Філософія духу Гегеля – коротко
Філософія духу, один з найбільш розроблених Гегелем відділів системи, поділяється на вчення про суб’єктивний дух, об’єктивному і абсолютному. На певному щаблі розвитку природи з’являється розумний людський індивід. Живучи спочатку, як дитя, в природному стані, у підпорядкуванні інстинктам егоїзму і різноманітним впливам природи: відмінностям рас, народів, статей, віку, темпераментів, природних здібностей та ін., – Він являє собою суб’єктивний дух. Однак у міру розвитку розуму, він визнає в інших індивідах рівних собі, тобто духовні істоти, які він повинен поважати. Індивід розуміє, що його індивідуальна свобода обмежена свободою йому подібних.
Так починається колективна життя людей – щабель об’єктивного духу. У суспільстві людські потягу перестають бути сліпими інстинктами і перетворюються на свідомі спонукання. Свобода всіх, визнана і прийнята індивідом заради власної свободи, знаходить тим самим форму права, яке, за Гегелем, покликане шляхом караності злочинів реалізувати не грубу і одномоментну користь, а ідею вічної справедливості. Піднявшись до рівня добровільного особистого спонукання, право підноситься до моральності. Одним з головних моральних інститутів є сім’я – але лише в тому випадку, коли вона не базується на простому інстинктивному потязі, а одухотворена ідеєю служіння суспільству.
З родин складається громадянське суспільство. Його більш високою різновидом є держава, яка переслідує не одне тільки благо індивідів, а прагне до здійснення вимог розумного об’єктивного духу. Монархічний тип державності консерватор Гегель ставив вище республіканського. Республіка, на думку Гегеля, перебільшує значення і роль індивіда і через це з часом неминуче розкладається зсередини, переходячи у свою протилежність – деспотизм. Монарх же – це уособлення великих духовних інтересів, сама держава, що стало людиною, безособовий розум, що став розумом особистим, загальна воля, що стала волею особистої.
З появою громадянських суспільств і держав об’єктивний дух переходить до історичного розвитку. Йому присвячена філософія історії Гегеля.
Третій ступінь розвитку духу – абсолютний дух – є єдність суб’єктивного і об’єктивного. На цьому ступені дух стає абсолютно вільним від всяких протиріч і примиряється з самим собою. Абсолютний дух досягає істинного, досконалого знання про себе самого, проходячи, на думку Гегеля, три ступені:
- 1) споглядання в мистецтві, 2) діяльності почуття і уявлення в релігії і 3) життя чистої думки у філософії. Предмет мистецтва, прекрасне, є абсолютне в чуттєвому явищі, ідея в обмеженому існуванні.
Дивлячись по співвідношенню цих двох елементів: зовнішнього образу і внутрішнього змісту, їх переважанню або рівноваги, мистецтво буває або символічним (роздільне існування ідеї і форми, естетична форма лише як символ ідеї, без точного і конкретного її втілення – східне мистецтво, архітектура) або класичним (ясна і безпосередня матеріалізація ідеї – грецьке мистецтво, пластика) або романтичним (ідеалізація матеріальної форми – християнське мистецтво, поезія). У релігії абсолютна ідея виражається не в грубому матеріалі, а в духовних образах і почуттях. Гегель вважає, що релігія і філософія, по суті, тотожні: обидві прагнуть до єднання кінцевого з безкінечним, і розрізняються тільки за формами. Релігія зображує в образах, в уявленнях те, що філософія містить у формі поняття. У філософії абсолютний дух досягає високої ступені самосвідомості, як би повертається до себе, збагачений довгою історією саморозвитку. Філософія, згідно з Гегелем, є мисляча саму себе ідея, в ній дух стоїть обличчям до обличчя з самим собою. У такому самопізнанні немає нічого зовнішнього, воно є саме мислення, яке увійшло в себе і визнає себе сутністю речей; поза такого абсолютного нічого не існує і, навпаки, в ньому все існує. Так як таке пізнання абсолютного є вища мета філософії, то, отже, гегельянство є абсолютна філософія, що перевершує всі інші філософська системи, релігії і мистецтва, воно дає розгадку всесвіту.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)