Федір Достоєвський 1821-1881 – РОСІЯ – РОМАН XIX століття

Достоєвський – найгеніальніший російський письменник. У глибині та тонкощах психологічного аналізу, у тій несхибній яснозорості у сфері найтемніших глибин людської душі полягає безсмертя цього письменника.

І. Франка

Ф. Достоєвський – мислитель і гуманіст, творчість якого пронизана великим почуттям любові до людини й невимовного болю за неї. Він змінив популярний на той час у Європі жанр соціального роману, надавши йому інтелектуальної та філософської насиченості.

Федір Достоєвський народився 11 листопада 1821 р. в м. Москві (Росія). Його батько працював лікарем у шпиталі для бідних, а у флігелі шпиталю жила сім’‎я Достоєвських. Початкову освіту майбутній письменник здобув у приватних московських пансіонах. У 1838 р. за наполяганням батька Федір вступив до Петербурзького військово-інженерного училища, яке закінчив 1843 р., отримавши звання військового інженера. Через рік він пішов у відставку, щоб назавжди присвятити себе літературній праці.

Першим літературним твором Ф. Достоєвського став роман у листах “Бідні люди” (1846), за основу якого взяті враження дитинства та роки навчання в училищі. Невдовзі вийшли друком повісті “Двійник” (1846), “Хазяйка” (1847), “Білі ночі” (1848) та оповідання.

Захопившись ідеями утопічних соціалістів, письменник приєднався до гуртка М. Петрашевського – палкого прихильника соціальних змін. Незабаром Ф. Достоєвського разом з іншими учасниками гуртка заарештували й ув’‎язнили в Петропавлівській фортеці. Військовий суд засудив його до смертної кари. В останню мить страту було змінено на каторгу в Омському острозі (1850-1854) і військову службу рядовим у Семипалатинську (1854-1856, з 1856-го – офіцер). За словами письменника, у ці роки він “був похований живцем і закритий у домовині”. Ф. Достоєвський повернувся до Петербурга наприкінці 1859 р.

У Семипалатинську письменник створив повісті “Дядечків сон” і “Село Степанчиково та його мешканці”. 1861 р. побачив світ його перший роман, написаний після каторги, – “Зневажені й скривджені”. Величезного суспільного резонансу набули “Записки з Мертвого дому” (1861-1862). За основу цієї правдивої книжки про каторгу було взято все побачене й пережите самим письменником.

У першій половині 1860-х років разом з братом Михайлом він видає журнали “Время” і “Эпоха” (рос.). Поїздки за кордон 1862-1863 рр. розчарували його, а наслідки революції 1848 р., яка охопила майже всю Західну Європу, привели до пошуку християнського гуманізму.

У 1865 р. Ф. Достоєвський розпочав роботу над романом “Злочин і кара”, який побачив світ через рік. Наступні романи письменника – “Ідіот” (1868), “Біси” (1871-1872).

Останній роман митця “Брати Карамазови” (1879-1880) став своєрідним підсумком його творчого шляху. У цьому творі викладено політичні, етичні та соціальні ідеї письменника.

Ф. Достоєвський (справа) і Ч. Валіханов. м. Семипалатинськ. Фото. 1858р.

У 1880 р. під час урочистостей на честь відкриття пам’‎ятника О. Пушкіну в м. Москві Ф. Достоєвський виголосив промову, що справила сильне враження на слухачів. Цей виступ став останнім публічним виступом письменника. Він помер 9 лютого 1881 р. в м. Петербурзі (Росія).

“ЗЛОЧИН І КАРА” (1866). Нові обрії роману. Ф. Достоєвський – творець філософсько-психологічного роману, у якому розвиток сюжету зумовлений зіткненням ідей та світогляду персонажів. У межах детективного сюжету автор порушує складні соціально-філософські проблеми. Основа його реалістичної творчості – світ людських страждань, трагедія приниженої й скривдженої особистості. Володіючи мистецтвом психологічного аналізу, письменник показав, як приниження людської гідності руйнує душу, роздвоює свідомість, унаслідок чого виникає, з одного боку, відчуття своєї нікчемності, а з іншого – потреба протесту.

Наслідуючи М. Гоголя, Ф. Достоєвський розробляв тему “маленької людини” – трагедії пересічної особистості, яка внаслідок соціального та психологічного гноблення була надто принижена й ображена в житті. Це забута Богом і суспільством істота, яка постійно веде боротьбу за виживання. Однак Ф. Достоєвський ніколи не втрачав віри у великі сили людини, ЇЇ здатність протистояти злу й насильству, а також у можливості духовного воскресіння та відродження гуманістичних законів у житті.

“Злочин і кару” Ф. Достоєвський називав “романом-трагедією”. Це твір про добро і зло, про бунт і смиренність, про знедолених і пригнічених. Задум роману мав передісторію. Йому передувала повість “П’‎яненькі” – про людей соціального “дна”.

Бунт Раскольникова. Герой твору – молода людина 1860-х років, бідний студент Роді он Раскольников. Він мріє про знищення соціального зла, про благо людей, чесне й благородне життя. У Раскольникова загострене почуття совісті й співчуття до чужих страждань. Він відчуває особисту відповідальність за те, що відбувається довкола, приймає на себе місію порятунку людства. Водночас його захопила ідея стати “володарем долі”, надлюдиною, якій усе дозволено. Уяву Раскольникова хвилювали сильні особистості: Магомет, Наполеон. І

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

Ф. Достоєвський та М. Гоголь

Ф. Достоєвський відчував духовну спорідненість із творчістю М. Гоголя. Тему “маленької людини” відображено в багатьох творах Ф. Достоєвського. Як і М. Гоголь, він захищав “зневажених і скривджених”, показував різні вади суспільства й людської душі. Щоб краще зрозуміти творчий метод М. Гоголя, Ф. Достоєвський намагався навіть жити в тих районах Петербурга, де жив український митець. Ф. Достоєвський хотів ходити тими самими вулицями, дихати тим самим повітрям, що й М. Гоголь. Образ столиці, жахливої безодні, де зникає все людяне й талановите, зображений Ф. Достоєвським у повісті “Бідні люди”, романах “Зневажені й скривджені”, “Злочин і кара” та ін. У записних книжках митця в петербурзький період з’‎явилися такі рядки: “Полюбите нас черненькими, беленькими нас всякий полюбит” (рос.). У цих словах відчувається велика християнська любов до людини незалежно від її стану та звання. Любити людей та захищати їхнє життя й право на щастя – ця думка єднає М. Гоголя та Ф. Достоєвського.

І. Глазунов. Ф. М. Достоєвський. Біла ніч. 1983 р.

П. Боклевський. Раскольников. Ілюстрація до роману Ф. Достоєвського “Злочин і кара”. 1880-і роки

Внутрішній світ героя ніби розколотий, звідси й символічне прізвище – Раскольников. Відчуваючи велику любов до людей, він готовий заради них порушити моральні устої, переступити через кров. Проблема бунту в романі пов’‎язана зі злочином, і це зумовило суперечливість характеру Родіона.

Дія роману триває не більше двох тижнів. Події відбуваються в Петербурзі, на вулицях і площах міста, у квартирах бідняків, поліцейських дільницях, трактирах.

Родіон Раскольников знімає кімнату-комірчину, за яку він заборгував. Борги, голод, безвихідь змушують його звернутися до старої лихварки, якій він віддає під заставу сімейну реліквію – годинник померлого батька. Лихварка своєю жадібністю та бездушністю викликає в нього недобре відчуття. Не тільки особиста злиденність і думки про несправедливе суспільство, де існують бідні та багаті, є причиною мук і страждань героя. Його настрій погіршується після зустрічі в пивній із чиновником у відставці, “п’‎яненьким” Мармеладовим, який розповів йому історію своєї сім’‎ї: дружини Катерини Іванівни, яка хворіє від бідності й страждань, доньки Соні, вимушеної заради молодших сестер і брата стати повією. Сповідь Мармеладова, сімейна сцена в його квартирі, зустріч із зганьбленою дівчинкою на бульварі, франтом і городовим викликають у Раскольникова гострий біль за “зневажених і скривджених” та усвідомлення безвиході.

Душевний стан Раскольникова погіршується через лист матері, яка пише про приниження жіночої гідності його сестри в маєтку поміщика Свидригайлова, де вона служила гувернанткою. Щоб покращити нужденне сімейне становище, Дуня, сестра Раскольникова, погоджується вийти заміж за ділка Лужина. Цю жертву Родіон не може прийняти. У його збудженій уяві кристалізується “ідея”, від якої відтепер він живе й страждає. Йому сниться дивний сон: дитинство, він із батьком гуляє за містом і стає свідком знущання п’‎яного натовпу над ні в чому не винним конем, і він – хлопчик семи років – кидається на його захист. Сон символічний – Раскольников готовий до бунту, до того, щоб захистити “зневажених і скривджених”.

Випадково в трактирі він став свідком розмови між студентом та офіцером. Слова студента стосувалися старої лихварки Альони Іванівни: “Убий її й візьми гроші для того, щоб з їхньою допомогою присвятити потім себе служінню всьому людству й загальній справі. Як ти думаєш, чи не виправдається один невеличкий злочин тисячами добрих вчинків?” (Переклад І. Сергеева). Ці погляди відповідали “теорії” Раскольникова про надлюдину, якій усе дозволено, навіть “кров по совісті”.

Раскольников здійснив свій задум – убив нікчемну лихварку-кровопивцю, порушивши заповідь “Не вбий!”. Герой прагне виправдати здійснений ним злочин своєю “теорією” – “стати Наполеоном” і вершити долі людей. Заради цієї теорії, як думав Родіон, можна трохи відійти від моральних законів, бо “велика місія” потребує й певних жертв. Але “теорія” Раскольникова була зруйнована вже в момент злочину. Випадкове вбивство невинної лагідної Лизавети (сестри лихварки), що належала до світу “зневажених і скривджених”, заради яких він вирішив “переступити через кров”, не узгоджується з його “теорією”.

Шлях злочину, обраний Раскольниковим, роз’‎єднав його зі світом людей, близькими, друзями. До героя приходить покарання: внутрішня боротьба, муки совісті, марення, відчуття божевілля, страх бути викритим у вбивстві. Тверде переконання у власній “обраності” і праві “переступити через кров” заради блага людства похитнулося, і Раскольникову доведеться пройти тривалий шлях до духовного прозріння.

М. Каразін. Ілюстрація до роману Ф. Достоєвського “Злочин і кара”. 1893р.

Сюжетно-композиційні особливості. Сюжет роману – це зміна свідомості героя від злочину до покарання, від бунту до пошуку вищої істини.

Композиція твору побудована на прямих і підсвідомих діалогах героя роману з його антиподами – Разуміхіним, Порфирієм Петровичем, Сонею Мармеладовою та “двійниками” – Лужиним, Лебезятниковим, Свидригайловим. “Діалоги” персонажів зумовили поліфонію роману, тобто багатоголосся, подання в ньому різних ідей, поглядів, позицій. Поліфонізм – головна особливість романної творчості Ф. Достоєвського.

З композиційною структурою роману пов’‎язані символічні сни (Раскольникова, Свидригайлова), образ міста Петербурга як страшної безодні, що поглинає людину, а також природні явища – спека, гроза та ін. Так, спека супроводжує зображення жахливого злочину героя, а гроза – самогубство Свидригайлова й рішення Раскольникова піти в поліцейську дільницю та зізнатися в злочині. Одна з функцій символічних явищ – висвітлити хибність ідеї “свавілля”.

ВИТОКИ “ТЕОРІЇ” РАСКОЛЬНИКОВА

Філософські проблеми. Проблема “свавілля” та його викриття визначає ідейний зміст роману, зміст діалогів героїв і крах “теорії” Раскольникова про “надлюдину”, його прагнення стати визначною особистістю “наполеонівського” типу, виправдати злочин (якими б не були його мотиви) “тисячами добрих справ”.

Які ж мотиви злочину Раскольникова? Це не тільки злиденність його та ближніх, це біль за “зневажених і скривджених”, за страждання всього людства, прагнення змінити світ, зробити його справедливим, тобто соціальні мотиви.

Раскольникова хвилюють і філософські питання – його так звана “наполеонівська” ідея. Чи можна змінити світопорядок будь-якими засобами, чи під силу йому переступити закони моралі для майбутньої суспільної гармонії? Жоден із цих мотивів не може виправдати злочин, добро і зло не можуть стояти по один бік. Про це свідчать його “діалоги” з іншими героями роману. Раскольников приймає рішення дозволити собі “кров по совісті” і не витримує його наслідків.

Філософське обгрунтування “теорії” Раскольникова розкрито в його зустрічі зі слідчим Порфирієм Петровичем. Месіанська “ідея” Раскольникова, ще до скоєння вбивства, була викладена ним у статті “Про злочин”, надрукованій у пресі. У ній ішлося про поділ людства на дві частини: людей “звичайних” – більшість і “незвичайних” – меншість, яким усе дозволено, адже вони – володарі світу. Слідчий аналізує зміст статті та розкриває її “наполеонівську” ідею. Ця стаття й вивела Порфирія Петровича на слід убивці. їхні зустрічі, які відбуваються у квартирі Родіона, у поліцейській дільниці, пробуджують совість Раскольникова, особливо тоді, коли майстровий хлопець Миколка взяв убивство старої лихварки на себе. На цих імпровізованих допитах герой відчуває страх за себе та за свою “ідею”. Його непокоїть запитання: володар він, який керує світом, чи самозванець, “тремтяче створіння”. Діалог Раскольникова зі слідчим – це двобій злочинної свідомості та правосуддя. Порфирій Петрович розкриває вбивцю й закликає його зізнатися в злочині. Родіон не здається… Стурбованість про те, щоб зберегти вірність “ідеї”, приводить його до думки, що він був би щасливий, якби вбив лише через голод. Ідея влади продовжує хвилювати Раскольникова, він не може чути про свій злочин, бо взагалі не вважає злочином убивство “нікому не потрібної” лихварки, але при тому забуває, що вбив безвинну Лизавету.

Раскольников випробовує себе й у “діалозі” із Сонею Мармеладовою. Свій прихід до Соні пояснює тим, що вони обоє переступили межу моралі заради блага ближніх і тому йтимуть “одним шляхом”. Він називає Соню “великою грішницею” не за безчестя та гріх повії, а за те, що вона даремно принесла себе в жертву, занапастила своє життя. Він описує похмуре майбутнє сім’‎ї Мармеладова: помре від сухот Катерина Іванівна, відвезуть у лікарню Соню, опиняться на вулиці діти-сироти, піде Соніним шляхом молодша сестра Поленька… Самовідданий вчинок Соні Раскольников підносить до символу “великого страждання”. Жест, коли він нахилився до Соні й поцілував її ногу, від якого здригнулася від жаху та подиву її чиста душа, пояснюється так: “Я не тобі вклонився, я всьому стражданню людському вклонився…” (Переклад І. Сергеева). Раскольников судить Соню з позиції своєї “теорії”, а не загальної моралі.

“Двійники” Раскольникова. Неспроможність “ідеї” Родіона Раскольникова про те, що можна переступити через свою совість і виправдати злочин добрими справами, засвідчують філософсько-етичні погляди його “двійників” – Лужина, Лебезятникова, Свидригайлова. їх називають “двійниками”, тому що в їхній свідомості та вчинках закладені негативні, антигуманні “теорії” головного героя.

Лужин – буржуазний ділок. Його життєві та соціальні засади – егоїзм, корисливий розрахунок, нажива. У власному збагаченні він убачає розвиток суспільства, заперечуючи жертовність заради загального добра. По суті, Лужин, як і Раскольников, уважає, що поодинокі благодіяння не здатні змінити світ. Наприклад, в історії із Сонею він відстоює думку, що вона рано чи пізно вкраде. Родіон на підтвердження своєї правоти вбивства старої кровопивці запевняє себе в її шкідливості для людей та неминучій смерті. Лужин не підняв сокиру, але у своїх роздумах допускає такий варіант подій.

Інший “двійник” – Лебезятников – протестує, як і Раскольников, проти існуючого порядку, однак заперечення всього цього беззмістовне, карикатурне.

Самообман Раскольникова стає очевидним під час зустрічі із Свидригайловим. На його совісті – тяжкі злочини: він став причиною смерті дівчинки, над якою вчинив наругу, винен у смерті дружини й у багатьох інших гріхах. Проте Свидригайлов здатен і на благородні вчинки: після смерті Мармеладова забезпечує майбутнє його сім’‎ї, не приховує спадщину, яку залишила його покійна дружина Дуні, сестрі Раскольникова. Він діє відповідно до свого принципу, згідно з яким злочин спокутується добрими справами. Скоївши злочин, Свидригайлов “переступив” через совість без моральних мук.

М. Коцюбинський про Ф. Достоєвського

Український письменник М. Коцюбинський писав: “Рухатися слідом за сюжетами Ф. Достоєвського, стежити за ходом роздумів його персонажів – це означає зазирати в глибини своєї свідомості й підсвідомості, блукати темними вулицями страшного міста в пошуках світла… Однак краса все ж таки колись урятує світ… Краса гідності, почуттів, моралі й людяності. І ми віримо йому, бо без краси цей світ приречений… Незважаючи на страждання й приниження, герої Ф. Достоєвського відстоюють ідеї краси й вищої справедливості, за яку готові пожертвувати всім”.

Він для Раскольникова був “загадкою”, сильною особистістю, в образі якої певною мірою відображена “теорія” головного героя.

Родіон керується співчуттям до людей, коли здійснює самовіддані вчинки: під час пожежі, ризикуючи життям, рятує дітей, допомагає батькові померлого друга, віддає останні гроші сім’‎ї Мармеладова. “Наполеоном” Раскольников не став, оскільки, на відміну від своїх “двійників”, усе ж таки мав почуття моралі, так і не зміг переступити через свою совість. Розчарувавшись, герой роману не відмовляється від ідеї “наполеонізму”. Потрясінням для нього виявилося самогубство Свидригайлова, який не зміг витримати важкого тягаря власних злочинів. Це самогубство – символічний знак того, що добро і зло не можуть існувати поруч. Отже, самообман Раскольникова автор викриває не тільки за допомогою лінії Соні Мармеладової, а й через дзеркальне відображення “двійників” у його “теорії” сильної особистості.

Біблійні мотиви у творі. Герої твору та їхні вчинки викликають у читачів біблійні асоціації. Так, Соня Мармеладова нагадує образ Марії Магдалини, а Раскольников – демона, який повстав проти всіх і взяв на себе місію замість Бога вирішувати людські долі. Сумніви Раскольникова в тому, чи існує Бог насправді й чи саме Він керує світом, призвели героя до думки про те, що сильній особистості (як, наприклад, Наполеону) “усе дозволено”.

Символічним є спільне читання Сонею та Родіоном Євангелія – легенди про воскресіння Лазаря, у якій розповідається про прозріння невіруючих, їхнє залучення до віри Христа. Сповнена символіки картина, яка завершує читання біблійної легенди: “Недогарок згасав у кривому свічнику, тьмяно освітлюючи в цій убогій кімнаті вбивцю та блудницю, які так дивно зійшлися за читанням вічної книги” (Переклад І. Сергєєва). Соня сподівалася, що Родіон під впливом читання Євангелія прийде до віри в Бога, а Раскольников думав про ідею зміни світового порядку шляхом “крові по совісті”.

Прийшовши вдруге до Соні, Раскольников зізнається в убивстві старої лихварки та Лизавети. Але пояснює, що скоїв це не заради грошей, які сховав під камінь, а мав на меті інше: хотів випробувати себе, дізнатися: “Воша я, як усі, чи право маю…” Соня жахається, вона перейнялася болем і мукою Родіона, закликає його прийти до Бога, людей, прийняти кару. Стикаються два погляди на світ і дійсність: бунт Раскольникова, його “ідея” уседозволеності людини, “прагнення стати Наполеоном”, володарем світу та християнська віра Соні, смирення, заклик до каяття.

Соня та Родіон страждають… Але якщо страждання Соні – християнські, вона керується любов’‎ю до ближнього, то страждання Родіона – це напружена боротьба із самим собою: він то залишається прибічником наполеонівської, месіанської ідеї, навіть не може вимовити слова злочин, то засуджує себе.

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

Літературні “попередники” Раскольникова

Створюючи роман “Злочин і кара”, Ф. Достоєвський використав літературні традиції. Можна помітити зв’‎язок і наступність образу Раскольникова з відомими персонажами зарубіжної літератури – Сальєрі (“Моцарт і Сальєрі”) і Германом (“Пікова дама”) О. Пушкіна, Печоріним (“Герой нашого часу”) М. Лермонтова, Корсаром і Манфредом (“Корсар”, “Манфред”)Дж. Байрона, Жульєном Сорелем (“Червоне і чорне”) Ф. Стендаля, Растіньяком і Вотреном (“Батько Горіо”) О. де Бальзака та ін. Серед літературних аналогій образу Раскольникова особливе місце посідає роман М. Чернишевського “Що робити?”, у якому герой – “особлива людина” Рахметов – також переймався ідеєю зміни суспільного порядку. На відміну від М. Чернишевського, Ф. Достоєвський уважав, що неможливо розв’‎язати суспільні суперечності на раціональній основі: наука, “арифметика” тут не допоможуть. Так у роман “Злочин і кара” увійшла дилема: розум або почуття, “арифметика” або стихійна людська натура, бунт або смирення, атеїзм або релігія. Чи можуть “особливі люди” змінити хід історії та суспільство – над цим запитанням думало не одне покоління митців.

– А ви як думаєте?

Раскольников переступив через чужі життя, але не в змозі переступити через свою совість. У романі немає остаточної перемоги ідеї смирення, хоч ідеали письменника втілені в образі Соні: “Краще бути жертвою, аніж палачем…”

Фінал роману Ф. Достоєвського – відкритий. В епілозі Родіон Раскольников потрапляє на каторгу, у Сибір. Він засуджений на вісім років важких виправних робіт. Соня Мармеладова приїжджає до нього з метою надати духовну підтримку. Її жертовність і відданість спонукають Раскольникова переосмислити “наполеонівську ідею” і, урешті-решт, відмовитися від неї. Раскольников хоче добрими справами й любов’‎ю спокутувати всі страждання Соні. Саме вона й подароване нею Євангеліє дали поштовх до духовного воскресіння Родіона Раскольникова, повернули йому втрачений сенс і жагу життя. Він усвідомлює, що “нове життя недаремно йому дароване”, що йому доведеться заплатити за нього новим майбутнім подвигом… “Але тут уже починається нова історія, історія поступового оновлення людини, історія поступового переродження її, поступового переходу з одного світу в інший, знайомство з новою, досі зовсім не відомою дійсністю. Це могло б стати темою нової розповіді, а цю розповідь нашу закінчено” (Переклад І. Сергєєва).

Індивідуальний стиль Ф. Достоєвського. Реалізм Ф. Достоєвського – це нове слово в літературі. За його основу взято пошук ідеалу, змісту буття, осягнення краси світу на противагу потворності й аморальності дійсності. Свій реалізм письменник називав “фантастичним”. Це визначення він пояснював індивідуальним баченням світу та його явищ: те, що сприймається як щось надзвичайне, фантастичне, він бачив звичайним, природним, життєвим і навпаки.

Воскресіння Лазаря. Ікона Новгородської школи. XV ст.

Оптина пустинь – місце духовних шукань інтелігенції XIX ст.

Неподалік від м. Калуги (Росія) є місце, яке було напрочуд значущим у духовній еволюції таких письменників, як М. Гоголь, Ф. Достоєвський, Л. Толстой та ін. Це монастир Оптина пустинь. Він був заснований ще в XV ст. розбійником, на ймення Опт, який прагнув спокутувати свою провину через палкі молитви. Незабаром в Оптину пустинь прийшли ченці з Києво-Печерської лаври, які розбудували монастир. Оптина пустинь – місце зустрічі православ’‎я та літератури XIX ст. І це не випадково, адже в той час там жили так звані старці, які мали великий дар духовного прозріння. До старця Макарія їздив радитися в останні роки М. Гоголь. Відомо, що він навіть хотів залишити світське життя й стати ченцем. Але Макарій відмовив йому, бо в нього ще залишалося багато справ у миру. Перед смертю письменник просив свого друга графа О. Толстого передати другий том “Мертвих душ” на редакцію священикам в Оптину пустинь, але цього не сталося… І другий том “Мертвих душ” був утрачений. Слідом за М. Гоголем Ф. Достоєвський теж неодноразово приїздив в Оптину пустинь радитися зі старцем Амвросієм. Християнські ідеї та образи, що ввійшли в романи Ф. Достоєвського, навіяні поїздками митця в Оптину пустинь (зокрема, старець Зосима з “Братів Карамазових” та ін.). Молитва оптинських старців завжди була з ним. За радянських часів монастир зруйнували, на його території створили концтабір. Тільки з 1988 р. розпочалося відродження Оптиної пустині.

Оптина пустинь. Фото. 1896 р.

Твори Ф. Достоєвського не випадково називають поліфонічними, бо в них є багато дискусій щодо різних “теорій”, концепцій, ідей, й остаточною істиною не володіє ніхто з героїв. Тому читачі мимоволі залучаються до процесу мислення й активного пошуку смислу разом з ними.

У своїх романах письменник відстоював людську особистість, право на пошук сенсу життя, гідність “бідних людей”. Як і його герої, Ф. Достоєвський шукав істину, відчував внутрішню боротьбу між вірою в Бога та зневірою. Його творчий подвиг – утвердження гуманістичних і християнських ідеалів. Письменник Д. Мережковський писав, що “Достоєвський дав нам усім, учням своїм, найвеличніше благо, яке може дати людина людині: відкрив шлях до Христа”.

Обізнаність. 1. Що спонукало Раскольникова до створення його “теорії”? 2. Як ви розумієте прізвище героя? 3. Назвіть витоки “теорії” Раскольникова й проаналізуйте її зміст, використовуючи приклади з тексту. 4. Чому, на вашу думку, “теорія” Раскольникова не витримала “перевірки”? 5. Назвіть та охарактеризуйте образи “маленьких людей” у романі. У чому полягає трагізм їхнього життя? 6. Що з “теорії” Раскольникова відображено у вчинках і позиціях “двійників”? Читацька діяльність. 7. Порівняйте образи Жульена Сореля та Раскольникова. Визначте подібність і відмінності. 8. Наведіть приклади внутрішніх монологів героя. Які ідеї в них звучать? 9. Знайдіть описи Петербурга в романі. Проаналізуйте. Людські цінності. 10. Які моральні закони порушив Раскольников? 11. Які духовні цінності втілено в образі Соні Мармеладової? Комунікація. 12. Дискусія “У чому правий і в чому помилявся Раскольников”? Ми – громадяни. 13. Як, на вашу думку, впливають бідність і соціальна несправедливість на внутрішній стан людини? Наведіть приклади з роману Ф. Достоєвського. 14. Чи здатна “особлива людина”, сильна особистість змінити усталений порядок, звільнити людство від насильства й несправедливості? Сучасні технології. 15. За допомогою Інтернету знайдіть і прочитайте біблійну притчу про Лазаря та її різні трактування. Дайте власний коментар притчі. Визначте, яку роль відіграє ця притча в романі “Злочин і кара”. Творче самовираження. 16. Напишіть твір-роздум на тему “Чи можливе духовне перетворення Раскольникова?” Лідери й партнери. 17. Робота над проектом “Раскольников та його “двійники””: а) Раскольников і Порфирій Петрович; б) Раскольников і Свидригайлов; в) Раскольников і Лужин; г) Раскольников і Лебезятников. Навчаємося для життя. 18. Висловте позицію щодо проблеми “суспільство – людина – злочин”.

ПІДСУМКИ

– Роман Ф. Достоєвського “Злочин і кара” – реалістичний, філософсько-психологічний, поліфонічний, сюжет якого визначає рух і зіткнення ідей, поглядів, позицій.

– “Теорія” Раскольникова має різні витоки: моральні, соціальні, філософські. Він має слушність лише в одному: так більше жити не можна, несправедливі порядки треба змінити, потрібно припинити страждання людей. Проте Родіон Раскольников помилився: заради шляхетної мети він наважився на вбивство.

– У Раскольникова є “двійники” у романі, позиція та вчинки яких – віддзеркалення певних ознак “теорії” героя.

– “Ідеям” Раскольникова Ф. Достоєвський протиставив іншу філософію – християнську любов і самопожертву Соні Мармеладової.

– Питання про шляхи духовного відродження людини й людства залишається відкритим.

admixerML. fn. push(function() { admixerML. display(‘admixer_950d38d072474f83a678c205db63b89d_zone_8297_sect_2140_site_1996’); }); .adslot_580x400 { display:inline-block; width: 336px; height: 280px; } @media (min-device-width:970px) { .adslot_580x400 { width: 580px; height: 400px; } }

(2 votes, average: 3.50 out of 5)