Філософія Нового часу (17-18 ст.)

Розвиток буржуазних відносин у суспільстві спричинили за собою зміни не тільки в економіці, політиці і соціальних відносинах, змінюється і свідомість людей. Найважливішим фактором такої зміни суспільної свідомості виявляється наука, і перш за все експериментально-математичне природознавство, яке саме в XVII в. переживає період свого становлення: не випадково XVII в. зазвичай називають епохою наукової революції.
У Новий Час, на відміну від античності і Середньовіччя, сформувалося нове уявлення про науку. Наукою стали займатися заради практичної користі. Природа стала розумітися як практичне буття і тому головним наукою стало природознавство. З’являється орієнтація на пізнання об’єктивної природи, осмислення та узагальнення результатів науки, утвердження філософського матеріалізму.
Особливістю науки Нового Часу є, з одного боку, опора на дослідно-експериментальне знання як засіб досягнення істини, вільний від авторитетів і догматів і, з іншого боку, успіхи математики. Лідером природознавства серед наук стала механіка (наука про рух тіл, які спостерігаються безпосередньо або за допомогою інструментів).
Формується механістична картина світу. З позиції даної картини світу трактуються всі явища природи (машини, створеної Творцем). У даній картині світу роль Бога зведена до мінімуму – створення матерії і її первотолчка. Далі – розвиток світу підкоряється законам причинно-наслідкових зв’язків.
Розвиток науки спонукає філософів постійно узгоджувати свої уявлення з досягненнями науки. Філософія переймає у природознавства стиль мислення, ідеали, цінності. Акцент філософів XVII в. ставився на методологічних проблемах пізнання. Пізнання розглядається як дзеркальне відображення дійсності у свідомості людини. Розуму відводиться роль стороннього спостерігача.
XVII в. – Час критики Середньовічної схоластики. Найбільш затятий критик схоластики – Рене Декарт. Френсіс Бекон і Томас Гоббі стверджували, що побудувати надійне будівля істинної філософії можна тільки спираючись на дослідно-експериментальне природознавство.
Саме вони заклали фундамент емпіризму (від грец. Empiria – досвід; джерело пізнання – в досвіді). Для емпіризму характерно взаємодія 2-х джерел отримання знання – органів чуття людини і розуму. Рене Декарт, Барух Спіноза, Лейбніц бачили в математиці прояв “природного світла людського розуму, який здатний проникнути в будь-яку таємницю і осягнути істину”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Філософія Нового часу (17-18 ст.)