Етикет. Культура спілкування
Етикет – норми і звичаї, регулюючі поведінку людини в суспільстві. У це поняття входить сукупність правил, пов’язаних з умінням тримати себе в суспільстві, зовнішньою охайністю, правильністю побудови бесіди і т. д.
Етикет – це звід правил поведінки, зовнішня форма поведінки, якій підпорядковуються люди. Найголовніше в етикеті – повага особистості, дбайливе до неї ставлення і збереження власної гідності. Етикет звернений до доброго начала в людині. Він вимагає рахуватися з справами і почуттями людей, не заважати їм. Етикет вчить володіти своїми емоціями.
Слово етикет має витоки у французькому мовою та в перекладі на російську означає “етикетка”, “ярлик”. Але у Франції, коли виникло це слово, воно означало й церемоніал, тобто порядок поводження при дворі монарха.
Значення етикету в житті людей: він покликаний допомогти людям у спілкуванні один з одним, покликаний удосконалити і облагородити поведінку людини. Етикет регулює, впорядковує поведінку людей і тим самим їх об’єднує. Правила етикету дають людям зручні для всіх способи поведінки.
Перше керівництво по етикету було написано в III тис. до н. е. в Стародавньому Єгипті. В Китаї було розписано 30 тис. церемоній і ритуалів. Головні вимоги до правил поведінки у китайців, правила ввічливості – шанобливість до батьків, поважність до старших, слухняності перед вищестоящими. “Ритуал – порядок дії людей, який виражає певні соціальні та культурні відносини”. Церемоніал – це особливо урочистий ритуал, офіційний порядок дій.
У суспільстві, поділеному на стани і класи, етикет і пов’язані з ним звичаї, ритуали мали становий характер і прописувалися для панівних верств. У Стародавній Греції і Римі правила етикету призначались для вільних громадян і не поширювалися на рабів. В епоху середньовіччя з’явився світський етикет і увійшло в обіг поняття “людина хорошого тону”, тобто людина, у якої манери відповідають прийнятим у суспільстві правилам пристойності. “Манери – звичний для людини спосіб вести себе”.
Становий етикет досяг свого розквіту в XVI-XVII ст. в європейських монархіях. Цей етикет відрізнявся такою складністю, що виникла потреба у посаді церемоніймейстера, який відповідав за точність дотримання приписів етикету.
Крім світського етикету, можна виділити і народний етикет, який закріплено у звичаях та обрядах. Звичай – це “усталений, типовий спосіб поведінки людей певної групи, суспільства”.
Так, у Білорусі є обряди, які пов’язані з сільськогосподарськими святами, з виробничим процесом, явищами природи. Це “Гукання вясна”, “Зажынкі”, “Дажынкі”, “Каляда”. Є народні свята, пов’язані з іншими важливими явищами. Наприклад, “Дзяди” – поминання предків. У білорусів є звичай “толока”, коли збираються всі разом і допомагають у нелегкій справі – будинок побудувати, прибрати урожай.
Сучасний етикет має свої особливості: демократичність, дає людині більшу свободу дій, крім того, людина може проявляти і творчість в культурі поведінки. Це етикет здорового глузду.
Залежно від призначення і соціальної приналежності людей можна виділити етикет дипломатичний, діловий, військовий і т. п. Загальною тенденцією розвитку етикету в сучасному суспільстві є його демократизація, прагнення до природності і розумності. Але ця тенденція не скасовує етикету.
Незважаючи на різні сфери використання етикету, в ньому є спільні риси: ввічливість; коректність або уміння тримати себе в рамках пристойності, навіть в конфліктній ситуації; відчуття міри, перевищивши яке, можна образити людину, не дати йому “зберегти особу”; скромність, стриманість в оцінці своїх чеснот; благородство, здатність скоювати безкорисливі вчинки, не принижуватися заради вигоди; точність, відповідність слова справі, пунктуальність, відповідальність при виконанні узятих зобов’язань.
У деяких сферах етикет зберігає свою суворість. Діловий етикет проявляється в діловій сфері. У міжнародній сфері етикет виражено в дипломатичному протоколі, відрізняється детальною точністю правил. Вкрай важливий етикет на офіційних заходах, прийомах. Сучасний етикет покликаний зберегти порядок у суспільстві, забезпечити гуманні й демократичні відносини між людьми.
Найважливішою рисою вихованої людини є ввічливість. Ввічливість – значить гуманність, повагу і доброзичливість, готовність підтримати іншу людину при необхідності. Складові ввічливості: порядність, тактовність, делікатність.
Тактовність – почуття міри в поведінці. Тактовність підказує правильне ставлення, підхід до кого-небудь; уміння тримати себе належним чином і не ставити людей в незручне становище. Тактовна людина навіть у конфліктних ситуаціях не принизить честь і гідність іншої людини.
Делікатність – це особлива сприйнятливість до душевного стану інших людей, чуйність, теплота “делікатний чоловік легкий і природний в спілкуванні”.
Порядність вимагає від людини бути відповідальним і внутрішньо дисциплінованим, тримати слово, виконувати обіцянку, вчасно віддати борг”.
Культура спілкування передбачає дотримання основних правил: поваги і довіри до того, з ким спілкуєшся; вміння вислухати іншого; ввічливість і доброзичливість; стриманість у прояві негативних емоцій; поступливість; делікатність. При порушенні цих принципів можуть виникати труднощі комунікації і навіть конфлікти. Вони породжуються багатьма причинами: сімейним вихованням, рівнем освіти, відмінностями в інтересах і цінностях, віковими особливостями, національними традиціями.
Але на всіх рівнях культура спілкування передбачає дотримання основних правил:
– повага і довіра до того, з ким спілкуєшся;
– вміння вислухати іншого;
– ввічливість і доброзичливість;
– стриманість у прояві негативних емоцій;
– поступливість.