ЕЗОП
(бл. VI ст. до н. е.)
ЕЗОП (бл. VI ст. до н. е.) – давньогрецький байкар.
Відомості про його життя мають легендарний характер. Зокрема, Геродот повідомляє, що Езоп був рабом самосця Іадмона, жив за часів єгипетського царя Амасіса (570- 526 pp. до н. є.) і був убитий дельфійськими жерцями за звинуваченням у святотатстві. Геракліт Понтійський додає, що Езоп походив із Фракії, а його першим господарем був Ксанф. Арістофан у комедії “Оси” зупиняється на подробицях смерті Е., розвиваючи мотив, який згодом буде вельми поширеним – про підкинуту чашу, яка стала приводом для звинувачення Е. у крадіжці та святотатстві. Арістофан також згадує байку про орла та жука, яку Езоп начебто розповів перед смертю. Комік Платон (кінець V ст.) у комедії “Езоп” вперше пов’язує Езопа із Солоном, а також, як і його сучасник Лісіпп, змальовує байкаря на чолі семи давньогрецьких мудреців. Неможливо з певністю сказати, які з цих відомостей є правдивими. Проте греки не мали жодного сумніву щодо реальності існування Езопа, як і щодо існування Гомера.
VI ст. до н. є. стало періодом формування жанру байки небезпідставно. Це був час запеклої боротьби старого і нового устроїв в усіх сферах життя: політиці, економіці, літературі. У результаті цього процесу аристократія втратила колишню владу – і провідну роль у суспільному житті почав відігравати демос. У цій ситуації байка стає ефективною формою вираження протесту проти вельмож. Сам легендарний образ Езопа є характерним для духу епохи антиаристократизму: він раб, потворний горбань, але порядніший від жерців і багачів.
Протягом тривалого періоду байка побутувала головно в усній традиції. Перший збірник “Езопових байок “уклав на зламі IV-ІІІ ст. до н. є. Деметрій Фалернський. Він поклав початок багатій традиції записування байок, яка особливо поширилася у період пізньої Античності та Середньовіччя. Майже всі відомі за античних часів байки об’єднувалися у збірники під заголовком “Езопові байки”. Спочатку вони частіше використовувалися як матеріал для шкільних риторичних вправ, але поступово стали популярною масовою літературою. Особливо багато збірок збереглося у пізніх рукописах (X-XV ст.). Загалом до них входить понад 300 байок.
Для збірників “Езопових байок” характерним є те, що їхні тексти – прості і короткі, сюжет передається без другорядних подробиць; для сюжетних мотивів, які повторюються, встановлені певні стереотипи. Мораль не залишається прихованою в образах, а відкрито декларується. Мова проста і близька до розмовної: у ній переважають дієслова, небагато прикметників, адже зазвичай у байках йдеться про дії, а не про осіб чи ситуації. Рідко трапляється діалог – хіба що розв’язка подається у формі прямої репліки.
Ідеологічна концепція “Езопових байок” видається достатньо визначеною, її можна охарактеризувати через сукупність низки таких мотивів:
1. У світі чимало зла. Не слід сподіватися на те, що погана людина може змінитися, вона лише може приховати свою сутність; натомість природа доброї людини є дуже вразливою, а відтак доволі часто погіршується.
2. Людська доля мінлива і зазвичай змінюється на гірше. Від долі не втекти, а тому важливіше пристосуватися до обставин і пам’ятати, що все минуще.
3. Нерідко згубними для людини є її пристрасті. Найнебезпечніша з них – жадібність, за нею йдуть марнославність, ласолюбство, заздрість, наївність та ін. Підкреслюється також згубність страху. Людина, яка стала жертвою пристрастей, поводиться нерозсудливо і робить помилки, які призводять до лиха.
4. Найнадійніший у житті хист – уміння вдовольнятися тим, що маєш, не прагнути того, чого тобі не належиться від природи, не змагатися з тими, хто дужчий.
5. У житті найкраще покладатися на самого себе, передусім на власну працю, терпіння, вміння навчатися на своїх і власних помилках. Обираючи друзів, слід бути дуже обачним, віддячувати їм, коли вони на це заслуговують, але самому ні від кого не чекати подяки.
Такий перелік провідних мотивів своїм змістом свідчить про песимізм, скептицизм автора, про його намагання стати на твердий фунт практичності, індивідуалізму. Подібні настрої перегукуються з тими, які висловив Гесіод у поемі “Роботи і дні”. Крім того (і це не випадково), Гесіод використовує байку у своїй розповіді (байка про солов’я та яструба). Як у згаданій байці, так і в поемі загалом відобразилися настрої дрібного землевласника, змушеного покладатися лише на самого себе. Тими ж настроями пронизана і творчість Езопа.
Структура байок Езопа здебільшого складається з чотирьох частин: експозиції, задуму, дії та несподіваного результату. Іноді ця схема може змінюватися. Наприклад, результат дії може бути не показаний, а лише названий. Можуть вилучатися такі ланки структури, як задум і дія, у такому випадку це спрощена байка, що складається з опису сюжетної ситуації і репліки, яка її коментує. В окремих випадках, навпаки, у структурі байки з’являються додаткові компоненти. Зокрема, після завершення одного циклу може виникнути “нова дія – новий результат”.
Коло персонажів байок Езопа є доволі широким: понад 80 різновидів рослин і тварин, близько 30 людських професій, десятки богів та міфологічних постатей. М. Гаспаров зауважив, що у кожній другій байці з’являється новий персонаж. При цьому можна визначити групу найпоширеніших персонажів, серед яких: лисиця, лев, змія, вовк, пес, осел, селянин тощо. Образ персонажа може змінюватися відповідно до нової сюжетної ситуації. Таким чином, персонажі байок Езопа є умовними постатями, автора вони цікавлять не самі по собі, а як носії певних функцій.
Розглянемо низку найпопулярніших байок Езопа. Наприклад, байка “Убогий чоловік”. Експозицію у байці репрезентує фраза: “В убогого чоловіка була дерев’яна статуя бога”. Далі з’ясовується задум. “Зроби мене багатим”, – молився він до неї, але його благання були даремними, і став він іще убогішим”. Дія передається динамічно: “Тоді ухопив бідняк статую за ногу і вдарив її головою до стіни”. І нарешті – несподіваний результат: “На друзки розлетілася вона, і висипалась із неї жменя золотих монет”. Завершується байка реплікою-коментарем: “Хто поводиться з негідником лагідно – зазнає збитків, хто ж обходиться з ним жорстко – матиме прибуток”. Але зазвичай байка, присвячена темі бідності, уникає такої-от внутрішньої “наступальності”. У байці “Два горщики ” глиняний горщик каже мідному: “Тримайся від мене подалі, не підпливай близько… Щойно ти мене зачепиш, як одразу ж розіб’єш на друзки, а сам я не маю жодної охоти тебе зачіпати”. Байка закінчується сумною мораллю: “Непереливки убогому, коли під боком у нього оселиться багач”.
Найнадійнішим засобом досягнення добробуту виявляється праця, як це ми бачимо у байці “Хлібороб і його діти”: “Діти взялися за лемеші та мотики і скопали все своє поле, але так і не знайшли скарбу. Зате врожай з виноградника був у декілька разів більший. Скарб для людей – це набуте працею”.
Чимало сюжетів “Езопових байок” набули поширення у європейській літературі – всі європейські письменники, які складали байки, тією або іншою мірою були спадкоємцями Езопа. Те ж саме наслідування можна простежити і в українській літературі, зокрема у творчості Г. Сковороди, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Л. Глібова, І. Франка, М. Годованця та ін. Байки Е. перекладали Т. Зіньківський, А. Білецький, Ю. Мушак.
М. Нікола
(2 votes, average: 5.00 out of 5)