ФАЛАНГИ – Емма Андієвська

I

Влітають у літо, повні люті,

За ними янгол, при боці лютня:

“Ви ж бо велетні, олюднюйтесь!”

Галактики з реп’яхів,

Замість ліхтарів – ропухи.

“Доб’ють пухи й цьому світові,

Заки засвітять хоч одне серце,

А воно ще й сердиться!” –

Повів мороку людей в сон розпиха.

Все вже звідали

І однак —

Самі будяки над головою.

II

Зелену відногу виставив час:

“Я вас і всіх, що потім!”

У поті чола вчись:

Питома вага пелюстки, питна вода –

Дар неподоланих.

Стебла алмазні душі.

Струмки під бруком столиці.

Брак повітря, в мозку задуха,-

Крок за кроком,- і ні на цаль,-

Ціль вселенського віддиху:

“Во ім’я отця…”-

Шевчики і шевці,

Атомний гриб в оці.

Одне з одним з’єднані сіллю

Гірше псів,-

І однак – ціль.

III

Цьому І трунок в труну! –

Сітка з самих мурашок.

Повню зрушили, І тепер – повінь.

По вінця трунок,

Дарма, що труп на трупі!

Світанок зелений, як лобода,

Дуба дав, а чути селезінку.

Зовсім близенько

Дзенькіт:

Волами везуть визір’я –

В потойбік зиркати.

Кругле підсоння, овальні слова.

Рань неозору

Кінським храпом розорано.

Що рана, коли з кожної ринви:

“Слава”? –

Ясноголові, темноголов! –

Усі в улоговині.

Нехай палять коня

Для переходу.

Зі сходу вітер на круглих щитах,

Із заходу – на продовгастих.

IV

Одні в брід, інші – через міст.

Весь світ – самі кінські вуха.

Зброя намащена –

Незнищенний ворог

Верхи на волотках.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ФАЛАНГИ – Емма Андієвська