Етнічні спільності
Соціально-етнічна спільність – це історично сформована на певній території стійка сукупність людей, яка пов’язана спільністю мови, культури, психологічного складу і самосвідомості. Передумови формування етносів: спільність території; спільність мови; єдність таких компонентів духовної культури, як цінності, норми і зразки поведінки, а також пов’язаних з ними соціально-психологічних характеристик свідомості і поведінки людей; етнічну самосвідомість – відчуття приналежності до певного етносу, усвідомлення своєї єдності і відмінності від інших етнічних груп.
Види соціально-етнічних спільнот
1. Плем’я – тип етнічної спільності, притаманний переважно первіснообщинному ладу і заснований на кровнородственному єдності. Плем’я мало свою територію і велику кількість пологів і кланів. Людей об’єднують в плем’я також спільні релігійні вірування – фетишизм, тотемізм та ін., Наявність загального розмовного діалекту, зачатки політичної влади (рада старійшин, вожді та ін.), Загальна територія проживання. Плем’я має зачатки внутрішньої організації: вождя або рада вождів, племінні ради, вирішальні важливі для всіх справи і питання (наприклад, організація полювання, військового походу, релігійного обряду і т. П.).
2. Народність – тип етнічної спільності, що виникає в період розкладання родоплемінної організації і заснований вже не на кровній спорідненості, а на територіальній єдності. Народності властиві більш високий рівень розвитку економіки, що склався певний економічний уклад, наявність фольклорної культури у вигляді міфів, сказань, обрядів і звичаїв. Народність володіє сформованим мовою (письмова), особливим способом життя, релігійною свідомістю, інститутами влади, самосвідомістю.
3. Нація – історично сформований вищий тип етнічної спільності, для якого характерні єдність території, економічного життя, культури та національної самосвідомості. Нації починають складатися з різних племен і народностей в період розвитку капіталістичних економічних відносин та об’єднання місцевих ринків в загальнонаціональний.
Процес формування етносу отримав назву етногенезу. У науці виділяють два основних підходи до вивчення етносів:
1) природно-біологічний (Л. H. Гумільов): етнос є результатом географічного розвитку;
2) соціокультурний (П. Сорокін): нація – складне і різнорідне тіло, що розпадається на ряд соціальних елементів, що викликано їх сукупною дією.
Поняття етнічної стратифікації висловлює соціально-етнічне нерівність різних етнічних груп, пов’язане з їх доходом, освітою, престижем, обсягом владних повноважень, статусом і місцем у загальній ієрархії етнічних спільнот.
Особливості етнічної стратифікації: межі страти більш помітні, і ступінь мобільності між ними мінімальна; етноцентризм; конкуренція між групами; різний доступ до влади у різних етнічних груп.
Етнічні стереотипи – сукупність спрощених узагальнень про групу індивідуумів, що дозволяє розподіляти членів групи за категоріями і сприймати їх шаблонно, згідно цим очікуванням (наприклад, всі німці – пунктуальні, французи – галантні).
Етнічний забобон: “Дурні думки про інших людей без достатніх на те підстав” (Фома Аквінський). Прикладами етнічних забобонів служать антисемітизм, расизм та інші форми етнофобії.
Етноцентризм (У. Саммер) – погляд на суспільство, при якому певна група вважається центральною, а всі інші групи порівнюються і співвідносяться з нею. Етноцентризм сприяє згуртуванню групи і появи національної самосвідомості. Крайні форми прояву етноцентризму – націоналізм, презирство до культур інших народів.
Етнічна дискримінація – обмеження прав і переслідування людей за мотивами їх етнічної приналежності.
Етносоціальних стратифікація має сильний конфліктогенним потенціалом. На цьому тлі нерідко виникають міжнаціональні конфлікти, які являють собою крайнє загострення протиріч між національними групами в ході вирішення політичних, економічних, релігійних та інших проблем.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)