про це. Говорячи про виправдання індивідуальності, він не тільки захищає її, підкреслює її цінність, але і вірить в найбільшу правду людської особистості, яка заслуговує в якості нагороди порятунок, т. Е. Вічне життя. Любов – це життя і міст до вічного життя. Любов є бажання вічного життя з коханою людиною, т. Е. В ній неявним чином присутній Бог (бо тільки Він вічний). Любов переводить людину зі стану тимчасовості в план вічного буття, яке слід розуміти не як нескінченне існування, а як момент перебування в Істині, дарована людині блаженний стан і подає йому знак про порятунок. Силою, що протистоїть любові і особистості, є егоїзм, корисливість, себелюбство. Драма людського життя часто полягає в боротьбі між поривами самовідданості, зосередженості на іншому, т. Е. Любов’ю і егоїзмом, зосередженістю на собі і своїх примхах, помилково понятих особистих інтересах.
Любов, яка виникає в серце чоловіка або жінки, є благодатна сила, трансцендентна людському розуму. Бог є любов, і саме в любові між чоловіком і жінкою виявляється повнота життя. Любов невіддільна від віри. Любить тільки той, хто вірить у кохання, і ця схильність до любові так само таємнича, як і сама любов. “Але щоб не залишитися мертвою вірою, їй потрібно безперервно себе відстоювати, – пише Вл. Соловйов, – проти тієї дійсної середовища, де безглуздий випадок творить своє панування на грі тварин пристрастей і ще гірших пристрастей людських. Проти цих ворожих сил у віруючій любові є тільки оборонна зброя – терпіння до кінця. Щоб заслужити своє блаженство, вона повинна взяти хрест свій. У нашій матеріальної середовищі не можна зберегти справжню любов, якщо не зрозуміти і не прийняти її як моральний подвиг. Недарма православна Церква в своєму чині шлюбу поминає святих мучеників і до їх вінцям прирівнює вінці подружні “(Соловйов В. С. Сенс любові // Соч. В 2 т. Т. 2. С. 537). Інакше кажучи, любов, є за своєю природою якоїсь трансцендентної благодатною енергією, заволодіваючи серцем людини, виявляється схильною різним випробуванням і спокусам. Людям часом потрібні величезні духовні і моральні зусилля, щоб зберегти в чистоті і нетлінність любовне почуття. Перефразовуючи Ф. М. Достоєвського, можна сказати, що диявол з Богом бореться в серці люблячого людини. І, як правило, чим сильніше любов, тим більшою спокусою піддається люблячий. Диявол, який є збірним образом всіх людських вад, пристрастей, дурниць і легковажних мотивів, бентежить його на кожному кроці, відчуває його характер і силу любові.
Таким чином, в любові міститься не тільки чуттєвий, але надчутливий (метафізичний і духовний) компоненти. Драматизм любові полягає в тому, що в ній блаженні миті перемежіваются з випробуваннями, зі стражданнями. Трагізм любові полягає в тому, що вона, віщуючи людині вічне блаженство, нерідко стає джерелом нещастя і причиною смерті. Все це змушує задуматися про те, що необхідно бути уважним і чуйним до духовної та метафізичної стороні любові, яка через те і залишається вічною таємницею людського життя, що вона не зводиться тільки до плотських бажань і людської чуттєвості.
Однією з причин непорозумінь, драм і трагедій людського життя є те, що багато людей не здатні провести грань між проявами чуттєвості, іноді приймають форму пристрасті, закоханістю і любов’ю. Відмінності між ними можна визначити в залежності від того, який компонент антропологічної структури виявляється домінуючим. Пристрасть – це плотський потяг, здатне затьмарити розум і моральні почуття людини; закоханість – це обожнювання іншої людини, нерідко засноване на обмані наших почуттів, це поверхневе душевне переживання, як правило, швидкоплинне і неглибоке. Любов же є прозріння духовного порядку. Через любов відкривається в іншій людині божественне начало (образ і подобу Божу). Люди часто в силу нетерпіння, корисливого розрахунку, страху перед самотністю і інших причин не замислюються глибоко про характер своїх почуттів до іншої людини. У результаті істотно і іноді незворотно псують собі долю скоростиглим шлюбом, легковажним романом або випадковою близькістю з особою протилежної статі. Все це свідчить про нестачу культури, духовності та моральної зрілості людини. Таким чином, антропологічні проблеми безпосередньо підштовхують до розгляду та філософської рефлексії над духовними підставами культури і основними культурними феноменами.
Запитання і завдання
1. Який сенс виділення різних антропологічних парадигм?
2. У чому принципова відмінність у розумінні людини в християнській традиції та індуїстсько-буддійської?
3. Які достоїнства і недоліки марксистської антропології?
4. Який зв’язок нових навчань про людину з психоаналізом?
5. Тотожна Чи універсальність людини його ідентичності?
6. Яка ступінь свободи людини?
7. Чи має людське життя якийсь сенс перед обличчям смертності людей?
8. Які аргументи і контраргументи ви можете привести щодо безсмертя людини?
9. Які біологічні, психологічні, соціокультурні та духовні основи поділу людей на чоловічу і жіночу стать?
10. У чому сенс кохання?
11. Чи можна вивести раціональну формулу кохання?
12. Який зв’язок між любов’ю і особистістю?
(2 votes, average: 3.50 out of 5)