Фактори посилення значущості проблеми освіти
Проблеми освіти і виховання дитини в поліетнічному середовищі актуальні сьогодні в усьому світі. У першу чергу це пов’язано із зростанням значущості етнічної ідентичності в умовах інтернаціоналізації соціально-економічних і політичних аспектів життя. Все більш часте звертання як груп етнічних меншин, так і груп більшості до “коренів” своєї етнічної культури не могло не позначитися на переосмисленні завдань провідних інститутів соціалізації дитини – сім’ї та школи.
Не менш важливим фактором розвитку різних моделей освіти в поліетнічному середовищі є загострення міжетнічної напруженості, характерне сьогодні для самих різних регіонів Заходу і Сходу, Півночі і Півдня і закономірно викликало до життя спроби її якщо не подолання, то хоча б профілактики на рівні освітніх інститутів.
І, нарешті, процеси міграції: не випадково історично саме країни з вкрай високим сальдо міграції – США, Канада, ФРН – опинилися біля витоків становлення тих чи інших освітніх програм даного напрямку.
Вітчизняна система освіти в останнє десятиліття зіткнулася з проблемою інтенсивно розширюється міграції населення. Цей процес був ініційований розпадом СРСР і виникненням складних соціально-економічних проблем на територіях колишніх радянських республік, які спричинили міграції російського населення на постійне місце проживання до Росії, міграції інших народів до Росії на постійне і тимчасове місце проживання.
Прогнози, зроблені вченими-демографами показують, що Росія в плані демографічних змін у найближчі 15 – 20 років може піти двома шляхами розвитку – екстраполяціонном і стабілізаційному. Вибір екстраполяціонном варіанта призведе до скорочення чисельності громадян країни приблизно на 20 млн. Чоловік (до 2025 року в цьому випадку чисельність населення скоротиться з 145 млн. Чоловік до 125 млн.). Якщо держава обере політику активного залучення мігрантів з метою компенсації спаду населення, тим самим, реалізуючи стабілізаційний варіант, то буде необхідний в’їзд в країну на постійне місце проживання до 1 млн. Осіб на рік. У цьому випадку в другій половині XXI століття мігранти та їхні нащадки можуть перевищити половину населення Росії. Учениедемографи активно звертають увагу політиків, керівників держави, громадськості на проблему розробки міграційної політики, тому саме продуктивно реалізована міграційна стратегія призведе до поповнення трудових резервів і виведення Росії з економічної кризи. Перспективна міграційна політика Росії – це, насамперед, імміграційна політика, тобто в’їзд переселенців до Росії з інших країн (Ж. А. Зайончковська).
Прогнози розвитку країни в контексті розширюю-трудящих міграційних процесів, актуалізують проблеми пошуку науково-обгрунтованих шляхів інтеграції мігрантів в нові соціокультурні умови засобами освіти, що виявляється в необхідності розробки сучасних моделей навчання детеймігрантов, враховують різні культурні особливості школярів і рівні їх готовності до навчання, а також в розробці підходів до оновлення педагогічної освіти в контексті розвитку ідей полікультуності. Виникає об’єктивна потреба в розробці сучасних підходів, моделей, сценаріїв підготовки вітчизняних педагогів до професійної діяльності в умовах високого ступеня невизначеності – в ситуації виникнення непрогнозованих проблем, пов’язаних з розвитком міграційних процесів.
На етапі активного пошуку шляхів розвитку системи педагогічної освіти, виникає прагнення до ретельного вивчення і розумного запозиченню накопиченого передового досвіду, який довів свою ефективність в конкретній країні. Звернення до вивчення міжнародного досвіду підготовки педагогів до вирішення нових проблем дає можливість не тільки розширити уявлення про світовий педагогічному процесі, простежити основні тенденції розвитку освітніх систем, але і провести його об’єктивний аналіз з метою ефективної реалізації отриманих результатів в умовах російської системи педагогічної освіти.
Однією зі складних проблем сучасного російського освіти стає підготовка вчителя, здатного ефективно працювати з дітьми-мігрантами.
Оскільки розглянута проблема для Росії є надзвичайно молодий, то доцільно звернення до досвіду тих країн, в яких міграційні процеси розвиваються давно і системи підготовки педагогів адаптовані до вирішення даних проблем.
У сучасному суспільстві значний вплив на соціальну сферу і, як наслідок на систему освіти, надають міграційні процеси, що посилюються з кожним роком. Аналіз літератури з проблем розвитку полікультурної освіти дозволив стверджувати, що в полікультурному суспільстві на систему шкільної освіти та, як наслідок на систему педагогічної освіти впливають дві групи факторів – фактори прямого і непрямого впливу.
Фактори, що обумовлюють системні зміни педагогічної освіти в умовах розвитку міграційних процесів:
А) Фактори прямого впливу:
a. глобалізація, що підсилює міграційні процеси в суспільстві в цілому та освіті зокрема; надає вплив на розвиток системи освіти, становлення і розвиток концепцій полікультурного суспільства.
b. освітня політика розвинених держав, що відображає ідеї полікультурної освіти, визначальна необхідність задоволення культурно-мовних та освітніх запитів населення засобами освіти.
c. поліетнічний склад сучасних держав і соціально-демографічний стан титульних етносів, що роблять вплив на розвиток концепцій культури в полікультурному суспільстві.
Б) Фактори непрямого впливу:
– розвиток концепцій культури, що роблять вплив на розуміння сенсу освіти в суспільстві, що виявляються у виборі стратегії побудови загальної освіти в полікультурному суспільстві з мовно, культурно і духовно-різним поліетнічним складом учнів і визначають загальні завдання школи в полікультурному державі
– розвиток педагогічної науки в галузі дослідження проблем інтеграції мігрантів в соціокультурне середовище країни проживання засобами освіти, не обмежуються спеціальною методикою викладання тих чи інших предметів або етнопедагогіки, а створює методологічну основу для вирішення цілісного комплексу освітніх та інтегративних етномовних та етнокультурних педагогічних проблем.
Розвиток суспільства на початку XXI століття характеризується міцніючим впливом міграційних процесів на розвиток систем освіти, становлення і розвиток концепцій полікультурної освіти. Міграція населення зіграла величезну багатосторонню роль у розвитку людства, будучи формою його адаптації до мінливих умов існування. Це обумовлено тим, що міграція, яка є наслідком глобальних змін, сама стимулює подальші зміни, як у суспільствах, що приймають мігрантів, так і в суспільствах, службовців джерелом міграцій.
Міграція населення (від лат. Migratio – переселення) – переміщення людей (мігрантів) через кордони тих чи інших територій зі зміною місця проживання назавжди або на більш-менш тривалий час. Термін “міграція населення” синонимичен терміну “механічний рух населення”.
Ймовірно чинності багатоплановості поняття ні в зарубіжній, ні у вітчизняній літературі немає однозначного визначення міграції. В економічній, економіко-географічній літературі існує широке і вузьке тлумачення поняття міграції населення. У широкому сенсі під міграцією розуміють сукупність всіх переміщень людей у просторі, включаючи і маятникову міграцію – щоденні поїздки з одного населеного пункту в інший на роботу або навчання і назад, відвідування торгових підприємств, установ культурно-побутової сфери, рекреаційних зон, відрядження і т. д. У вузькому сенсі слова міграція – переміщення людей, пов’язане зі зміною постійного місця проживання. Однак, слід зазначити, що всі форми (види) переміщень людей, не пов’язані зі зміною постійного місця проживання, не є міграцією.
Поряд з поняттям “міграція” використовуються терміни “еміграція” та “імміграція”, що відрізняються за змістом один від одного. Еміграція (від лат. Emigro – виселяють, переселяюся), переселення (добровільне або вимушене, самопливне або організоване) в іншу країну на постійне або тимчасове (на тривалий термін) проживання, у більшості випадків зі зміною громадянства. Зовнішня міграція населення (міжнародна) пов’язана з перетинанням державного кордону, її підрозділяють на міжконтинентальну і внутрішньоконтинентальну. Імміграція (від лат. Immigro – вселятися), в’їзд (вселення) в країну на постійне або тимчасове (як правило, тривале) проживання громадян іншої країни, здебільшого з отриманням нового громадянства. До внутрішньої міграції населення відносяться переміщення в межах однієї країни між адміністративними або економгеографіческімі районами, населеними пунктами і т. д. Внутріпоселенние переміщення (наприклад, зміна місця проживання в межах одного і того ж міста) не розглядаються як міграція населення.
В даний час міграція досягла історично унікального рівня, формуючи особливу модель глобалізації, що включає в себе відносно вільне переміщення людей, грошей і товарів. Серед причин міграції традиційно домінують демографічні та економічні причини.
Воронежская область стала одним з регіонів масового тяжіння мігрантів з різних республік колишнього Радянського Союзу. Воронежская область посідає 4 місце в Центральному Федеральному окрузі по проектованим темпами приросту населення за рахунок мігрантів (після Москви, Московської та Бєлгородської областей) і 7 місце по Росії в цілому (після Москви, Московської та Бєлгородської областей, Краснодарського краю, Ленінградській області і Санкт – Петербурга). Сьогодні в області найчисленніша група мігрантів представлена вихідцями з України – 32, 8%, на другому місці – представники Грузії – 12,9% та Азербайджану – 12,8%, далі йдуть мігранти з Білорусії – 8% і Вірменії – 6,8 %. Слід зазначити, що серед прибулих мігрантів з Вірменії, Азербайджану та Грузії більша частина – представники титульної нації, тобто носії іншої культури, мови, побуту. Таким чином, розвиток міграційних процесів на території Воронезької області, призвело до зміни її структури з мононаціональною в поліетнічну.
Імміграція в таких масштабах неминуче породжує масу проблем, головна з яких – розселення приїхали та забезпечення їх робочими місцями, і, звичайно ж, освіта молодого покоління. У дослідженні показано, що інтеграція мігрантів в умови нового соціуму відбувається в рамках однієї з трьох моделей (А. В. Дмитрієв):
– ізоляціоністська, або національна, модель по відношенню до мігрантів передбачає пріоритет громадян титульного населення, а іммігранти повинні користуватися обмеженими соціальними правами, тобто спиратися на права громадян за походженням. При такій ситуації всі мігранти постійно залишаються аутсайдерами.
– республіканська модель більш демократична по відношенню до різних етнічних спільнот, конфесій. Натуралізація відбувається за принципом права за місцем народження.
– мультикультурна модель передбачає подвійне громадянство. Причому натуралізація здійснюється швидко і просто, немає необхідності культурної асиміляції.
В останні роки робляться спроби розробити єдину загальноєвропейську модель інтеграції іммігрантів. Зокрема, по відношенню до населення країн – членів ЄС приймається мультикультурна модель.
Аналізуючи труднощі, з якими стикаються мігранти при зміні місця проживання, можна виділити наступні групи проблем: правові; лінгвістичні; соціальні; культурологічні; педагогічні, релігійні.
Найбільш типові труднощі дітей пов’язані з відзнакою програм навчання від звичних їм, з мовним бар’єром, тривалою перервою в навчальній діяльності, втратою особистісного статусу по відношенню до педагогів і одноліткам, необхідністю встановлення нових рольових відносин та ін. В результаті спостерігається загальний стан тривожності і психологічного недовіри дітей до дій шкільної адміністрації, наявність негативних стереотипів, труднощі адаптації до нового оточення і зміненим вимогам до процесу освіти і виховання. Негативна позиція батьків-переселенців стимулює неповажне ставлення дітей до вчителів, атмосферу вседозволеності і безкарності. Рівень загальної освітньої підготовки дітей переселенців невисокий, тому вони відразу ж опиняються в групі відстаючих порушників дисципліни з усіма витікаючими звідси наслідками. Надзвичайно серйозною виявляється проблема неприйняття, ізоляції школярів – мігрантів. Дитина – мігрант, що живе під впливом мігрантської субкультури і наштовхує щодня на культуру більшості, знаходиться в складній кризовій ситуації: незалежно від того, вирішила Чи (і чи має можливість) його родина остаточно оселитися в цій країні, чи є він другим і навіть третім поколінням іноземців, для здорового розвитку її особи необхідно досягнення ним позитивної етноідентічності і на цьому тлі становлення етнотолерантності. Тут величезну роль грає педагогічна підтримка дитини при виборі етноідентічності у формі занять рідною мовою і релігією, включення в зміст освіти в дитячому садку і школі культурних архетипів (казок, пісень, ігор). Все це сприяє розвитку мови спілкування між дітьми домінуючої культури і культури меншини, прискорює інтеграцію дитини в нову культуру, в той же час, запобігаючи небезпека деетнізаціі та маргіналізації. Ще одна педагогічна проблема – це проблема адаптації до соціокультурних умов нового регіону дітей різного віку. Якщо у молодших школярів ця проблема пов’язана, переважно, з незнанням мови, нерозумінням і невмінням спілкуватися мовою, то в підлітковому і юнацькому віці адаптація ускладнюється специфічними віковими проблемами. У силу вікових, соціальних і психологічних особливостей, критичності даного вікового періоду підлітки – мігранти найбільш повною мірою схильні до емоційного переживання ситуації соціальної нестабільності та відчувають психологічний криза. Одним із проявів цієї кризи є дезадаптація, дезорієнтація в побудові Я – концепції, світогляді, входження у доросле життя. Підлітки-мігранти – це особлива соціальна і вікова категорія населення, яка потребує спеціальних умов адаптації до умов життєдіяльності.
Необхідність вирішення цих та інших педагогічних проблем дітей-мігрантів, надання їм фахової допомоги в адаптації до нових умов життя засобами освіти вимагає іншої підготовки педагога до цієї діяльності, обігу до продуктивного закордонного досвіду. Тому далі в дослідженні представлена методологія порівняльного дослідження.
Росія сьогодні поєднує всі перераховані вище фактори. Після тривалого періоду “пролетарського інтернаціоналізму” маятник суспільної свідомості закономірно хитнувся в протилежний бік – відродження патріотичної ідеї відзначається і вітчизняними та зарубіжними авторами. Результати багатьох досліджень показали, що в колишньому Радянському Союзі одними з найпривабливіших цінностей для людей різних поколінь є національна культура і солідарність зі своєю етнічною спільністю.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)