Філософія і педагогіка позитивізму

У середині XIX ст. були зроблені “три найбільші відкриття в природознавстві” (в оцінці Ф. Енгельса), які стали представлятися як докази діалектичного матеріалізму, філософії Маркса і Енгельса. Йдеться про відкриття клітини, законі збереження енергії і вченні Дарвіна. Всі вони підтверджували ідеї матеріальної єдності світу і діалектичного, еволюційного розвитку від простого до складного. Дещо пізніше були зроблені не менш важливі в концептуальному плані відкриття – II початок термодинаміки (закон зростання ентропії) і періодична система Менделєєва.
Успіхи природознавства знову стали визначати обличчя епохи – як у світоглядному, так і, практичному сенсі, що послужило основою для філософської течії позитивізму. Представники “перший позитивізму” француз О. Конт, англійці Дж. С. Мілль, Г. Спенсер прийшли до висновку, що сучасне їм природознавство, вийшовши з “міфологічної” і “метафізичної” стадії, досягло позитивного, позитивного етапу у своєму розвитку. Сенс “позитивної” науки вони зводили до її свободі від “ненаукових”, метафізичних нашарувань (до яких позитивізм відносив століттями прослужили, але тепер відкинуті наукою поняття теплорода, ефіру, так само як і поняття матерії). “Позитивною” науці пропонувалося, очищаючись від “метафізики”, обмежуватися фактичними, досвідченими констатациями. О. Конт навіть склав перелік “100 навіки безмовних”, тобто принципово нерозв’язних питань. (Цікаво, що на один з них, про хімічний склад і фізичні властивості далеких зірок, відповідь була отримана всього через шість років після його смерті, завдяки відкриттю спектрального аналізу).
Філософія позитивізму категорично відкидала універсальні світоглядні схеми, включаючи і педагогічні. При цьому утворення надавалося величезне значення, але також з позитивістських позицій. Наголос робився на технічному іприродничо освіті. Огюст Конт (1798-1857), виходячи з зростаючого значення соціального фактора, вважав, що освіта і виховання є, насамперед, “сукупністю суспільного життя, осмисленої як поступова підготовка до життя суб’єктивної”. Виходячи з тих же установок, Джон Стюарт Мілль (1806-1873) вважав критерієм ефективності освіти підготовку до життя суспільними інтересами, прагненням до блага суспільства. Виховання формує “громадських людей”, об’єднані зусилля яких служать гарантією демократії і свободи в суспільстві. Такий підхід був продовженням традицій англійської освіти в умовах зростання науки і суспільного виробництва.
Громадську стійкість проголошував завданням освіти також Герберт Спенсер (1820-1903). Віддаючи данину естественнонаучним принципам, Спенсер намагався об’єднати ідею послідовної еволюції природи і суспільства з ідеєю природного відбору (у якому вихованню надавалася вирішальна роль). У статтях про освіту англійський філософ висував на перший план природничо-наукову освіту як “найбільш корисне”. Гуманітарний ж освіту розцінювалося як другорядне, як “прикраса”, “звичка”, вкорінена класичною освітою. Саме в цей час було констатовано (В. Виндельбандт, В. Дільтей) поділ культури на гуманітарну і Сциентистская (від лат. Sciencia – наука).
Проблема розколу культури стане хворий для утворення і взагалі суспільного розвитку вже до кінця наступного, XX століття. Спенсер ж вперше відкрито проголосив орієнтацію освіти на корисність. Ця установка лягла в основу прагматизму (від грец. Прагма – користь) вже на початку XX ст., Особливо захопивши американську освіту і весь спосіб життя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Філософія і педагогіка позитивізму