Фараони – ОЛЕКСІЙ КОЛОМІЄЦЬ

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Таран – завідуючий механізацією.

Одарка – його дружина.

Онисько – бригадир.

Уляна – його дружина.

Аристарх – бухгалтер.

Ганна – його дружина.

Оверко – завідуючий птахофермою.

Корній – колгоспний сторож.

Грицько – обліковець.

Катерина – доярка.

Олена Устимівна – дружина голови колгоспу.

Павлик – виконавець.

ДІЯ ПЕРША

КАРТИНА ПЕРША

Ніч. На сцені напівтемне. Подвір’я Таран а. Між двома деревами прив’язано гамак, застелений рядном, зверху подушка. Чути пісню – співають чоловіки різними голосами, невлад:

Гей, наливайте повнії чари,

Щоб через вінця лилося,

Щоб наша доля нас не цуралась,

Щоб краще в світі жилося.

На сцену виходять Таран, Онисько, Аристарх, Оверко. Всі напідпитку. Зупиняються біля подвір’я Таран а. Таран – огрядний чоловік у хорошому костюмі, вишитій сорочці. Кашкет зсунувся набік. Рухи повільні, ліниві. Онисько вдягнений простіше, але теж добре. Без кашкета, чуб скуйовджений. Під час розмови жестикулює, ніби ловить долонями власні слова. Аристарх – товстелезний, з великим животом, у солом’яному капелюсі. Комір сорочки розстебнутий, піджак тримає на руці. Оверко – щуплий, рухливий, кожне слово супроводжує відповідним жестом.

Аристарх. Що не кажіть, а нас таки доля, хлопці, не цурається.

Онисько. Не цурається, прямо під ручки з нами ходить. Живемо в достатку!

Аристарх. Живемо в достатку!

Онисько. В достатку!

Оверко. Як оті вареники – із сметани та в масло…

Аристарх. В керівництві ходимо!

Онисько. Ходимо.

Оверко. На велоролерах їздимо.

Таран. На моторолерах!

Аристарх. Люди нас шанують!

Всі. Шанують.

Оверко. І начальство поважає!

Аристарх. А тут – тр-р-р!

Таран. Чого ж тр-р-р?

Аристарх. Кажуть, “собівартість” у нас наче “висока”, з механізацією “слабкувато”… Вчора нашому голові дуже різко сказали в районі: “Якщо так і надалі буде, то…” (жест), мовляв, усіх нас чекає коліно… (Жест).

Таран. Що ж, по-їхньому, наші трактори за горобцями ганяються?

Онисько. Працюють же!

Оверко. Працюють! Постоять-постоять – і знову… Др-р-р… (Уявляє себе за кермом).

Таран. Не все ж і на техніку покладати. А живі люди нащо? Ентузіазм? Де неуправка буде (хихикнув), на жінок піднажмемо.

Онисько. Жінки будь-яку механіку замінять.

Сміх.

Таран. Ще й як замінять! Жінки – така техніка, що ні тобі амортизації, ні запасних частин, ні капітального ремонту…

Оверко. Добірне товариство! Я так розумію: переключимо жінок на підвищені швидкості! І собівартість знизимо.

Всі зайшлися сміхом.

Аристарх. Мудру голову носиш на плечах, сусіде!

Онисько. Давайте, хлопці, на радощах “Рушника” втнемо. (Затягує). “Рідна мати моя…” (Фальшивить). Затягуй, Аристарше!

Аристарх. Не можу. В сон кидає. Покотимо, Оверку, додому!

Оверко. Покотимо! На добраніч! Дасть бог день…

Аристарх. Дасть бог і чарку…

Пішли.

Онисько. І ми по хатах, чи що?

Таран. Добре тобі, Ониську! Прийдеш додому, вицідиш глечик квасу для прохолоди, простягнешся під яблунею, жінка мовчки чоботи з тебе зніме, подушку підіб’є – і спи собі на здоров’я! А тут… (Безнадійно махнув рукою).

Онисько. На себе ремствуй! Учить жінку треба!.. Моя теж така була, а тепер хоч до рани прикладай. А ти – ліберал!

Таран. Я ліберал! (Б’є себе в груди). Я ліберал?! Ні, брат! Я вже твердо вирішив – досить!.. (Таємниче). Кину я свою Одарку! Кину – і край!.. Не до пари вона мені. Дівкою ще наче личила, а тепер занехаялась, постаріла, теплого слова не почуєш від неї. Тільки гир та гир. І по господарству порядку немає, і на роботу ніколи не вийде. Р-р-розведусь!..

Онисько. Розійтись – не штука. Тільки ж мороки до дідька, та й витрати неабиякі…

Таран. Яка морока? Ти газети читаєш?

Онисько. Само собою…

Таран. Читаєш, мабуть, з п’ятого на десяте. В кожній же газеті пишеться, що хтось “порушує справу про…”. (Жест). Та це ж по району… А в області? А в республіці? А в Союзі?.. А на планеті?.. Мільйон мільйонів – і нічого… Да…

Онисько. Воно так, звичайно, тільки чужого собака кусає – тобі не боляче, а на самого комар сяде – вже і руками махаєш.

Таран. Ні-чо-го!.. Треба, так і я помахаю.

Онисько (подумавши). Я чув, і голова наш не мириться з жінкою і теж помишляє про… (Жест).

Таран (радісно). От бачиш! Хто раніше, хто пізніше – всі, брат, до цього дійдемо! Це тобі не старий режим!..

Онисько. Мо’, й таке буде…

Таран. Аби жилось погано, то й гиркай собі на здоров’я. А то ж ні. Хату поставив, як дзвін, – три кімнати. Хліб – ще позаторішній лежить. І сало, і до сала… Електрика цілу ніч світить. (Махнув у бік стовпа). Із області по знайомству цілого радіокомбайна припер, хоч так грай, хоч пластинки став. Живи під музику та чоловіка голуб, так ні… (Голосно гикнув). Хвилька нічого не підсипає в горілку? Щось мені той… (Жест).

Онисько. Гріх наговорювати! Дванадцятий рік беру в неї – і кращого самогону для здоров’я не пам ятаю…

Таран. Це, мабуть, у мене нервове. Так що я хотів тобі сказати? Ага, згадав. Добре жилось єгипетським фараонам… Я десь чув, що жінки кожного ранку ноги їм цілували…

Онисько. Ще й як цілували! Фараони, брат, уміли своїх жінок у руках тримати.

Таран. Молодці фараони!

Онисько. Щось і мені, той, цинком відганяє… Мабуть, Хвилька нові труби поставила… Цс-с!.. Наче хтось іде… Заховаємось?

Таран. Хіба хочеш – треба…

Відходять, присідають за тином. По дорозі йде сумна Катерина,

З протилежного боку – Гриць.

Катерина (злякано). Ой!.. Хто це?!

Грицько. Не лякайся, Катю. Це я, Грицько. (Хоче взяти її за руки).

Катерина. Бродиш ночами, як привид. Пусти!

Грицько. Зачекай сваритися, Катю! Послухай краще… Сьогодні такий день, найбільше свято на землі!..

Катерина. Яке свято? Он люди вже давно сплять.

Грицько (урочисто). Сьогодні минає рівно два роки, три місяці й одинадцять днів, як ми почали стрічатись…

Катерина. Ой помру! (Чмихнула). Стрічатись!.. Та я тебе бачу кожного дня ось уже вісімнадцять років.

Грицько. Я маю на увазі той день, коли вперше відчув, що… (Раптом). Загину без тебе! Пам’ятаєш, після випуску ми всім класом пішли на берег Вербички, і там я дістав тобі лілії? Ти ще кричала: “Грицю! Не пливи – там прірва, глибоко! Вернись, рудий бісе, потонеш!” А я таки дістав, хоч плавав поганенько, бо чув, як ти дівчатам говорила, що любиш лілії над усі квіти. Не пам’ятаєш?

Катерина (зітхає). Пам’ятаю. Але де тебе сьогодні носило? Я так чекала.. Може, прийдеш…

Грицько. Я приніс тобі… Ось!.. (Подає Катерині пучок білих лілій).

Катерина (вражена, бере лілії. Не вірячи очам). Звідки?

Грицько. На Вербичці нарвав.

Катерина. На Вербичці? Так далеко? (Пригортає лілії до грудей, поривчасто цілує Грицька). Спасибі.

Грицько (йому перехопило подих). Катю! Хіба дванадцять кілометрів так далеко? Катю! Поцілуй ще раз – і я до світанку позбираю лілії вздовж усієї річки!..

Катерина (схиляє голову до квітів). Помовч! (Пауза).

Гриць цілує її.

(Хилиться йому на груди). Білі лілії… Я так давно не милувалася ними при місяці! (Пауза). Поглянь, Грицю, вони аж посміхаються до нас…

Гриць ствердно хитає головою. Вони завмерли в довгому поцілунку.

За тином почувся Таранів стогін.

Ходімо!.. Пора!

Грицько. Катю! Ну, чого ти поспішаєш! Ходімо в поле… В полі тихо так та гарно: пахнуть хліба, співає перепел, а небо… Ходімо!..

Катерина. Руда моя бухгалтерія, вже другі півні давно відспівали…

Грицько. Пройдемо росою аж до Заячого лісу. Люди ранком побачать стежки і скажуть: “Тут ходили закоханії” Навіть у старих залоскоче серце згадкою про юність.

Катерина. І чого ти пішов у конторники?!

Грицько. Кепкує! А може, під оцією рудою чуприною така фантазія палахкотить, що й письменникам не снилася…

Катерина. Милий мій Грицю! Добре тобі після конторської задухи та в поле ринути, а мені в п’ять годин треба на фермі бути. За день так накрутишся, що ждеш того вечора, як свята. Кидай бухгалтерію та йди до нас, тоді не такої заспіваєш. Кинеш?

Грицько. І кину.

Катерина. І перейдеш?

Грицько. І перейду.

Катерина. Слово?

Грицько. Слово. Ферми механізуємо, електродоїлки встановимо.

Катерина. В людей давно вже є, а в нас, може, тільки при комунізмі встановлять. Он твій дядько Таран третій рік обіцяє. Я б такого і дня не тримала завідуючим механізацією…

Грицько. Тихше, ми ж біля його хати!

Катерина. Не почує. Це барило, мабуть, насмокталося та спить, а може, десь швендяє – чарку шукає.

Грицько. Та кинь про нього… Підемо в поле…

Катерина. Ні, я – додому. Відпочити треба, та й мати сердяться, коли я пізно приходжу.

Повільно пішли вулицею.

Таран і Онисько вилазять із схованки, дивляться їм услід.

Таран. Ти не впізнав, чия то мудра така?

Онисько. Катерина Чипчина.

Таран. Я їй покажу – “барило”. Бач, переробилася – електродоїлку їй подавай! Грамотна! “При комунізмі встановлять…” Ониську, я так вважаю. Оце кажуть, поступово переходимо до комунізму. Поступово – значить, не всі разом? Спочатку чоловіки, а потім жінки. І то не всі, а поодинці пускати будемо.

Онисько. Якби нас на воротях поставили, через які в комунізм проходитимуть, ми б маху не дали – не пустили б жодної.

Таран. Не знаєш ти моєї Одарки. Попід носом, а проскочить!..

Онисько. Клята вона в тебе.

Таран. Клята, проклятющаі Поїдом їсть, навіть якщо вип’єш інколи. А ми ж без причини не п’ємо? Ні! От сьогодні випили. Чому?

Онисько. А чому?

Таран. А чому? Трактора відремонтували! То не працював, а тепер працюватиме. На радощах і випили. Не свої шкурні інтереси нас хвилюють, а державні! А жінки цього не розуміють!

Онисько. Відсталий елемент – що з них візьмеш? Ще якусь бенерю несе. Може, знову той… (Жест).

Таран. Не хочу. На щось колюче сів, коли оті цілувались… Бач, яка жінка в мене, нема того, щоб під тином прибрати.

Входить Корній, широкоплечий, здоровенний дядюга. В руках величезний дрючок, під пахвою згорнутий лантух. Говорить крізь зуби, ходить трохи нагнувшись, наче когось підстерігає.

Корній!

Онисько. Заховаймось!

Корній. Хто тут, признавайсь! Що я вам, мальчик?!

Онисько. Ти що?

Корній. Доброї ночі…

Таран. Здоров! На варту йдеш?

Корній. А куди ж – на вечорниці?!

Онисько. Може, там від комори тільки дух лишився, а ти сунеш так пізно.

Корній. Чужі не прийдуть, а свої багато не візьмуть!

Таран. Воно так. Ти теж, бачу, мішечка прихватив?

Корній (спідлоба блимнув очима). Твої трактори в мішок не повкидаю, не бійся! Бувайте!.. (Пішов нагнувшись).

Онисько. Корній – страшенної сили чоловік. Позаминулого року спав під скиртою. Мабуть, теж сторожував. Коли це підійшов бичок-бузівок і наступив йому на спину. Корній як схопиться, як свисне бузівка у вухо, так бідолашна скотина і впала з усіх чотирьох.

Таран. Ото сила!

Онисько. Ледве відходили. І досі в бика контузія. То ні з того ні з сього почне головою мотати, ніби його гедзі кусають, то стане серед дороги і реве мов навіжений. А побаче Корнія – в ліс тікає, сердега.

Таран. І не дивно, що в Корнія здоров’я, – шостий рік сторожує. Вночі на роботі спить, а вдень – дома. Правда, й заробітки такі…

Онисько. В нього жінка ланкова. Щороку трудоднів по шістсот виганя.

Таран. Коли жінка хороша – можна бути при здоров’ї! (Позіхає). Бувай!.. В сон кидає…

Онисько. А мо’, заспіваємо? На пісню тягне.

Таран. Мені ще дома доведеться співати, бодай не діждати ворогові такої пісні.

Онисько. Бувай. Жаль мені тебе, до сліз жаль! Але сам винуватий – ліберал!.. (Виходить).

Таран. Тьху! І видере ж таке противне слово – “ліберал”! Чортзна-що! (Відчиняє хвіртку).

В цей час чути голосне: “Ку-ку-рі-куі”

А здох би ти, проклятющий, розкричався!..

З хати виходить Одарка, легко одягнена, коса впала на плече.

Одарка. Знову лементуєш серед ночі?

Таран (обурено). І коли ти того півня заріжеш? Скільки разів треба наказувать?!

Одарка. Причепився до півня! Поперек горла він тобі став?!

Таран. Це не півень, а диявол з кнопкою. Тільки відчиниш хвіртку, вже й горланить.

Одарка. Північ, то й горланить.

Таран. Чого ж сусідський мовчить?

Одарка. У сусідів немає півня.

Таран. І нам він ні до чого!

Далеко на селі чути півнячий переспів.

Одарка. Чуєш, скрізь співають.

Таран. Мені до чужих півнів діла немає, а своєму я господар! Сказав заріж – і крапка!

Одарка. Вгамуйся, люди почують.

Таран. Хай чують, яка в мене жінка. На роботі не була?

Одарка. Ні.

Таран. Соромиш мене перед людьми!

Одарка. Дома тієї роботи зібралось – на трьох стане. Хліб пекла, білизну попрала, Наталочці плаття пошила, хату підмазала, поприбирала…

Таран (перебиває). Та-та-та! Заторохтіла! Переробилася! Знаю – в холодочку вилежувалася! В гамаку гойдалася?! Купив я його, дурень, на свою голову! Сама хоч би причепурилася…

Одарка. Покрутився б, як я, та спробував чепурним та охайним в холодочку вилежуватися! Побачила б я, на кого ти був би схожий… коли б був на моєму місці.

Таран (сміється). На твоєму місці? Оце налякала! Та якби я був на твоєму місці, у мене б усе (жест)… кипіло, а я лежав би та посвистував. (Сміється). Придумала, що сказати. (Іде до гамака, знімає піджак, кидає його на гілку дерева, лягає). Оце так втнула – “на моєму місці”. (Сміється).

Одарка виносить з хати ковдру, кидає в гамак.

Одарка. Вкрийся, під ранок холодно буде.

Таран. Кажеш, якби побув… хе-хе-хе… (Вже крізь сон). На… тво…єму… міс…ці… Гм-м-м!..

Затемнення

КАРТИНА ДРУГА

Пізній ранок. Таран сидить на ослінчику біля столика. Ще не проспався, ніяк не второпає,

Що йому каже Онисько.

Онисько. Миколо! Миколо! Миколо! Та прокинься ти, голова – два вуха. (Трясе його за плечі).

Таран. Не буркай мене. Вчора обійшов техніку – все в ажурі…

Онисько. Ти можеш розплющити очі і вислухати мою трагічну звістку?

Таран. Не можу. Голова! (Жест). А в голові – трибки крутяться нахолосту, свічки замокли, зажиганіє не працює – потрібен капітальний ремонт. (Хапає пляшку зі столу).

Онисько (вириває пляшку з рук Тарана). Вгамуйся, зараз не до цього… (Понюхав). І потім – це олія!

Таран. Так що сталося?

Онисько. Повний переворот!..

Таран. Який переворот?

Онисько. Чи хтось написав, чи наговорив на нас. Словом – біда. Скликають сьогодні чуть світ правління, представник з району приїхав, і почалось…

Таран. Переворот, біда, представник… Нічого не второпаю. Кажи толком.

Онисько. Сказали так: чоловіки стають тепер жінками, а жінки – чоловіками. От!

Таран (очманіло дивиться на Ониська, трохи відсовується від нього, потім встає, знімає рушник, який лежав на перильцях ганку, вмочує у відро, кладе Ониськові на голову). Біла гарячка, брат, діло погане. Та не журись, пройде!

Онисько (намагається зірвати рушника). На біса мені твої компреси? Діло говори, що робити маємо?

Таран (тримає його за руки). Заспокойся! Мені теж таке було після звітно-виборних, пам’ятаєш? Ми тоді критику замочили добренько. Прийшов я додому, ліг, дивлюсь – в усіх закапелках сидять чортенята і лущать насіння. От де страху набрався, ледве не вив. Так що сиди тихо – повинно пройти.

Онисько. Та не здурів я, хочеш – перевір; у мене в бригаді сімсот п’ятдесят гектарів землі, сто тридцять працездатних, чотири трактори, в двох поплавились підшипники…

Таран (здивовано). Говориш ніби нормально. Але як же це, що ми будемо жінками?

Онисько. Та не жінками, а просто: де були ми – там стають вони, де були вони – там стаємо ми.

Таран. Хто “вони”?

Онисько. Жінки!

Таран. Жінки? Як?

Онисько. А ось так: головиха вже стала головою.

Таран. А він?

Онисько. Дома сидітиме.

Таран. Чим же йому погано?

Онисько. Йому – ні. А іншим? Корній, приміром, буде ланковим, а Корніїха – сторожем.

Таран (зайшовся сміхом). Здорово! Давно б так!

Онисько. Зачекай сміятися, я не про всіх сказав. Бухгалтером буде Аристархова жінка, а його – на свиноферму.

Таран (ще більше сміється). Аристарха?.. На свиноферму?.. Туди к бісовому батькові – він же не зможе нагнутися! З його фігурою він усіх свиней поперелякує.

Онисько. Свирид-обліковець пішов на інкубатор.

Таран. Чекай, чекай! Обліковці?

Онисько. Жінки!

Таран. Сторожі?

Онисько. Жінки!

Таран. Актив? Керівний склад? Командування колгоспу?

Онисько. Жінки!

Таран (сміється). Жартуєш.

Онисько (сердито). Гиготиш, а мені не до жартів. Думаєш, легко буде оцими руками вим’я коровам викручувать?

Таран. Замість Уляни?

Онисько. Ну да! Уляна – бригадиром тепер.

Таран. От сміхота! Одарко, а йди-но сюди, послухай, що Онисько розповідає. Одарко!!

Онисько. Кричи дужче!

Таран (кричить). Одар-ко-о! Де ти там запропастилася? От клята жінка, мабуть, спить?!

Онисько. Вона вже давно ходить по колгоспу гоголем. Як-не-як – завмеханізацією!

Таран. Моя Одарка?

Онисько. Та твоя ж…

Таран. А я?..

Онисько. Ти будеш на різних роботах – старшим куди пошлють. Бери, чоловіче, сапу – і в поле!

Таран. Я?

Онисько. Ти!

Таран. Сапу?

Онисько. Сапу!

Таран (зриває з Ониськової голови рушника, обмотує собі голову). Хи-хи-хиІ А ти часом не той… Не з похмілля? Поклянись!

Онисько робить виразний жест клятви.

(Схоплюється, біжить до хати, виносить у тремтячій руці папірець). Читай-но, що вона пише.

Онисько (бере папірця, читає). “Микольцю…” (До Тарана). Ач яка ласкава стала. (Читає далі). “На сніданок звари куліш, на обід – борщ. Заріж зозулясту курку, вона не несеться. Кашу молочну звари. Та не забудь нагодувати порося. Для корови нарви трави в лузі. Курям намни кукурудзи, каченятам змішай сир з вареною картоплею. Вранішнє молоко не забудь поставити в погріб. Поки Наталочка спить, город прополи, а то забур’янився. Коли Наталочку у дитсадок вестимеш, умий, причеши, кісники випрасуй. Та гляди, щоб на роботу не запізнився…”

Таран (поки Онисько читає, загинає пальці, перераховує, що треба зробити, потім сердито). Та що вона?..

Онисько. Ах, патлате плем’я! Слухай, що далі пише:

“Збігай до Ониська, розбуди! То ж таке ледащо, що до півдня спатиме і на ферму запізниться”.

Таран. А скільки воно зараз?

Онисько. Пів на десяту.

Таран ( хапається за голову). Що ж його робить?

Реве корова.

Онисько. Корову доїти пора.

Таран Кажеш, доїти треба? (На хвилинку замислюється, потім рішуче). Добре, Одарочко, подивимось, якої ти ввечері заспіваєш! Побачимо, чия зверху буде!.. А мені… Доїти так доїти!

( Хапає відро, хоче бігти).

Онисько (бере його під руку). Стривай!

Таран. Чого?

Онисько. Дихни!

Таран (дихає). Ну?

Онисько (морщиться, відвертає голову). І не думай отак до корови йти. (Нахиляє голову). Помацай!

Таран (мацає). Гуля! Звідки?

Онисько. Теж пробував доїти. Пішов на ферму замість жінки. Думаю – не святі горшки ліплять. Підходжу до рябої. Може, знаєш, рекордистка наша?

Таран. Ну?

Онисько. Тільки присів біля неї, а вона повертає свою мордяку, дивиться… Я їй по-свійському: “Чого витріщилась?” А вона як дригне та ратицею по голові! Віриш, аж каганці в очах засвітилися. Очуняв трохи – до другої. І та мене почастувала, до третьої – те ж саме. “Чого вони показились?” – думаю. Коли це Лукерка роз’яснила: “Скотина перегару не терпить!” Зрозумів? Тобі, голубе, і близько до корови підходити не можна, від тебе…

Таран (затуляє долонею рота, дихає). Справді. Що ж робити? Ага! (Біжить до хати, повертається з пляшечкою одеколону). Зараз заб’ємо вражий дух! (Надпиває). Пахне погано, а на смак нічого.

Онисько. Дай попробую. “Шипр”. (П’є). Гу-у-у! Неважне!

Таран (плямкає губами). Ще трохи вип’ю, у корови ніздрі великі – почує. (П’є, кривиться менше).

Онисько. Приємно, коли від чоловіка пахне! (П’є).

Таран. Годі! (Відбирає пляшку). Його тут лишилося на дні! (Подумав). Однак висохне! (Допиває).

Онисько. Виходить, “Шипр” можна і всередину приймать?!

Таран. Тільки дугйе маленькі пляшечки роблять. Воно-то…

Онисько. Що?

Таран. На спирту. (Повеселішав). Доїть так доїть.

Вбігає Павлик.

Павлик (захекавшись). Дядьку Ониську! Ху-у-у! Бігом на ферму, бо вас там уже лають. Кажуть: і штраф буде, і в газеті пропечатають!

Онисько. Лечу!..

Павлик (до Тарана). А ваша Наталочка сидить на вигоні біля калюжі, очей не видно – пиріжки з мулу робить.

Таран. Горе мені!

Павлик. Сьогодні всі чоловіки сердиті і всі кричать: “Горе нам!” Я побіг! Швидше, дядьку, запізнитесь!.. (Вибігає).

Входить Корній з сапою в руках.

Корній. Дай боже здоров’я і два коропи в ятір.

Таран і Онисько. Здоров, Корнію!

Корній (до Тарана). В тебе терпуга немає?!

Таран (знайшов терпуг, подає Корнієві). Візьми!

Корній. Підгострити треба, бо тупа, як валянок.

Таран. Що воно буде?

Корній. Нічого! Подумаєш, злякали. Я вісім пудів на плечі скину, а з сапою не вправлюсь? Дурниці! (Люто гострить сапу). Ми ще їм покажемо!

Онисько (прикладає козирком долоню до лоба). Хто то пішов, чи не Аристарх?

Корній. І пузатому черга прийшла?

Таран. Пузаті, по-твоєму, не люди?

Входить Аристарх – у халаті, з вилами.

Аристарх (віддихується). Ну й жарище… Моє вам!

Таран. Хай живе!

Корній (хихикнув, крізь зуби). Хвістіваль! Здоров!

Таран. Куди зібрався?

Аристарх (люто). На свиноферму!

Онисько. Ну й халат у тебе… (Встав, обійшов Аристарха).

Таран. Просили ж колись дівчата з свиноферми, щоб їм по другому халату справили, а ти кричав: “Витрати!”

Аристарх. Якби ж то знаття…

Корній. Спохватився цуцик, як хвоста врубали.

Входить Оверко.

Оверко (весело). Добірному товариству моє шануваннячко!

Аристарх. Чого сяєш, як великоднє яйце?

Оверко. З магазину біжу. На плаття дівчаткам набрав! Жінка догосподарювалась до того, що діти старченятами ходять.

Онисько. Пошиє хто?

Оверко. Сам. Не таке це вже мудре діло.

Таран. І то правда.

Аристарх. Важкувато нам буде!..

Таран. Нічого, хлопці! Через три дні на колінах проситимуть, щоб знову помінятись… А дзуськи!..

Онисько. А проситимуть?

Таран. Побачиш. Але провчити їх треба. Договір, товариство, такий: не згоджуватись ні на що, наче не до нас мова! Марку тримать! Ясно?

Оверко. Щоб не кортіло на наше місце!

Онисько. А якщо не попросяться?

Таран. Дурний ти, Ониську, хоч об дорогу вдар! Корову кожен видоїть, а бригадиром тепер з головою треба бути.

Аристарх. Так-то воно так, тільки ж… (Крутить головою). Там дух дуже далекий від конторського… (Жест).

Корній. Від цього духу габарити меншають.

Аристарх. “Меншають”! Побачимо, як ти відвикатимеш спати по двадцять годин на добу.

Таран. Товариство, нам не сваритись треба, а гурту держатися – допомагати один одному.

Аристарх. Спробуємо…

Оверко. І кожну роботу починати з пісні! Щоб у жінок від заздрості в носі перчило!

Аристарх. А якої ж пісні співати?

Онисько. “Рідна мати…”

Оверко. Ні! Ні! Найбадьорішої! Щоб радість було видно! (Співає).

Таран. Корнію, давай ти!

Корній. “Если бы парни всей земли…”

Всі підтягують.

Таран. Коли вони почують пісню і попросяться на свої місця, прикинемось, що не чуємо…

Оверко. Поглухли.

Таран. Попросяться вдруге, а ми ще голосніше.

Оверко. І коли вже втретє умовлятимуть…

Таран. Навколішках!

Оверко. Тоді згодимось.

Корній. Але скажемо: сидіть і не рипайтесь більше!

Онисько. А коли й вони вдарять по голосах?

Таран. Не вдарять! Побачиш! Ну, браття, закочуйте рукава! Побачимо, чий козир буде старший! За мною!

Виходять.

Затемнення

КАРТИНА ТРЕТЯ

Подвір’я Тарана. У всьому помітна невміла чоловіча рука: сушиться дитяча білизна, простирадло, посеред двору – віник, порожнє відро, перевернуті ночви. Таран у фартусі, рукава сорочки закочені, голова пов’язана рушником. Він оскаженіло місить тісто в діжі, яка стоїть на

Ослінчику. По радіо чути бадьорий марш.

Таран (не виймаючи рук з діжі, важко дихаючи). Господи, за які гріхи отака мука?! (Віддихується). Чи воно борошно погане, чи вчинив не так?..

Входить Онисько. На голові у нього хустка.

Онисько (весело). Видно, що Гапка млинці пекла, бо ворота в тісті.

Таран. Невже в тісті? Будь другом – витри!

Онисько. Навіщо? Собаки злижуть. Я вчора теж замісив. Таке було, і не кажи: і на воротях, і на порозі, і на перелазі. А сьогодні вже й сліду не лишилось: то кури поклювали, то пси поласували.

Таран. Віриш, дві години оце мучусь, а толку ніякого. То було рідке, підсипав борошна, стало таке, що рук не вирву. А чого це ти хустку нап’яв?..

Онисько. Щоб корови не лякались, думатимуть, що Уляна.

Таран. Он воно що! Тоді візьми он Одарчину та й мене запни.

Онисько. Тебе як: на потилицю зав’язати чи під бороду?

Таран. Давай під бороду: мухи кусають, а одганяти ніяк.

Онисько (зав’язує Таранові хустку). Та в тебе, голубе, й вуса в тісті!

Таран. От морока! Відріж їх! На біса вони мені! Онисько. Здурів, чи що? Ти ж сам говорив колись, що вся краса мужчини в вусах!

Таран. А на дідька вона мені тепер – ота краса? Світ не милий. Ріж – і крапка!

Онисько (важко зітхнувши, одрізує вуса). Чи думав я коли, що доведеться тобі таку операцію робить?!

Таран (глибоко зітхнувши). Погані наші справи…

Онисько. Води підлий!

Таран. Нікуди.

Онисько. То міси жвавіше!

Таран. Руки потерпли. (Насилу вириває руки з діжі, витирає об фартух). Будь другом, скрути мені цигарку, бо вже вуха попухли.

Онисько. Сам би радий закурить, та не можу.

Таран. Чому?

Онисько. Пальців не зведу докупи. П’ятнадцять корів по чотири дійки – це шістдесят?! І кожну треба видоїти. Повіриш, вночі снилося вим’я таке, як клуня, а дійки, – як голоблі, а я маленький, наче комар, причепився на дійці та й гойдаюсь. Прокинувся від жінчиних стусанів. Кричить на мене: “Не щипайся, дурню!” Я змовчав. Що скажеш?

Таран. Погані наші справи!

Онисько. Ой не кажи. Прийшов до тебе просити, чи не позичиш мені хоч паляничку, коли спечеш?

Таран. Ти ж учора пік!

Онисько (махнув безнадійно рукою). Пік, та не допік… Взяв муки… Словом, ніякого хліба не вийшло.

Таран (показує на діжу). Думаю пирогів спекти. Забажалося Одарці гостей привести. А хліб у мене в печі, зараз виймати буду.

Онисько. То виймай, мо’, якраз вдався?

Таран. Постій тут, щоб, бува, горобці не пожартували над тістом, а я зараз… (Іде в хату).

Онисько (заглядає в діжу, виймає звідти щось, розглядає). Збрехав, ідол! Курив же, ось і недокурок. (Придивляється уважніше). “Прима”. Отак і довіряй людині! (Дивиться в каструлю, що стоїть на столі). Манку варив. Треба й собі таку страву практикувати. Проста річ: насипав крупи в молоко, і хай кипить.

Входить Таран. В руках тримає не то паляницю, не то корж.

Таран. Що воно таке? (Простягає Ониськові паляницю).

Онисько (бере, роздивляється). Паляниця не паляниця, і корж не корж… А що ти хотів пекти?

Таран. Кажу тобі – хліб!

Онисько (нюхае). Наче хлібом пахтить… (Подумавши). Не журись! Подаватимеш на стіл, наріж маленькими скибочками. Вони й не розберуть, яка в нього була форма.

Таран. Спасибі, друже, виручив!

Онисько. Винахідливість у нашому положенні – перше діло. Зварив я вчора борщ. Подивився на нього, а він якийсь пришелепуватий: білий, кислий і горілим тхне. А тут жінка на обід має прийти. Що його робити? Недовго думавши, перекидаю в борщ глечик сметани, зверху склянку цукру, перемішав – подаю на стіл. Жінка питає: “Це що?” – “Борщ”, – кажу. “Який же це борщ?” – “Загряничний”. Я, мовляв, усяку страву готувати вмію.

Таран (заздрісна хитає головою). І що ж – їла?

Онисько. Аж за вухами лящало.

Таран. І нічого?

Онисько. Обійшлося. Правда, не без…

Чути шалений рев корів.

Це за мною!.. (Наче відповідаючи). Біжу-у!

Таран. Чортів син, він скрізь викрутиться. А тут що скажеш, по-турецькому хліб спечено? А ще ж борщ варити та курку зозулясту різати, що не несеться. А як ти її взнаєш, коли вони всі зозулясті. (Виходить).

Спочатку тихо, а потім несамовито закудкудакали кури. Входить Оверко. В руках метр, під

Пахвою жмут ситцю. Оглядає подвір’я.

Оверко (до себе впівголоса). І хата навстіж, і господаря немає… (Гукає). Миколо! Агов!

Таран (виходить, весь у пір’ї). Чого репетуєш?!

Оверко. Люди на літо овець стрижуть, а ти курей скубеш?

Таран. Виздихали б вони, щоб я їх скуб! Слухай, Оверку, порадь мені, як узнати, яка курка з яйцем, яка ні?

Оверко. Пустяк діло! Якщо знеслась, значить, у цей момент без яйця, і навпаки…

Таран. Як же то взнати? Вони в нас, прокляті, всі в одне гніздо несуться.

Оверко. М-гу! Тоді залишається пощупать.

Таран. Три дні щупаю, а толку ніякого. Будь другом, пощупай! Все ж – завптахофермою був!

Оверко. Думаєш, я там курей щупав? Здійснював загальне керівництво. А ти не роздумуй – ріж, яку впіймав!

Таран. Одарка веліла, щоб тільки ту, яка не несеться.

Оверко. А квочка у вас є?

Таран. Немає.

Оверко. Тоді ріж півня! Він точно не несеться.

Таран. Не вийде, голубе. В мене півень учений. Як пізно Одарка прийде, тільки відчинить хвіртку – він одразу мені сигнал подає. Потім подумає, що я не почув, і ще… Краще корову заріжу, ніж півня.

Оверко. Ну, як знаєш, – ти хазяїн. Я за порадою до тебе. Покроїв дівчатам плаття, а рукава не виходять. Що його тепер придумать?

Таран (змучено). Є вихід! Зараз літо, тепло… Поший їм сарафани – і модно, і зручно.

Оверко. Золота голова! (Згортає ситець). Біжу!..

Таран. Що тобі ще?

Оверко. Слухай, твоя Одарка (робить характерний жест) той…

Таран. Майже щовечора з Ониськовою Уляною.

Оверко. Моя теж. Що з ними робити? Як їх відучити від цього питва?

Таран. Відучиш…

Оверко. Чув я від людей, ніби настій полину помагає. Напоїти тричі – і як рукою знімає.

Таран. Вони таке п’ють, що тільки полином і закусювати.

Оверко. Твоя ще не просилася, щоб знову на своє місце?

Таран. Куди там. Неначе споконвіку в начальстві ходить.

Оверко. Моя теж.

Вбігає Павлик.

Павлик (до Тарана). Дядьку Таран! Тітка голова востаннє сказали, щоб ви йшли цеглу робити.

Таран. Та що вона, божевільна? Мені треба один день дома побути – роботи набралось до біса.

Павлик. Ідіть, бо дуже круто сказали…

Таран. А що саме?

Павлик. Звеліли передать так: “Якщо цей ледацюга…”

Таран. Хто ледацюга? Я?

Павлик. Не перебивайте, бо забуду, як далі. “Якщо цей…”

Таран. Ну?..

Павлик. Перебиваєте, от і забув! (Думає). Не згадаю, що далі, але щось дуже категоричне.

Таран. Що?

Павлик. До “ледацюги” запам’ятав, а далі забув.

Таран. Забув би ти, куди ложку нести! Мотай звідси!

Павлик. Піду узнаю, що після “ледацюги”, і повернусь! (Швидко вибігає).

Оверко. А мене не чіпають. Довідку від лікаря взяв, що “не в здоров’ї”…

Таран. Як ти ухитрився?

Оверко. Прищик у мене вискочив… Таке собі чиренятко. Я до лікаря. Так, мовляв, і так – чиряк у мене. Він придивився і каже: “У вас хурункул”. А я йому: “Чиряк”. Він довго гортав якусь книжку й знову до мене: “Хурункул”. А я йому: “Ні, чиряк”. Думав він, думав і написав мені бюлетеня на три дні, поки вияснить, що воно за хвороба – чиряк.

Таран. Видно, дуже молодого лікаря до нас прислали?

Оверко. Не в тому річ. Хлоп’я воно непогане. Але виросло в місті, зразу після школи в інститут – так живого чиряка і не бачило.

Таран. А в мене і знаку ніде на прищик немає.

Оверко. Посидь на чомусь холодному.

Таран. Де ти знайдеш холодне місце в таку спеку?

Оверко. Біля колодязя – на цямрині, там же цемент. Посидь з годину!..

Таран. Годину? Тут хвилини вільної немає. От життя – чиряка і то ніколи нажить! Будь здоров! Мені ще роботи по вуха!

Оверко. Мені теж треба сарафани шити. Бувай здоров! А чому ти не співаєш, як домовились? Жінки ще подумають, що нам тяжко, і почнуть сміятись…

Таран. Куди там співати! Ридма ридати хочеться!

Оверко. А як же з маркою?

Таран. Не дражни мене, Оверку, бо розсерджусь і скажу, як…

Оверко. Ясно. (Навшпиньках виходить).

Згодом заходить Аристарх, змучений, насилу переставляє ноги.

Аристарх (простогнав). Боже поможи!

Таран. Тебе ще не вистачало… Тут цілісінький день наче мужеська консультація: не той, то інший вештається – працювати ніколи.

Аристарх. Сам винен! Збудував хату на роздоріжжі – от ніхто й не минає, хоч би й хотів. Перепочити можна?

Таран. Кажи швидше, чого прийшов? Бачиш, чоловік пироги збирається пекти?

Аристарх (хоче підійти до діжі). Пироги…

Таран. Не підходь!.. Ти ж увесь той… пропитаний…

Аристарх. Не троянди вирощую, а свиней. Не лише пахну – скоро хрюкати почну. А сісти можна?

Таран. Сідай, тільки подалі…

Аристарх. Свинарник збудували цегляний, навіки! А на біса він такий потрібний, коли в ньому ні дихати, ні повернутись ніде?

Таран. А хто будував?

Аристарх. Ми з тобою… Думалось, як краще… Кіношники, кореспонденти приїздили… Всім було добре, а свиням, виявилось, погано.

Таран. Сам же на правлінні виступав. “Треба, – кричав, – так будувати, щоб по всіх газетах луна пішла!”

Аристарх. Каюсь, виступав…

Таран. Тепер мовчи та диш на батьків книш. Проси техніку, щоб конвейєром все подавалось…

Аристарх. Куди там техніку, тачкою насилу проїдеш… Ось… За тиждень спересердя кілограмів двадцять скинув. А це прийшов просити: чи немає в тебе якихось стареньких підтяжок, бо ще день – і штани в зубах носитиму.

Таран. Я сам шосту дірку в поясі проколюю, не допомагає. Застібаю петлю штанів на гудзик сорочки. (Показує). Ось так… Помагає…

Аристарх. Спасибі на добрім слові! Так, кажеш, пироги…

Таран. Давай, давай! Проходь!

Аристарх. Гірка наша доля чоловіча, така гірка, що… (Повільно пішов похнюпившись).

Таран (продовжує місити тісто. Глянувши на вулицю). Знову когось чорт несе! Ну, не дадуть спокійно діла зробити – хоч гвалт кричи! От напасть! Чи хату перенести, чи вовкодава злющого придбати. Заховаюсь! Подивиться, що немає нікого, і піде. (Витирає руки об фартух і ховається). Входить Катерина, рум’яна від роботи і сонця, чимось схвильована.

Катерина. Немає нікого, чи що? Агов, дядьку!.. Чи, може, тепер треба називати дядиною? Дядьку-дядино, де ви там?.. (Заглядає в діжу). Ой помру, тісто замісив, значить дома. Треба зачекати, а то покинув діжу напризволяще і пішов… (Накриває діжу рушником).

На ганок виходить Таран.

Таран. Ти що ж думаєш – у мене прохідний двір?

Катерина. Здрастуйте, я до вас у справі.

Таран. Яка тепер до мене може бути справа! Кажи, чого прийшла, часу немає!

Катерина. На вашого племінника скаржитись.

Таран. Накоїв щось?

Катерина. Та ні. Отож перейшла я працювати в контору замість нього, а його на свиноферму послали…

Таран (гірко). Не на нього одного така напасть…

Катерина. Не в тому річ! Мені обридло в конторі сидіти, над рахівницею куняти. Хочу до діла, а Грицько вперся і слухати не хоче про бухгалтерію.

Таран. Не хоче?

Катерина. Не хоче. Каже, сподобалось йому на фермі. Вирішив викликати на змагання дядька Аристарха і показати йому, як треба працювати. І в контору, мовляв, ні за які гроші не повернеться!

Таран. Здурів парубок.

Катерина. Умовте його, дядечку, повернутись назад! А то крутиться так з ранку до ночі, світу білого не бачить за тими свиньми.

Таран. Я з нього дурощі вижену!

Катерина. Спасибі вам! Повік не забуду!

Таран. Немає за що. На весіллі першу чарку піднесеш. Чи, може, не буде весілля?

Катерина (засоромившись). Та… Я не знаю…

Таран. Так я знаю. Грицькова мати вже хату до заручин прибирає… А там, дивись, і…

Катерина. Дядечку, рідний мій, якби ви знали, що ви мені… Спасибі вам. (Гаряче цілує Тарана в щоку і вибігає).

Таран. Що то воно – молодість… (Торкнувшись пальцями щоки). Як то приємно, коли молода дівчина цілує… Таке почуття, ніби з келиха пахучого меду пригубиш… Та й ми ще козаки (Виструнчується і раптом скрикує). Ой! Поперек! Наче качалкою хто оперезав…

Вбігає Павлик.

Павлик. Дядьку Таран! Вас кличуть в контору на збори ледацюг! (Вибігає).

Таран. Пропали мої пиріжки! Та що пиріжки – гордість чоловіча гине! “На збори ледацюг!” Дожився.

Завіса

ДІЯ ДРУГА

КАРТИНА ЧЕТВЕРТА

Вечір. Таранове подвір’я. Святково одягнена Одарка лежить у гамаку, наспівує. На ній барвиста сукня, туфлі на високих каблуках, на голові вінком викладена коса. Таран, довго приміряючись, накриває на стіл: ставить оселедець, редиску, голландський сир, домашню ковбасу.

Таран. Багато вас буде? На скільки накривать?

Одарка. Прийдуть – порахуєш! Дістав?

Таран. Чого?

Одарка. “Чого, чого”.

Таран. “Три гички”? Та дістав. У Хвильки… З якої це нагоди, хотів би я знати, п’янку затіваєте?!

Одарка. Не твого чоловічого розуму діло! (Підходить до Тарана, зневажливо дивиться на нього). Ходиш, як опудало: згорбився, неодягнений – дивитись гидко!

Таран (благальна). Хіба ти не бачиш, я за цілий день і не присів: встав до схід сонця, їсти наварив, город прополов, а потім цілісінький день цеглу робив. Кручусь, як муха в окропі. Ти прийшла з роботи – та в гамак, а в мене в попереці аж гуде! Думав, увечері відпочину, так ти знову затіяла…

Одарка. “Так ти, так ти…” Вже заторохтів! Переробився! Іди переодягнись!.. Осточортів своїми розмовами!

Таран, зітхаючи, іде в хату.

(Оглядаючи стіл). Огірки малосольні де?.. Зроби вже одне діло, потім за друге берись!

Таран (виносить миску з малосольними огірками, пляшку, ставить на стіл). Сама ж наказала мені переодягтись.

Одарка. Цибулі покриши до оселедця!

Таран. Зараз покришу! (Кришить цибулю, витираючи сльози).

Одарка. Коли ти вже навчишся на стіл накривати?.. Принеси сметани!

Таран. Піди візьми в погребі!

Одарка. Не вистачало, щоб я в погріб лазила. Ти скоро й борщ заставиш мене варити? Чого зігнувся, як дід столітній?

Таран. Поперек болить.

Одарка. Киснеш завжди, все в тебе щось болить! Придурки – ось твоя хвороба! Он люди скоро прийдуть!

Таран іде в хату. З’являється Уляна, одягнена, як і Одарка, по-святковому.

Уляна (пишно). Здрастуйте на вашім щасливім подвір’ї.

Одарка. Здрастуй! А де ж бухгалтер наш?

Уляна. Зараз буде. Чула я, проходячи, як вона свого Аристарха чистила…

Одарка. Їм тільки попусти… Розгнуздались, розледачіли, далі нікуди.

Уляна. Строгості з нашого боку не відчувають.

Одарка. Роботи багато. Ніколи їм гайки позакручувать!

Уляна. А слід би вже закрутить, а то ми потураємо, а вони скоро на голову нам сядуть. (П’є квас). От спасибі.

Одарка. Пий на здоров’я.

Уляна. Треба підскочити за Ганною, бо буде до півночі з Аристархом дискусію розводити.

Одарка. Ходімо разом!

Виходять.

З погреба вилазить Таран, ставить на стіл сметану, квашені помідори, великий

Глек квасу, пляшку.

Таран. Пийте! Щоб воно вам поперек горла стало!

Входить Оверко, весело наспівуючи.

Оверко. Добрий вечір! Гостей чекаєш?

Таран. Які там гості, – обнаковенна п’янка! Приходь через годину – побачиш.

Оверко. А ти не пробував настою полину давати?

Таран. Їй хоч дьогтю дай – однак питиме! Бачиш – “Три гички”?!

Оверко. Така наша доля: жінкам пить, чоловікам сльози лить! Прийшов я знову до тебе за порадою…

Таран. Щось задумав шити?

Оверко. Та отож кроїв на двоє платтів – не вийшло… Перекроїв на сарафани – виходять короткі… Що порадиш?

Таран. Оборочку пусти внизу. І не помітять, що доточив.

Оверко. От пень! Чого ж я раніше… Спасибі, друже. (Мнеться, щось хоче сказати). Не хотів я тобі говорити, а совість мучить…

Таран. Що там ще?

Оверко. А не скажеш нікому, що від мене пішло?

Таран (закрив долонею рота). М-м-м!

Оверко (таємниче). Люди говорять, що твоя Одарка… біля Свирида. (Пройшовся півнем навколо Тарана).

Таран (вражений). Невже це правда?!

Оверко. Чоловіки дарма не говоритимуть нікогда!

Таран. А я думаю: чого-то Свирида назад в контору забрали? Спасибі, друже.

Оверко (крізь зуби). Ти піди йому вікна побий!.. Хай знає, як чужих жінок переманювати!.. Мовчи ж, ради бога, що від мене почув, бо заїдять! (Швидко виходить).

Таран (страждальна). До Свирида… Значить, кращого знайшла?.. (Витирає фартухом очі).

Входять Одарка й Уляна. За ними – Ганна, одягнена поміському, з гітарою

Через плече. Ганна тихо заходить Тарану за спину, закриває долонями

Йому очі. Таран сердито виривається.

Ганна. Здоров, кавалер!

Таран (люто). Здрастуй! Тобі пустощі в голові!.. (Пішов).

Ганна (до Одарки). Чого він, як з цепу зірвався?

Одарка. Хіба їх розбереш, чоловіків. Не інакше, як якийсь гедзь укусив. Прошу сідати до столу – за чаркою розберемо, що й до чого.

Сідають до столу.

(Наливає чарки). Гульнемо, подруженьки, чоловікам на заздрість, вип’ємо та заспіваємо, щоб у них аж зашпори у п’яти позаходили!

Уляна (крізь сміх). Хай полюбуються! Ти ж тільки не передай куті меду, щоб не зняли гвалту…

Входить Таран.

Ганна. Наллємо і хазяїну?

Таран стрепенувся, ожив.

Одарка (з натяками. Тарану). Він у мене не-пи-ту-щий!

Таран одразу знидів, облизав губи, піщов до хати.

Ганна. Мій теж і в рот не бере.

Уляна. Так за що ж вип’ємо, подруженьки, роси оцієї перченої? (Підморгнула Ганні та Одарці).

Одарка. За вічне благополуччя на роботі і дома!

Ганна. Іменно! За вічне і безповоротне!

В с і. Будьмо!

Уляна. Будьмо!

Всі п’ють.

(Навмисне смакує). Ну й прекрасна рідина, скажу я вам!

Одарка. Історична! Запорожці перед походом іншої не вживали.

Уляна. Для здоров’я кращого нектару і не придумати.

Ганна. Кажуть, молодість дівочу повертає.

Входить Онисько.

Онисько (лагідно). Вечір добрий!

Ганна. Здоров, здоров, парубче!

Онисько. Смачного вам!

Ганна. Дякуємо!

Онисько криво посміхається, але, помітивши суворий погляд

Уляни, одразу принишк.

Уляна. Тебе ще тут не вистачало… Чого прийшов?..

Онисько (солодко). Соди позичити.

Уляна. Знаємо, яка сода! За мною стежиш?!

Онисько. Бог з тобою, Улясю, чого б я стежив?

(Миттю шмигнув до хати).

Одарка. Він у тебе смирний.

Уляна. Виховала! А спочатку був такий, що пальця в рот не клади.

Ганна. Кажуть, він на фермі непогано працює?

Уляна. Призвичаївся. Тільки вночі тіпається і мене всякими коров’ячими іменами називає.

Одарка. Може, хоч з нього люди будуть.

На подвір’я, ввібравши голову в плечі, навшпиньки

Заходить Аристарх.

Дивись-но, Ганно, і твоя любов навшпиньках пробирається…

Ганна (встала, зупинила сердитий погляд на Аристархові, який, махаючи руками, обходить стіл стороною). Чого?

Аристарх (вибачаючись). Я на хвилинку… Позичу лаврового листочка – і додому… (Шмигнув до хати).

Уляна. Ну, тепер, коли наречені в зборі, грянемо пісню. Хай їм у носі поперчить.

Співають.

Вбігає Павлик.

З хати виходить Таран, прихилився до дерева, слухає.

Павлик. Тітко Одарко! Там щось у двигуні зіпсувалось, техніка не знайшли, так за вами послали.

Одарка (начальственно). Що зіпсувалось?

Павлик. Не знаю.

Одарка. Дізнайся, а тоді ганяй!

Павлик. Єсть! (Вибігає).

Одарка (до Тарана). Що ти за огірки подав, плюскаві якісь?..

Таран. Які є, такі й подав! Може, в Свирида миргородські їла, то йди до нього!

Одарка. До чого тут Свирид?

Таран. Тобі краще знати!

Ганна. Вже хтось наговорив?

Уляна. Оверко. Той тільки те й робить, що плітки по селу збирає та розносить. Нічого, ось я його до цегли поставлю, зразу втихомириться!

Одарка. Правильно! (До Тарана). Ніж ото плітки вислухувать – подумав би краще, що до столу подати… жінці!.. М’яса ні кусочка, наче бідність яка…

Таран. Не різати ж кожного дня курку.

Одарка. Ріж півня!..

Таран. Знову півень!..

Одарка. Сказано – значить, ріж! (До гостей). Просто спасу від того півня немає, як здурів! Тільки прийдеш додому, відчиниш хвіртку – вже й горланить.

Таран. Не приходь опівночі!

Одарка. Тебе забула спитати, коли приходити!

В хліві реве корова.

Чого вона реве?

Таран. Піди запитай! (Бере зі столу порожні тарілки. іде в хату, потім тихенько повертається, слухає).

Жінки помічають його, але не подають виду.

Уляна. Гострий він у тебе на язик.

Одарка. Слова не можна сказати. Ось нехай я трохи більше вип’ю, я йому дам відповідь на всі запитання!

Уляна (тихо). А ти таки до Свирида залицялась?

Одарка. Та якось біля контори пригорнула разок, а тут Оверка принесло. Побачив і поніс по селу. Тепер мій дорікатиме до зелених віників.

Ганна (голосно). Всі вони такі!

Уляна (до Ганни). А ти чого з своїм завелась сьогодні? Теж, мабуть…

Ганна. Та ні… Почалося з халатів. Чого й чого по другому халату не справимо свинарям? Свиноферма йому тісною стала, механізація запущена… Як визвірився!..

Одарка. І ти змовчала?

Ганна. Я тільки хрясь по столу, а він у сльози!

Уляна. А почули б ви, який гамір у моїй бригаді чоловіки зняли. “Кукурудзу треба механізмами обробляти, – кричать, – як у сусідніх колгоспах!”

Одарка. У всіх на язиці та механізація. Доярам – підвісну дорогу давай, електродоїлки…

Ганна (розпалено). Розперезались!!!

Таран (не витримав, підходить до столу). Бо таки й правда! Нічого на інтузіазмі виїжджать! Годі спини гнуть! У сусідів он і на фермах, і біля кукурудзи – скрізь мотор…

Одарка (скипіла). Не твого чоловічого розуму це діло! Помідорів принеси!

Таран стрепенувся, миттю побіг.

Ганна. Бачите? Ти їм добро роби, а вони ще й брикаються!

Одарка. Здається, нагнали страху, хай їм грець! (Наливає повні келихи квасу). Прохолоджуйтесь!

З хати на ганок боком виходять Аристарх і Онисько.

Таран виносить миску з помідорами, побачив, що жінки перейшли

На келихи, – оторопів.

Таран. З такою дозою – краще закусюйте! Це вам не шам…

Одарка (перебиває). Нічого вчить! Пироги давай!

Будьмо!

Жінки випили все до дна. Чоловіки заплющили очі від страху. Знову вбігає Павлик.

Павлик. Тітко Одарко! Кажуть, щось у моторі зіпсувалось…

Одарка. А що саме?

Павлик. Не знаю.

Одарка. То чого ж бігаєш? Узнай!

Павлик. Ясно! (Вибігає).

Уляна. І поспівати не дадуть… (Заспівує).

Жінки, співаючи, ідуть у садок за хату.

Ховаючись од жінок, на подвір’я пробирається Оверко. Він приєднується до чоловіків,

Що, похнюпившись, посідали під тином.

Онисько. Да-а-а! Оце гулятимуть тепер до півночі, а потім мучся з ними ще вдома.

Таран. Яка тобі мука?

Онисько. Не говори, куме. Прийде додому, так і давай співати. Співай уже сама, біс з тобою! Так ні, і мене заставляє підтягувати.

Аристарх. І що ж – підтягуєш?

Онисько. Хіба хочеш – мусиш… В Аристарха – ото добро.

Аристарх. Хлопці, хлопці! Бодай нікому не діждати такого добра.

Таран. Та чого ти там бідкаєшся? Тобі ще жить можна…

Аристарх. Ех, “жить можна”!

Онисько. Я вже думав розвестись зі своєю через ці пісні – так діти…

Аристарх. Отож-то й воно…

Таран. Зв’язали нам руки, куди подінешся?..

Входить Корній з вузликом в руках.

Корній. Здорові були, руководителі!

Аристарх. А ти, Корнію, може, в гості ходив, що з глечиком і вузликом?

Корній. Які там гості… Бігав до своєї преподобної сторожихи.

Таран. Скучив?..

Корній. Сказала, щоб парного молока приніс.

Чоловіки, співчуваючи, хитають головами.

Біг, мало не лопнув і… спізнився, вона вже задрімала, перехотілось, а може, іншого молока процідила.

Оверко. А я оце в понятих був. Хвилька ж у сусідстві зі мною живе. А нюх у мене добрий: чую, закваскою в неї пахне, другий день сильніше, третій ще сильніше. Я й дзенькнув у район – мовляв, увечері основний процес відбудеться…

Корній. І я дзвонив.

Таран. І що ж, накрили?

Оверко. Ще первачок капав, як застали. А в погребі відер з п’ять готовенької знайшли. Урвалося Хвильчине щастя!

Таран. Слава богу! Так їй і треба. Щоб наших жінок не обпоювала!

Корній. Давайте, хлопці, на радощах по пиріжку з’їмо, бо я ще сьогодні і ріски в роті не мав, а молоко геть-чисто розлилося. (Роздає пироги).

Всі помалу жують. Тихо. Спів жінок. Чоловіки ховаються в хаті.

Входять жінки.

Одарка. А нам справді живеться непогано. В колгоспі тепер і гроші, і хліб, і до хліба. Майже у кожного велосипед, радіо… В магазин зайдеш – вередують, давай їм дорожче та красивіше.

Одарка бере під руки подруг, і так, обнявшись, усі троє попливли в легкому танку, притупуючи каблуками.

Ганна. Жити можна! Тільки набридають з отою собівартістю. Вчора нашій головисі в районі дуже строго сказали. Приїхала така червона, як отой кавун. Що не кажіть, собівартість продукції у нас ще висока.

Одарка. Нічого! На чоловіків піднажмем – і собівартість знизимо. Тим більше, що чоловіки – така техніка, що ні тобі амортизації, ні запасних частин, ні капітального ремонту не потребують.

Уляна. Треба нажать! Зібрати збори та всипати їм під перше число! Ти там, Ганно, підкажи головисі під гарячу руку!

Ганна. Неодмінно.

Вбігає Павлик.

Павлик. Кажуть, тітко, всередині мотора зіпсувалось, а що – не знають…

Одарка. Вони там не знають, а я тут мушу знати…

Уляна. Скажи – зайнята!

Ганна. Обговорює заходи по зниженню собівартості продукції…

Павлик. Єсть! (Вибігає).

Одарка. Нумо, подруженьки, спробуємо ще шампанського для прохолоди! Таранчику!

На ганок виходить Таран.

Зроби ласку, – одкрий нам того, що з золотою головкою!.. Підставляйте, подруженьки-сусідоньки, келихи, бо воно – як серце дівоче: не збережеш – розіллється! Ну, чого дивишся середою на п’ятницю? Давай залп! Та бігом якусь веселеньку музику нам включи, чуєш? Таран. Здається, закругляються.

Таран відкорковує шампанське. Постріл пробки. Жінки співають

Туш. Таран, ковтаючи слину, наливає келихи, потім швиденько біжить

До хати, ставить пластинку.

Одарка. Щоб довіку в миру та благополуччі!

Уляна. У начальстві та в пошані!

Ганна. В керівництві та в коханні!

Поволі випивають келихи, музика звучить на повну силу. На воротях

З’являється Олена Устимівна, пильно дивиться на жінок. Ті завмерли.

Одарка сердито подивилась на Тарана, той кинувся до хати.

Музика стихла. Пауза.

Устимівна. Випиваєте, значить?! А мені на закуску критику залишається жувати? Чоловікам дали волю, розбалували їх, а я сама собівартість знижувати буду?! Добре господарюємо!.. Ось я з вами на правлінні поговорю! (Виходить).

Ганна. Це що ж виходить? Дитина той, а невістка винна? Доки це буде?

Жінки виганяють чоловіків з хати.

Чого стали, носи повісили? Чи, може, вам наша кумпанія не до вподоби? Ану! Танцюй, халамидники!

Танець чоловіків. Танцюють через такт, через два, потім по одному

Падають на землю. Аристарх, Корній, Таран, Оверко, Онисько

Попадали обличчям вниз, лежать нерухомо.

Одарка. Тепер полежте та подумайте.

Ганна. А ми підемо готувати загальні збори!

Уляна. Ясно?

Всі три швидко виходять.

Таран. По-моєму, товариство, нижче впасти вже не можна!

Завіса

КАРТИНА П’ЯТА

Вулиця біля Таранового подвір’я. Швидко входить Катерина з вузликом

У руці, за нею вибігає Грицько, заступає дорогу.

Грицько. Чому, Катю, чому? Або убий мене на місці, або скажи, чому ти проти нашого весілля?

Катерина. Весілля не буде!

Грицько. Чим я тебе прогнівив? Може, поговір який почула – не вір!

Катерина. Весілля не жди!

Грицько. Не пущу!..

Катерина. Востаннє тобі кажу – або переходь на моє місце в контору, а я повернусь на ферму до свиней, або…

Грицько. Що?

Катерина. І знати тебе не хочу!.. (Одвернулась).

Грицько (лагідно). Гаразд, Катю, давай будемо міркувати так: скільки мені років?!

Катерина. Почався третій десяток…

Грицько. Сила в мене є?

Катерина знизала плечима, Грицько хапає її на руки, швидко крутить навколо себе.

Катерина. Пусти, навіжений!..

Грицько. Говори: є сила чи немає?

Катерина. Ну… є…

Грицько (обережно опускає її на землю). Так от слухай. Через кільканадцять років настане комунізм! Наші з тобою діти…

Катерина легенько вдарила його пальцем по губах і засоромилась.

…запитають: “А що ви робили, тату, по дорозі в комунізм?” А я їм скажу: “Мати працювала, а я, діточки, сидів у конторі та підраховував її трудодні”. Та вони такого батька соромитись будуть! Ні, Катю! Як хочеш, а я в контору не повернусь!

Катерина. А я, по-твоєму, що? Стара вже чи інвалід який? Чому я мушу за рахівницею сидіти?

Грицько. Я за те, щоб і ти покинула контору!

Катерина. А як це зробити?

Грицько. Дуже просто. Покритикуй наше нинішнє жіноче правління, – а його є за що критикувать, – і скінчиться твоя конторська кар’єра.

Катерина. Гадаєш, допоможе?

Грицько. Сама переконаєшся! От вони збирають нараду, щоб на чоловіків піднажать, а ти й стань на чоловічу сторону. Побачимо, чим кінчиться…

Катерина. Гаразд, Грицю!

Грицько. А щодо весілля, то мені вже ясно. Тут говори не говори, коли серце мовчить, слово не допоможе…

Катерина. Зачекай! (Розгортає вишивану хустинку, подає Грицькові гілку калини). Візьми!..

Грицько. Калина?

Катерина. Під осокором, біля нашої криниці, росте. Ішла сюди, а вона ніби просить: зірви мене, я тобі в пригоді стану! От я й зірвала…

Грицько (сумно). Калину дарують перед розлукою…

Катерина (швидко). І перед весіллям… (Спохватилась).

Грицько. Такого я ще не чував…

Катерина. А мені мати казали… Хочеш, я тобі повідаю? Було це в сиву давнину… Ще тоді, як в нашім краї розбійничали коршуни-ординці… В темні ночі, коли тільки пугач шугав над землею, прокрадались вони глухими дорогами, щоб здобути українських красунь дівчат…

Хижими круками налітали ординці на заснулі села. Ще палахкотіло полум’я, замітаючи сліди закривавлених ятаганів, а круки-ординці поверталися з багатою здобиччю.

Не плакали горлиці-полонянки, страшне горе висушувало їм сльози, а ще страшніше горе чекало їх: хоч і золоті, а кайдани, хоч і розкіш, а в рабстві, хоч і лишиться краса, та осоромленою буде – дістанеться нелюбому, некоханому…

І вирішили тоді дівчата: не бути цьому!

Темної ночі, на коротких перепочинках, полонянки вихоплювали в ординців мечі, краяли свої обличчя, нівечили свою вроду. Хай лишиться вона навічно в отчім краї!

І от на тому місці, де дівчата розлучались із своєю красою, виростала калина… Омита росою, овіяна вітром, напоєна щедрою землею, вона росла, красива та горда. Тільки сонце сміло цілувати її кетяги – червоні, як уста дівчини.

Тож і дарують дівчата калину тому, хто заполонив їх серце, кого назвало воно своїм судженим… Так мені мати казали.

Здалеку чути пісню.

Грицько. Чуєш?

Катерина. Про калину співають.

Грицько. Ходім до них.

Обнявшись, виходять.

Завіса

КАРТИНА ШОСТА

Біля контори колгоспу. Садочок, лавочки. Дошка показників. Входить Онисько,

Присідає на лавочку.

Онисько. От де благодать – тихо, як у вусі. Повітря чисте, як в будинку відпочинку. І конторників не чутно, розбіглися. Мабуть, уповноважений має приїхати…

Входить Корній, згорблений, у руках ціпок.

Корній. Дихаєш? (Подає руку). Не жми, ради бога, за пальці, це ж тобі не дійка!..

Онисько (сміється). Професійна звичка, брате! За день п’ять тисяч разів доводиться отак робити… Тепер я навкулачки будь-кого поб’ю!

Корній. А в мене де й сила ділась. Повіриш, розігнутись не можу, так поперек болить. Півтора гектара буряків, три гектари кукурудзи, і все це треба пройти рачки… І не раз! Ой!..

Онисько. Зате жіночка в тебе нівроку погладшала, зарум’янилась.

Корній. Чом же їй не гладшати? Увечері візьме патерицю та йде спати під комору. Сторож називається! Прийде вранці додому – поснідає готовеньке і знову хропака… (Зітхає). Та хіба тільки моїй так живеться? Он Охрімова – погнала чоловіка цеглу робити, а сама молоко возить. Пика більша бідона! Плаття на ній тріщить по всіх швах, не витримує ніякої критики. Інтелігенцію з себе корчить то в конторі, то біля кооперації крутиться.

Онисько (зітхнув). Жінкам добре живеться!

Корній. Бо при владі. Не чув, чого це нас зганяють?

Онисько. Чертова накачка!

Корній. Мене вже качать нікуди. Вчора прасую своїй спідницю, а вона ходить круг мене – те не так та оте не так. То якогось рубчика придушить, якесь плісе-гофре. Я розсердився, гофруй, кажу, сама. Вона як схопить утюга та на мене. Якби не відхилився, стругай домовину. Як був при здоров’ї, то держала, а тепер, каже, кину. (Витирає сльози).

Онисько. В тебе дріжджів немає? Хочу млинців спекти.

Корній. Після зборів зайдемо – дам.

Онисько. І соди?

Корній. І соди. В мене все є. Жінка вередлива, доводиться то млинці, то вареники, то калачі пекти. Я в домі всякі марципани держу.

Входять Таран і Аристарх.

Аристарх. Шановному товариству… Сядемо, Таране, отут… Спочинемо…

Таран. Де-небудь, аби сісти… Ой!..

Сідають.

Аристарх. Так ото таке зі мною робиться: на два пуди схуд.

Таран. У ці штани тепер троє таких, як ти, влізе.

Аристарх. А ти на що перевівся? Ще ж тільки сорок років, а вже старий, як дід.

Таран. Одарка дорікає: згорблений, невеселий…

Аристарх. Повеселишся… Я оце в своєму карцері трохи оговтався, ніби легше стало. А тут ще нова морока: Гриць на змагання мене викликав по свинях, треба тягти… (Низько схилив голову).

Таран. Болючі струни смикає Грицько. Правда твоя, сусіде, кепське діло наше… (Теж знидів).

Входить Оверко з дитиною на руках.

Оверко. Добірному товариству моє шануваннячко. Здорові були, орли!..

Аристарх. Здоров, здоров, модистко!

Оверко. Не говори, діти скоро голі ходитимуть.

Таран. Грошей немає, чи що?

Оверко. Гроші є, та купити ніде.

Таран. Ти ж їм плаття шив?

Оверко. Шив… Та не дошив… Думав спочатку обом дівчатам плаття будуть – кроїв, кроїв, поки і сарафани не виходять. Хотів кофтинки стулити – знову кроїв і… (Махнув рукою).

Таран. Що? Не вийшло?

Корній хитає головою.

Оверко. Вийшло клинців штук сто. Віддав меншенькій гратись. Ляльки робить. Вчора їздили кооператори за товаром, всього навезли, навіть капрону, а дитячих платтячок немає.

Онисько. Корнію, ти хоч не засни.

Корній. І охота тобі говорить.

Входить Одарка.

Одарка. Чого це позбиралися, наче на вечорниці? Дома роботи немає?

Таран. Ти за нас робити не будеш!

Одарка. Не розписуйся за всіх, бо олівця зломиш!

Аристарх. Нас викликали на збори… (Осікся).

Одарка. Коли викликали, сюди роботу треба було взять!(Іде в контору).

Онисько. А ми взяли, от! (Показує шитво).

Оверко. Вони нашого брата, чоловіка, ні за що вважають.

Таран. Ви тільки не дрейфте, сьогодні їм усе викажем! Терпіти далі не будемо!

Оверко. А мо’, не треба? Тільки горя наживеш.

Таран. Більше не наживеш, як маєш!

Оверко. Чого вони хочуть від нас?

Корній. Скоріше починали б! З ніг валюсь, так спати хочеться…

Заходять Катерина і Грицько.

Катерина. День добрий усім!

Онисько. Здрастуй, красуне!

Корній. Нашого полку прибуло!

Грицько. Ще не починали?

Онисько. Начальства немає.

Входять Ганна і Уляна.

Таран. Скоро там… почнете?

Уляна. Не терпиться? Оббіжи кругом хати разів десять…

Уляна і Ганна ідуть в контору.

Таран. Ще й зуби скалить.

Онисько (до Аристарха). А твоя, Аристарше, навіть на людей не дивиться…

Аристарх. Добре, що хоч мовчить…

Таран. Досить! Урвався терпець! Треба, хлопці, переходити в наступ! Так далі не можна!

Корній. Тут покричиш, а додому прийдеш, ще й поб’є.

Аристарх. Що то з людей зазнайство робить!

Входять Ганна, Уляна, Одарка.

Ганна (тихо до жінок). Будемо Устимівну ждати чи…

Уляна. Вона скоро має бути.

Ганна. Заходьте до кабінету, там будемо говорити!..

Корній. Там жарко, краще надворі – літо ж!..

Аристарх. Свіжим повітрям дайте подихать!

Таран. Починайте, коли зібрали! Ніколи нам…

Входить Олена Устимівна.

Устимівна. Що за гамір?!

Одарка. Не хочуть до кабінету йти!

Устимівна. Не хочуть?.. (Глянула на чоловіків). Гаразд! Проведемо тут. Приготуйте все, що годиться, це ж збори, розуміти треба!

Ганна. Все в польному ажурі.

Чоловіки виносять стіл, стільці. Жінки сідають за столом.

Устимівна. Ми… керівництво… викликали… вас… представників провідних ділянок… нашого складного колгоспного виробництва… щоб вказати вам…

Таран. Завела патефона.

Устимівна. Хто там заважає? Коли вас запитають, тоді будете говорити! На чому я зупинилась?

Ганна. “Щоб вказати вам…”

Устимівна. М-гу-у!.. Щоб вказати вам і круто звернути вашу увагу на всі неподобства, які ви починаєте допускати!

Онисько. Вказуйте, послухаємо!

Устимівна зупинила погляд на Ониськові, довго дивиться на нього, потім на Уляну, потім обидві на Ониська. Пауза.

Устимівна. Керівництву стало відомо, що не всі чоловіки сумлінно ставляться до доручених їм ділянок нашого складного…

Ганна (підказує). Колгоспного виробництва!

Устимівна. Взяти, наприклад, Оверка…

Оверко. Що я вам, у борщ наплював, що на кожних зборах… молотите?

Уляна. На роботу виходь! Ніхто тобі й слова не скаже.

Ганна. Оштрафувати його карбованців на…

Устимівна. Оштрафуємо!..

Оверко (до дитини). Цить, цить, Кирюшо, то тьотя бека. А твій чоловік, Устимівно, багато трудоднів заробив? От і зараз його немає…

Устимівна. Давайте говорити без натяків!

Одарка. Придержи язика, Оверку!

Оверко. Слова не дають сказати!

Всі. Дайте слова!

Устимівна. Говори!

Оверко. Я не ходив на роботу три дні – це так! Але сказать, що прогуляв, – брехня! Велика брехня! Діти в мене, двійко, третій Кирюша, обірвалися. Хотів я їм платтячка пошити. Кроїв, кроїв – вісім метрів ситцю порізав, а от не вийшло! Немає до цього діла хисту.

Устимівна. Ближче до діла!

Всі чоловіки. Не перебивайте!

Оверко. Коли б ви, члени правління, потурбувалися, щоб у колгоспі була швейна майстерня, то мені б не довелося самому шити…

Ганна. Може, тобі цілого комбінату захочеться?..

Уляна. Відкрий майстерню, забажаєте ще й пекарню…

Таран. Бо таки й треба. Поворуши мозком, бухгалтере, кинь на свою рахівницю. Хазяїн щотижня пече хліб, значить, він або запізниться на роботу, або й зовсім не вийде. В колгоспі п’ятсот дворів. Ось тобі п’ятсот чоловік не вийшло на роботу. А в пекарні працювало б три-чотири! Факт! У сусідів давно так заведено!..

Всі чоловіки підтримують.

Устимівна. Відхиляєтесь від теми сьогоднішніх зборів, товариші!

Онисько. Прихиляємось, а не відхиляємось!

Корній (піднімає ціпок). Слова!

Устимівна. Говори!

Корній. Тут про діло кажуть. Не вважаєте ви нас, чоловіків, за повноправних людей.

Ганна. Про бур’янець розкажи, що процвітає на твоїй ділянці!..

Корній. Менше в конторі сиди, бухгалтерія! На поле частіше приходь для профілактики, то побачиш, що (раптом гаркнув)… то не бур’ян, а кукурудза!..

Таран. Правильно! Рубай, Корнію, далі!

Устимівна. Більше самокритики!

Корній. А я тобі хочу цієї самокритики позичити. Сидиш – не підступи, не підійди, а на полі один трактор бігає, а з того трактора, як з цапа, – ні молока, ні шерсті. Он у зарічанців – шістсот гектарів просапних, як і в нас. Але там усе тракторами обробляють. А ви хочете, щоб оці руки все робили? Я вже розігнутись не можу…

Устимівна. Попереджаю, висловлюватись конкретніше!

Онисько. Дай чоловікові слово сказати!

Оверко. Не затикайте рота!

Корній. Скажи, Устимівно, для чого тобі купили “Волгу”?

Устимівна. Для оперативного керівництва.

Корній. І допомагає?

Устимівна. Аякже!

Корній. То й мені хай техніка допомагає!

Всі. Правильно!

Устимівна. Відхиляємось від теми.

Онисько. Зараз прихилимось. Взяти хоч би й ферми. Підвісну дорогу скільки вже будуємо? Електродоїлки поржавіли! Валяються на складі, скоро в утиль пора буде здавати! Дайте мені техніку!..

Устимівна. Самокритики не чую! Більше самокритики!

Таран. Цокотала сорока пугачеві: і про те, і про се, і про Якова, і про всякого, а він їй у відповідь – “пугу”!

Одарка. Я тебе так пугукну дома, дверей не знайдеш!

Таран. Мені вже все одно!

Грицько. Діло чоловіки говорять. Живемо, як нелюди. Взяти, приміром, свиноферму: камінь, цемент, свині наче в карцері сидять… Чого б не зробить, як у Максима Орла?

Уляна. Бо він орел, а ми синиці. Скільки м’яса здаємо державі?

Грицько. Можна й більше здавать. Я підрахував: коли б дядько Аристарх запровадив відгодівлю свиней за новим методом, то вже в цьому році здали б м’яса в півтора разу більше.

Катерина. Правильно Гриць каже! Я теж рахувала!

Одарка. Не підпрягайся, Катерино, бо…

Катерина. Бо що?

Одарка. Сама підеш на ферму!

Катерина. А я цього і домагаюсь. Набридло мені в конторі мух рахувати.

Ганна. Тихше!.. (Встала). Скажіть, чоловіченьки добрі, де були оці ваші пропозиції, коли ви керували колгоспом? Під сукном? Так нічого галасувать! Працювати треба! І так працювати, щоб замінити оту техніку, якої ви не запровадили!.. Ясно?

Одарка. І щоб мені ні пари з уст! А будете ледарювати, я вам покажу техніку! І розкажу, як її треба використовувать! Запитань більше немає?!

Аристарх. Єсть! А що, коли одного прекрасного дня держава скаже нам: “І молоко, і м’ясце своє їжте самі, а нам воно не підходить, дороге! Купимо там, де воно дешевше!” Якої ви тоді заспіваєте? Чим трудодень оплатите?

Онисько. Ганна свої гроші малюватиме.

Таран. З бляхи зробить.

Корній. Картопляники на трудодень роздавати будете?

Аристарх. З такими господарями до ручки дійдемо!

Ганна. Мовчав би вже! Штани он підв’язати не вмієш, а туди ж! Господар знайшовся! Геть додому!

Устимівна. Відхиляєтесь від теми…

Корній. Що, не подобається критика?

Онисько. Не можете дати відповідь, так ображаєте?

Устимівна. Тихо! “Постанова правління: за порушення трудової дисципліни…

Ганна, …оштрафувати…

Устимівна. …товаришів: Таран та Аристарха…

Ганна, …на три трудодні.

Устимівна. Корнієві – додатково закріпити…

Ганна, …півгектара буряків.

Устимівна. Оверка за неподобну балаканину послати на виробку цегли…

Ганна, …на строк до повного комунізму.

Устимівна. Катерину Чипчину – зняти з посади обліковця і послати на свиноферму”.

Ганна. Це ще не все!

Устимівна (поглянула на жінок, читає далі). “Ониська – за підтримку відсталих елементів…

Ганна, …позбавити премії…

Устимівна. …і закріпити за ним групу безнадійних корів”. Все.

Ганна. Збори закриті!

В повній тиші жінки гордовито виходять. По довгій паузі схоплюється

Таран, б’є кулаком об стіл.

Таран. Не бійтесь, хлопці! Ми їх навчимо, як з нас знущатися! До райкому дійдемо! Скаргу напишемо! Там нас зрозуміють! Годі терпіти! Ми – теж люди! Ми – теж лю-ди-и!..

Затемнення

КАРТИНА СЬОМА

Пізній ранок. Таранове подвір’я. Таран спить у гамаку, прив’язаному

Між двома деревами. Спросоння розмахує руками, викрикує. Біля

Нього стоїть Онисько, одягнений, як і в першій картині.

Таран. Годі терпіти! Ми – теж люди!

Онисько. Що ти верзеш? Прокинься.

Таран (схоплюється, очманіло дивиться на Ониська). Що?.. Де?.. Га?..

Онисько. Вставай! Доки ж спати, вже десята година!

Таран (перелякано). Десята? Боже мій! Це ж я й корову ще не подоїв! Снідать не зварив! Город не прополов! Ох і влетить же мені від Одарки!

Онисько. Опам’ятайся, що ти верзеш?

Таран. І тісто, мабуть, перекисло… Ще вчора вчинив.

Онисько (бере рушник, мочить його у воду). Біла гарячка, брат, діло погане! Значить, перебрав! (Виймає пляшку). Нічого, пройде. На, похмелись…

Таран (несамовито). Не показуй мені пляшки, бо…

Онисько. Е, брат, так розпускать нерви не можна!

Таран. Ти вже корови подоїв?

Онисько. Які корови? Ти що, сказився? Наче Аристарх іде. Аристарше! Зайди-но сюди!..

Таран. Чого це він вештається? Хіба свиноферму закрили?

Онисько. Наче ж небагато і випили… Бували дози й страшніші…

Входить Аристарх, одягнений, як і в першій картині.

Аристарх. Здрастуйте…

Онисько (шепоче. Аристархові, киваючи на Тарана). Ти обережніше з ним говори. У нього щось… (Жест).

Аристарх (як до дитини). Здоров був. Таране-друже!

Таран. Як там твої поросята поживають?

Аристарх. Ти маєш на увазі обліковців?

Таран (кричить). Поросят!

Аристарх (до Ониська). Справді… Що ж робити?.. (До Тарана). Я бухгалтер. Бухгалтер я…

Таран. Бухгалтер… (До Ониська). А ти?

Онисько. Бригадир.

Таран. А я хто?

Аристарх. Завідуючий механізацією колгоспу…

Таран. Чекайте, чекайте, ви щось плутаєте! Ми, значить, чоловіками і залишились?

Онисько. Звичайно! А ким же нам бути?

Таран. А жінки є жінки?

Аристарх. Само собою…

Таран (до Ониська). А ти мені що наговорив? Га?!

Онисько. Та я тебе з учорашнього вечора і не бачив.

Таран. Поклянись!

Онисько. Клянусь!

Таран. Скажіть мені, браття, по правді, хто я?..

Онисько (здалека, ласкаво). Завмеханізацією.

Таран (сіпає себе за вуса). І вуса на місці… Значить, це був тільки страшний сон! Якби ви знали, що мені приверзлось…

Онисько. Вибачай, друже, я вже думав, що ти перебрав безповоротно. Треба на всяк випадок перейти на казьонку. Може, й справді Хвилька на тютюні настоює.

Таран. А хіба Хвилька ще в селі? Оверко ж відпровадив і до районної міліції…

Онисько. Нікуди він її не провадив. І зараз до неї зайшов… поснідати…

Аристарх. А якби у нас жінки були як жінки та вигнали б по відерцю кожна, вистачило б на тиждень, а то ледачі…

Таран. Не смій при мені так говорити про жінок! На них молитись треба, як на святиню. Я ось візьмусь за ваше виховання, зачекайте!..

Онисько. Все-таки у нього якийсь дефект трапився… (Обірежно). А як же з фараонами бути?

Таран (встав). Які фараони?.. Ти… уламок минулого!.. Ти в якому віці живеш? В двадцятому? То не тич мені під ніс фараонів, бо… (Наступає на Ониська, той тікає). Зрозуміло!

З хати виходить Одарка.

Одирочка!…

Одарка. Не сердься, вже сніданок готовий. Ось тільки сирівцю з погреба дістану.

Таран. Сердитись? На тебе? Нізащо в світі!

Одарка. Ти вчора наказував півня зарізати, а я не послухала, а завтра заріжу.

Таран. Навіщо різать, хай собі співає.

Онисько. Пропав чоловік.

Аристарх. Був – і немає.

Таран. Рідна моя, кохана! (Цілує Одарку).

Одарка. Що з тобою сталося! Стільки років не цілував, а тут надумався. Соромся! Он люди дивляться.

Таран. Хай дивляться! Хай знають, як жінку свою любити та шанувати треба.

Завіса

1959


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Фараони – ОЛЕКСІЙ КОЛОМІЄЦЬ