Філософія французького Просвітництва

А) Картина світу епохи Просвітництва
В історичній науці XVIII сторіччя отримало найменування епохи Просвітництва. Це пояснюється тим, що більшість мислителів і вчених цього часу вважало вирішити гострі соціально-політичні проблеми шляхом перенесення принципів раціональності зі сфери науки та філософії в сферу суспільного життя.
Як і в попередню епоху, картина світу в XVIII сторіччі мала механістичний характер. Разом з тим в ній відбулися істотні зміни, пов’язані з появою таких феноменів, як атеїзм і матеріалізм. Заперечення існування Бога призвело до того, що деякі мислителі цього часу визнавали в якості абсолютного початку матерію. Під матерією розуміли сукупність найпростіших елементів речовини – карпускул, яким спочатку була притаманна здатність до руху і які взаємодіяли між собою за законами механіки. Матерія не потребувала в ідеальному початку, оскільки сама мала здатність породжувати різні форми неорганічної та органічної природи. Цей принцип розгортання прихованих можливостей матерії одержав найменування еволюції.
Людина, будучи біологічною істотою, повинен був розпрощатися з ілюзіями з приводу своєї надприродною природи. Всі релігійні уявлення оголошувалися філософами Просвітництва, по-перше, результатами оман і психічних розладів, а по-друге, – засобом панівних верств суспільства тримати в покорі народні маси. Ідеал соціально-політичного устрою мислителі XVIII ст. бачили у світській державі, побудованому на принципі рівності всіх громадян перед законом.
Б) Антропологія Ж. О. де Ламетрі
Одним з найбільш відомих філософів-матеріалістів епохи Просвітництва був лікар і мислитель Жюльєн Оффре де Ламетрі (1709-1751). Згідно французькому філософу, людина, також, як і тварина, являє собою майстерно зроблений “автомат”. Тому головний свою працю Ламетрі так і назвав – “Людина-машина”. Як підтвердження механістичного характеру органічного життя Ламетрі наводив у приклад руху обезголовлених тварин.
Наявність механістичних закономірностей у процесі функціонування органічних тіл свідчило, на думку філософа, про незалежність фізіологічних процесів від психічної діяльності. Навпаки, процеси, що протікають в душі, мають своєю підставою фізіологію. Більш досконала фізіологія передбачає більш досконалу психіку. Тому основна відмінність між людиною і твариною полягає не в натхненності людини, як про те оповідає Біблія, але в більш складної організації людського чола.
Психічна життя неможливе без функціонування мозку. З припиненням його роботи припиняється і діяльність душі. Звідси випливає, що не існує ні людського, ні божественного безсмертя. Для того щоб існувало космічне або божественна свідомість, необхідно, щоб існував космічний мозок. Але такого органу в природі виявити не можна, тому Бога не існує.
В) Етика К. А. Гельвеція
Французький філософ Гельвецій (1715-1771) вважав, що підставою як матеріальної, так і духовного життя людини служить почуття егоїзму. Саме егоїзм змушує людину прагнути до чуттєвих насолод і комфорту і заради цього придумує технічні хитрощі. Себелюбство служить підставою різних проявів духовної культури, оскільки в них індивід прагне або самоствердитися в суспільстві, або просто розважитися. Таким чином, щоб людина не робив, він завжди керується особистими потребами і тільки ними.
З погляду Гельвеція, егоїзм не є чимось аморальним, оскільки виражає біологічну сутність людини. Крім того, сама мораль є не що інше, як прояв волі конкретних соціальних груп, іншими словами, виразом егоїзму певного колективу. Так, суспільство підтримує ті дії індивіда, які служать його благу і засуджує ті, які завдають йому шкоди. Звідси Гельвецій робить висновок: оскільки мораль переслідує благо суспільства, а егоїзм має на меті благо індивіда, то між ними немає протиріччя, оскільки благо цілого складається з благ складових його частин.
У завдання суспільства, що прагне до благополуччя, входить формування в індивідах почуття егоїзму. У цьому, на думку Гельвеція, вирішальну роль має відіграти виховання, яке при правильному здійсненні здатне сформувати будь-який тип особистості, потрібний суспільству. У завдання виховання входить розвиток тих егоїстичних прагнень в індивіді, які сприяли б досягненню суспільних інтересів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Філософія французького Просвітництва