Етнокультурний розвиток особистості
Взаємодія особистості та етнокультури відбувається в процесі її етнокультурного розвитку. Криза сучасної культури та екосистеми людини в цілому обумовлений, на думку багатьох дослідників, такими факторами, як індустріалізація, урбанізація, вестернізація, технічний прогрес, масові міграції. Внаслідок цього, а також під впливом засобів масової інформації людині доводиться переробляти дедалі зростаючу кількість інформації про різні культурах, природно-біологічних умовах. Сприйняття світу та культури для людини постає мозаїчним, що складається з розрізнених елементів, змішуючим традиційні, соціальні, релігійні й інші етнічні норми. Ситуація ускладнюється територіальної мобільністю, незакріплені людини за соціальною спільністю. Для адаптації людини до нової інформаційної ситуації створюються “інформаційні фільтри” (О. Тоффлер), що відсівають найбільш значущі для індивіда повідомлення з потоку інформації. Розвиваючи цю думку, ми відзначаємо можливість використання в якості подібних інформаційних фільтрів спеціально організоване університетську освіту, засноване на традиційних цінностях етнокультури.
Освіта, що розглядається в аспекті етнічності, – це діяльність “по передачі змісту (цінностей, духовно-моральних орієнтирів, історичних традицій і т. д.) конкретної культури, а не абстрактного культурно-історичного досвіду” (А. В. Сухарєв). Єдність, відносна однорідність культурного поля, в якому здійснюється виховання і навчання особистості особливо важливі на початкових етапах онтогенезу, але не втрачає своєї значущості і в період професійної підготовки. У сучасних культурно-історичних умовах Росії в процесі формування особистості необхідне забезпечення інформаційної безпеки молодого покоління, що передбачає однорідність етнокультурної інформації. Наприклад, раннє знайомство дітей з инокультурную цінностями і стереотипами поведінки сприяє розвитку соціально відхиляється, психічних дезадаптацій. Освіта, засноване на традиційній національній культурі, передбачає проходження особистістю певних стадій. “Психологічний (культурний) вік визначається успішністю проходження особистістю етнокультурно специфічних, послідовних стадій розвитку і формування відповідних їм провідних сторін відносин, незалежно від того, яка саме діяльність стає в даний період провідною. У процесі психічного дозрівання дитини на казково-міфологічної стадії головним є розвиток емоційно-чуттєвої (“естетичної” по В. В. Зеньковський) сторони відносин до власної внутрішньої і зовнішньої середовищі (насамперед, до природно-природній), що готує повноцінність розвитку релігійно етичного стадії (“етичний період”). Тут провідна сторона відносин – морально-етична. Її успішне формування готує людину до “прочувственно” та відповідальному засвоєнню знань, умінь і навичок технотронно-сцієнтистської стадії розвитку, де провідна сторона – когнітивна (операційна). Іншими словами, якщо почуття і моральність не сформовані, то можна бути впевненим у моральному використанні людиною своїх знань і умінь, наприклад, в галузі медицини або військовій справі.
Виділені періоди мають різну ступінь особистісної адаптованості (періоди біфуркації) в наступних вікових етапах. Наприклад, якщо в суб’єктивному сприйнятті дитини, яка народилася і проживає в Підмосков’ї, зберігся “когнітивно-афективний слід” про російських казках, то він буде більш адаптивним і соціалізованим, ніж той, який зберіг спогади тільки про екзотичні казках. Виховання має бути первинне по відношенню до предметного навчання, неприпустима інформаційне перевантаження емоційно і морально незрілої особистості. Зміст навчання в сучасній культурно-історичній ситуації Росії повинно бути в максимальному ступені погоджено з традиційною культурою регіону народження та проживання людини.
Успішне проходження розвивається особистістю перших двох стадій розвитку у відносно однорідної етнокультурної атмосфері має захисне, адаптивне значення. Вона запасається захисним і адаптаційним потенціалом, необхідним для переробки наростаючих потоків инокультурной інформації в сучасному суспільстві. У міру дорослішання, на етапі професійної підготовки студентам необхідно звернення до традиційних цінностей для заповнення, підкріплення подібного захисного потенціалу. Надлишок екзотичних елементів інформаційно перевантажує особистість. При сучасному “змішанні культур і народів” людина змушена переживати і сприймати набагато більше інформації, притаманної зовсім іншим культурам, ніж в інші часи. Більш того, в юному віці йому іноді доводиться випробовувати почуття і переживання, які важко правильно засвоїти в набагато більш пізньому періоді життя. Все це призводить до порушення розвитку особистості і психічних розладів: тривозі, тузі, печалі, ностальгії, апатії, втрати інтересу і смаку до життя, суїцидальних проявів, іпохондрії, схильності до соціальної ізоляції, “апокаліптичним настроям”, гіпертрофованого почуттю провини, гріховності, а, як наслідок, до різних соціальних відхилень, наркотизації населення, суспільної нестабільності в цілому. Це відображає очевидну істину: будь-який живий організм вимагає відносно однорідною, щадить середовища розвитку. Тільки на третій, технотронно-сцієнтистської стадії розвитку, за умови повноцінного проходження перших двох, у загальному випадку можливо цілком нешкідливе прилучення особистості до світової культури, цінностей, що належать навіть до вельми екзотичним світоглядів, світовідчувань і стереотипам поведінки. В душі людини російської культури в процесі утворення повинен здійснюватися синтез всіх етапів розвитку цієї культури як необхідна умова цілісності його етнічної ідентичності та розвитку особистості в цілому. Мозаїчна етнокультурна середу тільки рассогласовивает розвиток людини.
У сучасній кризовій культурно-історичній ситуації процес розвитку більшості людей порушений. Виникає необхідність прояву механізму узгодження культур. Подібну роль, на нашу думку, виконують змістовні та методичні засади формування етноестетіческой культури особистості фахівця на основі традиційної національної культури. Необхідність подібного етнокультурного узгодження на етапі професійної освіти в університеті викликана тим, що на всіх стадіях розвитку особистості відбувається витіснення традиційного культурного сенсу. Поступово відбулася підміна змісту казково-міфологічної стадії образами західноєвропейської міфології, африканських казок, а також “телепузиками” і “покемонами”, що спричинило недорозвинення емоційно-чуттєвої сторони особистості. Порушення розвитку емоційно-чуттєвої сфери може обумовлюватися, зокрема, поєднанням випадання, забігання та / або неузгодженості змісту казково-міфологічної стадії з перевантаженням непідготовленою, емоційно незрілої особистості, директивним введенням релігійних етичних норм. Емоційна незрілість, як результат цих порушень, не спроможна забезпечити органічне засвоєння моральних норм релігійно-етичної стадії. У результаті може виникнути позбавлене душевності, емоційно вихолощений і лише зовні правильне релігійне моралізування. Наслідком ситуації виявилося те, що в постперебудовний період, наприклад, православні етичні норми засвоювалися людьми різного віку недостатньо відчуте, без необхідної попередньої підготовки і зрілості почуттів. Це проявлялося в поверхневому або в гіпертрофованому ставленні до релігії, що призводило, зокрема, до пересичення і відторгненню православної етики, таїнств сповіді, причастя та інших соціальних та особистих атрибутів віри, а також певним розладам. Дослідження показують, що порушення конфесійної ідентичності призводять до невротичних розладів, що мають в своїй основі невирішені світоглядні проблеми (К. Г. Юнг), а також сприяють навіть розвитку онкологічних захворювань (А. В. Сухарєв).
(2 votes, average: 2.50 out of 5)