Етика софістів

Проміжний етап між предетикою і зрілими формами етичної свідомості Давньої Греції представлений вченням софістів (V ст. до н. е..), що знаменує собою своєрідний період сумніви у предметі етики, тобто заперечення моралі як чогось безумовного й загальнозначущого.

Просвітницька діяльність софістів, спрямована проти морального догматизму, мала яскраво виражений гуманістичний зміст: у центрі їх уваги – людина (як самодостатня цінність), має право па творчість морального закону. Підкреслюючи мінливість моральних уявлень, роль відносного в моралі, софісти висували позицію морального релятивізму, стверджуючи, що у кожної людини своє уявлення про сенс життя, щастя, чесноти. (В такому ключі можна проінтерпретувати основоположение Прота – гора: “Людина є міра всіх речей”). Скептичні орієнтації софістів зафіксовані в триєдиному тезі Горгія: 1)нічого не існує, 2) якщо щось існує, то воно непознаваемо, 3) навіть якщо воно і пізнаване, то таке пізнання невимовно.

Скепсис софістів дозволив їм засумніватися в тому, що вважалося безсумнівним – в загальнозначимості моралі. Це обставина, а також той факт, що софісти гипертрофировали роль індивідуальної творчості моральних цінностей (т. е. прийшли, по суті, до ідеї їх плюралізму) і не запропонували задовільною позитивної етичної платформи, стимулювало розвиток філософської думки Стародавньої Греції по лінії посилення інтересу до моральної проблематики.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Етика софістів