Есе “Мій найкращий друг”
Дуже важливо, щоб у людини були друзі. Але не кожної людини можна назвати одним. Якщо ми знаємо ім’я людини, вітаємося з ним і іноді спілкуємося, то не можна ще казать, що він наш друг. Швидше за все, це просто знайомий. Якщо в соціальній мережі в списку друзів у нас вказані сотні різних людей, то і це насправді ще не друзі. Швидше за все, це просто список контактів, багато з яких нічого для нас не означають. Декого з цих людей ми додали до свого списку друзів лише тому, що нам було ніяково відмовити їм, коли отримали він них відповідне запрошення. Але спілкування з ними ще менше, ніж з тим першим, якого частенько бачимо, але розмовляємо лише іноді.
То хто ж тоді справжній друг? Це той, з яким ми можемо поділитися своїми почуттями, кому довіряємо.
Також з одним добре навіть просто мовчати. Не обов’язково щось говорити. Він зрозуміє і без слів. Не потрібно думати, що сказати. І почуття при цьому не виникають незручні. А кращий друг, це той, хто не просто зрозуміє, але ще завжди готовий підтримати. Щоб і в дощ і в холоднечу. Щоб і в вогонь і в воду.
Ось такий і є мій найкращий друг. Вітька, з яким разом вчимося з першого класу. Чого тільки у нас з ним не траплялося. Раз я сильно посварився з батьками. Так сильно, що зібрався і пішов з дому. А був уже пізній вечір. Темень прямо на вулиці. І куди мені йти? До Витьке і пішов. Благо ще його батьки були у від’їзді і не стали б розпитувати що, так як, і дзвонити моїм батькам. Мені і багато не довелося нічого йому говорити. Сказав тільки, що мені треба у нього переночувати. Вітька і оком не моргнув. Сказав тільки: “Заходь, раз так”. Тільки ночувати мені у нього не довелося. Через півгодини мої батьки були вже у нього. Вони вибачилися, що неправильно себе повели й запропонували піти додому. Я сказав, що побуду ще хвилин двадцять у Вітька і прийду. Вони пішли, а через хвилин двадцять і я теж відправився додому. Світ у родині був відновлений. Але тут важливо ось що: чому батьки вирішили шукати мене у Вітька? Та тому що вони теж знали, що він мій найкращий друг. Куди б я ще пішов?
Ми давно разом. З першого класу. Разом ходили зі школи після закінчення уроків. Разом пускали кораблики в весняних струмках. Разом будували плоти на річці і каталися на них. Разом їздили на риболовлю на велосипедах. Раз залишилися на річці з ночівлею, а вночі пішов дощ. Потім довелося повертатися додому під дощем. Бруд налипнув на шини велосипедів, і колеса ледве крутилися. Але ми разом вижили. Разом навчалися грати на гітарах і разом розучували різні партії. Ми все робимо разом. Я думаю, що після закінчення школи, ми будемо і далі дружити, і йти по життю разом.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)