Фактори розміщення
Перш ніж приступати до вивчення окремих галузей світового господарства (а потім регіонів і деяких країн), необхідно познайомитися з основними факторами розміщення продуктивних сил.
Всі фактори розміщення можна поділити на старі і нові. Перші з них відповідно виникли давно, а другі – в основному вже в епоху НТР. Втім, такий розподіл факторів значною мірою умовно. Адже і ті з них, які виникли давно, в епоху НТР придбали багато в чому новий зміст.
Старі фактори розміщення.
До їх числа можна віднести фактори території, економіко – географічного положення, природно – ресурсний, транспортний, трудових ресурсів та територіальної концентрації.
Фактор території. Територія – один з важливих елементів географічного середовища суспільства. Як правило, чим більше її розміри, тим багатшим і різноманітнішим природні ресурси, тим більше виникає різних варіантів для розміщення населення і виробництва. Перш за все, це відноситься до Росії, Канаді, Бразилії, Австралії, США, Китаю, Індії. Ці великі за площею країни зазвичай поділяються на окремі великі частини: економічні зони, макрорегіону, регіони.
У порівняно невеликих по території країнах не так гостро стоїть проблема далеких перевезень, вони швидше досягають “зрілості” своєї територіальної структури, часто мають сприятливі передумови для економічної інтеграції. З іншого боку, багато хто з них вже починають відчувати ” дефіцит” території.
Іноді неабиякий вплив на територіальну структуру господарства надають і конфігурація території, ступінь її компактності.
Фактор економіко – географічного положення. Поняття про економіко-географічному положенні (ЕГП) було найбільш повно обгрунтовано Н. Н. Баранський. Він виділив чотири головні різновиди ЕГП, які можуть використовуватися по відношенню до країн, районам, містам: 1) центральне положення, 2) глибинне (периферійне) становище, 3) сусідське положення, 4) приморське положення. Центральне і приморське положення зазвичай виступають в якості вигідних рис ЕГП. Глибинне (периферійне) становище, навпаки, може уповільнювати економічний розвиток. Вплив сусідського положення багато в чому залежить від відносин між державами.
Приморське положення (за винятком арктичних морів) фактично у всі часи було сприятливою рисою ЕГП. У період НТР роль його ще більше зросла. У 50- 70- х рр.. в розміщенні виробництва і населення багатьох країн Західної Європи, Японії, почасти й США відбулося помітне зрушення до моря. Це пояснюється, перш за все, посиленням орієнтації на імпортну сировину і паливо. З’явився навіть термін ” приморська урбанізація “.
У прибережній зоні розташовано 2/3 усіх міст світу з населенням більше 1,5 млн. чоловік. А з 20 ” надміста ” тільки п’ять не є морськими портами.
М. М. Баранський писав, що країна може виправляти, покращувати своє ЕГП. В якості прикладів він наводив споруда Панамського каналу і проведення трансконтинентальних залізниць у США.
Природно – ресурсний фактор. На більш ранніх етапах індустріалізації географія природних ресурсів, в першу чергу корисних копалин, в чому визначала розміщення важкої промисловості, яка особливо тяжіла до басейнів кам’яного вугілля і залізної руди. В епоху НТР таке тяжіння помітно зменшилося. У першу чергу це відноситься до новітніх наукомістких галузей.
Але для розміщення галузей добувної промисловості природно – ресурсний фактор продовжує залишатися головним. Оскільки ж багато старі басейни і родовища, райони лісозаготівель вже сильно виснажені, саме у видобувній промисловості в першу чергу з’явилися зрушення в райони нового освоєння, часто важкодоступні і малообжиті, з екстремальними природними умовами.
Північні райони світу займають величезну площу – 20 млн. км2, з яких 11 млн. припадає на російський Північ. НТР зробила практично можливим освоєння тут нових територій, проживання на них людини та експлуатацію природних ресурсів.
Континентальний шельф у всьому світі займає 31 млн. км2. Освоєння шельфових районів призвело до того, що ще на початку 90- х рр.. частка “морський нафти ” в загальносвітовій її видобутку перевищила 1/ 4, а частка ” морського газу” 1/5. Головні райони видобутку – Північне, Карибське і Каспійське моря, Перська та Мексиканська затоки.
Для освоєння Півночі і морських акваторій створюється спеціальна техніка. Необхідно, однак, брати до уваги, що освоєння та експлуатація природних ресурсів у цих районах вимагають дуже великих капіталовкладень і збільшують загрозу забруднення навколишнього середовища.
Транспортний фактор. До епохи НТР цей фактор надавав чи не вирішальний вплив на розміщення виробництва. Удосконалення шляхів сполучення і засобів транспорту призвело до значного зменшення транспортних витрат. Тим самим ” транспортна революція ” відкрила можливості для збуту продукції великих спеціалізованих підприємств в радіусі багатьох тисяч кілометрів, для збільшення рухливості населення, для зрушення виробництва до моря, для перекидання природних ресурсів, формування районів нового освоєння і, в кінцевому рахунку, для подолання територіального розриву між районами виробництва і споживання продукції.
Спорудження БАМу в Росії тісно пов’язане з освоєнням нових ресурсних районів. У Канаді одна з програм транспортного будівництва так і називається – ” Дорога до ресурсів “.
Отже, і в епоху НТР транспортний фактор продовжує чинити значний вплив на розміщення виробництва, особливо у великих по території країнах.
Фактор трудових ресурсів. Цей фактор завжди впливав і продовжує впливати на розміщення виробництва і територіальну структуру господарства. Наявність вільних робочих рук зазвичай ” притягує ” господарську діяльність, а відсутність їх ” відштовхує ” ; в першу чергу це відноситься до трудомістким галузям.
В епоху НТР вплив фактора трудових ресурсів проявляється двояко. У першому випадку в промисловість, невиробничу сферу залучається додаткова робоча сила з інших країн. У другому випадку виявляється вигіднішим переміщати виробництво до джерел дешевих трудових ресурсів.
Найбільші промислові райони і міські агломерації Західної Європи, які володіють великим економічним потенціалом і добре розвиненою інфраструктурою, стали головними центрами тяжіння додаткових трудових ресурсів – як з інших країн Європи, так і з позаєвропейських країн.
Регіони Східної і особливо Південно-Східної Азії, що володіють величезними ресурсами дешевої робочої сили, стали головними центрами тяжіння трудомістких галузей промисловості з Японії, Західної Європи та США.
В епоху НТР зберігається орієнтація на дешеву робочу силу, в тому числі жіночу, яка стала широко використовуватися і в новітніх галузях з потоковим виробництвом. Але ще більше значення придбала орієнтація на висококваліфіковані трудові кадри, на “якість” робочої сили.
Фактор територіальної концентрації. Виробнича концентрація, що виражається у збільшенні розмірів підприємств, дає великий економічний ефект. З нею тісно пов’язана і територіальна концентрація господарства і населення у великих промислових центрах, вузлах і районах, у транспортних вузлах, міських агломераціях. Особливо велика роль старопромислових районів, які вже давно сформувалися навколо столичних міст, вугільних басейнів і ін
Проте надмірна концентрація населення і господарства в старопромислових районах має і ряд негативних наслідків – передусім для якості навколишнього середовища. Тому для епохи НТР ще більш характерний процес територіального розосередження виробництва шляхом створення невеликих і середніх підприємств, міні-заводів, міні – ГЕС і т. д.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)