Еволюція Сонця

Близько 4,5 мільярдів років тому гігантська хмара пилу і газу стиснулась під дією власної гравітації. Об’єкт, який утворився, ущільнювався і нагрівався. Нарешті, в самому центрі почали проходити ядерні реакції.

Водень почав перетворюватися в гелій. Це і стало народженням нової зірки. Залишки зоряної речовини кружляли навколо новонародженого Сонця. Через деякий час з нього сформувалися планети нашої Сонячної системи, в тому числі і наша Земля.

Сонячний вітер виніс все зайве. Деякі тіла і планети, стикаючись один з одним, об’єднувалися, в результаті явивши світу те, що в наш час, ми називаємо Сонячною Системою.

Серед мільярдів блискучих точок у Всесвіті наше Сонце виглядає нічим не видатною зіркою середньої величини. Існують зірки, які в сотні разів більші за Сонце.

Істинний колір Сонця відрізняється від того, що ми бачимо під час заходів і сходів. Насправді Сонце – це біла зірка, а зовсім не жовта. Звичайний пік його спектра знаходиться ближче до жовтої області, і він також випромінює синій, червоний, помаранчевий і т. д. кольори. Всі кольори сприймаються нашим оком як білий.

Такі зірки, як Сонце, обертаються набагато швидше, коли вони молоді.

А це зовсім не схоже на наше сьогоднішнє Сонце. Зараз воно вже досягло середнього віку і стало більш врівноваженим. Сонцю зараз близько 4,5 млрд. років. Це трохи менше половини його передбачуваного життя.

Зараз Сонце палить “паливо” – перетворює водень в гелій з постійною величезною швидкістю. До поверхні Землі доходить лише одна мільярдна частка енергії, яка випромінюється Сонцем.

Початок процесу вмирання Сонця можна буде визначити по:

    Зміні його яскравості; Зміні маси; Аналізу звукової хвилі.

Світло не може пройти через Сонце, воно непрозоре. Світло виходить від Сонця, але крізь нього не проходить. Тому до недавнього часу у нас не було можливості вивчення глибоких шарів Сонця, не було способу “заглянути” у всередину. Зараз же наука, яка називається геліосейсмологія за допомогою звукових хвиль спроможна досліджувати внутрішню будову Сонця.

Як не дивно, зараз наше Сонце на 30% яскравіше, ніж при народженні. З віком його яскравість буде тільки збільшуватися, а сама зірка стає все яскравішою і потужнішою.

Через 1 млрд. років яскравість нашої зірки зросте на 10%, а температура нашої планети буде на 40 градусів вище. Не важко здогадатися, що чекає у цьому випадку Землю. “Парниковий ефект” в цих умовах буде виглядати дурною казкою.

Через 3 млрд. років яскравість Сонця збільшиться вже на 40%, але нашим нащадкам на той час буде вже все одно, так як ще задовго до цього, життя на Землі не буде ні в якому вигляді, і навіть океани встигнуть википіти до самого дна.

Коли Сонцю буде 10 млрд. років воно заповнить собою весь горизонт. До цього часу воно вичерпає весь запас “палива” в своєму ядрі. Коли водень в ядрі закінчиться, він буде продовжувати з’єднуватися в оболонці ядра, і ця додаткова енергія буде розширювати зовнішні шари Сонця. Це означає, що Сонце стане набагато більш потужним, більш яскравим, тому що злиття водню буде відбуватися в оболонці.

Ядро ж ущільниться більшою мірою, ніж зазвичай. Вся енергія, яка виділяється, буде направлена ​​до зовнішньої частини Сонця, що й зробить його червоним гігантом.

Червоний гігант – це зірка, яка вичерпала свої основні водневі ресурси, і у якій залишився лише накопичений важкий щільний гелій.

Зірки, подібні до нашого Сонця, проводять останні свої 2 млрд. років в стадії червоного гіганта. Називається зірка так тому, що зірка дуже сильно збільшується в розмірах (в 20-30 разів), починає остигати і стає більш холодної, червоною зіркою.

Отже, червоний гігант продовжує рости, а ядро, накопичуючи гелій, все стискається і стає гарячішим. Зрештою, температура ядра стане такою високою, що загориться і гелій. Не просто загориться, а спалахне.

Спалах гелію буде досить гарячим, щоб створити вуглець і кисень в ядрі. Вмираюче Сонце буде реанімовано цим новим видом енергії, але лише на час.

Коли вичерпається і гелій, ядро ​​червоного гіганта буде складатися вже тільки з вуглецю і кисню. Ядро знову почне стискатися і розжарюватися. Але в оболонці ще будуть залишки гелію, які будуть продовжувати трансформуватися в вуглець і кисень. І все це буде покрито водневої оболонкою, яка вступає в реакцію з гелієм.

З боку така зірка буде виглядати то більшою, то меншою, вона буде стискатися і розширюватися із періодом близько сотні або тисяча років.

У таких пульсаціях наше Сонце поглине Меркурій і Венеру. Щодо Землі, то вона виявиться біля самого кордону Сонця, і хоча і не розчиниться в надрах зірки, але виявиться, на той час, випаленою неживою кам’яною кулею.

Таку детальну картину еволюції нашого Сонця вийшло скласти тільки після того, як один з інфрачервоних телескопів зафіксував подібний процес однієї вмираючої зірки Хі Лебеля.

Вона знаходиться в 50 світлових роках від Землі. Хі Лебедя наближається до фінальної стадії червоного гіганта. За останні 400 років вона стає то меншою і яскравішою, то більшою і слабкішою.

Вважається, що сонячний вітер може забрати значну частину сонячної речовини під час усіх цих перетворень. Таким чином, Сонце втратить більшу частину маси. А це означає, що сила тяжіння Сонця ослабне, і Земля разом з іншими планетами перейде на нову орбіту – віддалиться від нього.

Деякі вмираючі зірки закінчують життя вибухом наднової – сплеском випромінювання, яке здатне тимчасово засліпити всю галактику. Але у випадку з Сонцем цього не буде.

    По-перше, Сонце не настільки велике, щоб вибухнути саме по собі. Зірки повинні бути в 8-10 разів масивніше нашого Сонця, щоб вибухнути самостійно. По-друге, у нього немає зірки-компаньйона, у якої Сонце могло б забрати енергію, щоб набрати масу, стати нестабільним і вибухнути.

На останній стадії життя нашого Сонце його зовнішня світлова газова сфера, яка називається планетарною туманністю, розсіється. На місці Сонці залишиться розпечений вуглик, який світиться, званий білим карликом. Його розмір буде, приблизно, дорівнювати розміру Землі.

Цей об’єкт буде, як і раніше, зберігати частину теплової енергії Сонця. Білі карлики невеликі, але дуже щільні – маленькі, як планета, і важкі, як зірка.

Якщо взяти шматочок білого карлика, розміром з телефон, то він буде важити як слон.

В стадії білого карлика наш Сонце буде продовжувати повільно вмирати, економно витрачаючи енергію, яка залишилася в ньому, мільярди, навіть трильйони років.

Все, що на той час залишиться в Сонячній системі, буде остигати. Воно як і раніше залишиться на своїх орбітах навколо білого карлика, так як орбітальні зв’язки тримаються дуже довго, можливо вічність.

Коли Сонце остаточно охолоне, його вже неможливо буде спостерігати. Такі зірки іноді називають чорними карликами або темними Зірками.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Еволюція Сонця