Еразм Роттердамський “Похвала глупоті”: аналіз та історія
Довгий шлях з полуденної Авзоніем в туманний Альбіон через міста і села середньовічної Європи. Повільно, зі скрипом котяться дерев’яні колеса. Понуро бредуть коні, ніби приспані ритмом власних кроків, поки хлист і гучний посвист візника не змусять їх на хвилину стрепенутися, перейти на рись, щоб потім знову впасти в ледачу і дрімотна іноходь.
Ломбардія. Шплюгенскій перевал позаду. Привільно розкинулася долина Рейну. Співаючий говір італійців змінився важкуватою промовою німців. А шлях ще далекий. Які думки не відвідають в дорожньої нудьгу вимушено дозвільний розум вершника. А вершник, який вирішив в 1509 році перетнути континентальну Європу, щоб постати перед очима нового короля Англії, щойно вступив на престол під ім’ям Генріха VIII, був не хто інший, як сам Дезидерій Еразм Роттердамський, чоловік найученіший, сподвижник і глава європейських гуманістів першої половини XVI століття.
Навіщо покинув він тихі бібліотеки Італії, де самовіддано вивчав старовинні манускрипти, витираючи пил століть з латинських і грецьких літер? Навіщо залишив гостинний будинок венеціанського видавця Альда Мануция? Навіщо не прийняв спокусливих запрошень кардинала Джованні Медічі, в майбутньому папи Лева Х, спокушати його церковної кар’єрою і червоною кардиналської шапкою? – Його звали в Англію друзі, і серед них люб’язний серцю Томас Мор. “Небо сміється, земля радіє”, – писали Еразм з Англії, прославляючи нового государя і обіцяючи казкові блага для гуманістів.
Пройдуть роки, і голова одного Еразма – Томаса Мора, автора знаменитої “Утопії”, велінням цього государя ляже на плаху під сокиру ката. Але хто ж тоді міг цього очікувати? На питання про те, чи буде він, король, “любити вчених і протегувати їм”, Генріх VIII не вагаючись відповів: “Як же інакше? Що ж я буду представляти собою без них? “І гуманісти, настільки ж вчені, як і наївні в життєвих справах, зраділи, бо” ніколи ще і жоден монарх не вирікав настільки прекрасних слів “(з листа Еразм Вільяма Монтжоі).
І ось тепер, повний надій і сподівань на майбутнє, їхав в Англію Еразм Роттердамський, подумки вже передчуваючи солодкий нектар ученейших бесід зі своїми англійськими друзями.
Поки тривала подорож, женучи від себе дорожню нудьгу і займаючи вимагає праці розум, писав Еразм твір дивовижне, дивне і парадоксальне. Воно було схоже ні на що з того, що він створював раніше.
Ерудит глибокодумний і серйозний, не вільна, мабуть, від властивого середньовічним книжникам великовагового педантизму, він звернувся до жарту, до вільної і пустотливою грі розуму. І – диво! – все зблякло і знітився перед цією невибагливою грою. Праця всього його життя – збори притч і сентенцій давнину числом понад чотири тисячі, вчені міркування у віршах і прозі, повчальні діалоги ( “Домашні бесіди”), переклади (Біблії з грецької на латинську, творів “батьків церкви”) і письма (більше двох тисяч) – все поступилося слави маленької книжечки, що з’явилася спочатку на латинській мові, незабаром перекладеної на мови Європи, захоплено прийнятої сучасниками і нині читають найбільше у світі, книжечки з веселим і дивною назвою – “Похвала глупоті”.
Еразм Роттердамський в ній висловив всього себе. Це його сповідь, його кредо, його суд над історією і людьми, його філософія життя. У ній – його ідеали, жадані мрії, його ненависть і презирство. І все це в жартівливому іносказання, і все мудро і геніально, бо мудрий і геніальний був сам Еразм.
Ганс Гольбейн Молодший, прославлений художник, залишив нам його портрет. Нині цей портрет прикрашає стіни Лувру в Парижі. Зосереджене, спокійне, внутрішньо умиротворений обличчя. В руці олівець. Очі спрямовані на папір. Еразм пише. Художник відтворив головне. Перед нами вчений. Еразм був самим освіченою людиною свого часу. Прекрасне знання стародавніх мов дозволило йому дати науковий переклад біблійних текстів, науковий коментарі до них, вперше поглянути на “священні письмена” очима тверезого історика, вільного від містики і релігійного фанатизму.
Суд Еразма над людством суворий. Суров був і світ, в якому він жив. У благодатному Італії, де небо так ясно і море так ласкаво до людини, жили, діяли, вирішували долі людей сатанинські створення на зразок кардинала Цезаря Борджіа, причетного, здається, до всіх пороків і всім видам злочинів, або його сестри – правительки Феррари, красуні і отруйниці Лукреції Борджіа, або, нарешті, папи Юлія II, що з мечем в руці, що тріумфує і окроплені кров’ю, в’їжджав в завойовані міста.
Війни спустошливі, грабіжницькі терзали то одну, то іншу частину Європи. Релігійні чвари, маскуючи політичні інтереси, розбурхували народи і породжували громадянські війни. Народ грузнути в злиднях, безправ’я, невігластві. Епідемії косили людей. Гольбейн Молодший, перший ілюстратор книги Еразма, створив жахливі лики “Танці смерті”. Середньовіччя постає перед нами в його картинах у всій убогості плоті і духу.
Втім, сатира Еразма не такі вже й безрадісна. Еразм Роттердамський сміявся, а де сміх, там немає місця розпачу і жорстокості.
Похвала глупоті! Як могло з’явитися бажання хвалити дурість? Дурість в усі часи була предметом насмішок. Стародавні греки мали свій “місто Глупов” – Абдеру, батьківщину Демокрита. Німці створили цілу літературу дурнів (Narrenliteratur). Незадовго до Еразма Себастьян Брандт написав сатиру “Корабель Дурнів”.
У нас на Русі улюбленим героєм казок став Іван-дурник. Позбавлений тяжелодумного практицизму своїх старших братиків, він веселий, невибагливий і безтурботний. І в кінці кінців за простоту і незлостивість свою удостоєний щастя і царства.
Розкрийте грандіозну епопею Бальзака, його багатотомну “Людську комедію”, хіба не цю саму думку Еразма показав він нам в живих особах і фактах людського буття? Думка Еразма широка, як світ, як саме життя. Іноді в його побіжно кинутому зауваженні дізнаєшся приголомшливі нас ідеї і образи, розкриті вже після нього, доведені, так би мовити, до вищої кондиції, до апогею іншими геніальними умами.
Дурість в сатирі Еразма – не тільки предмет глузувань. Іноді, подібно до героя російських казок, вона раптом постає перед нами зовсім в іншому обличчі, і ми не знаємо, сміється автор або незлобливо і прихильно дивиться на свою героїню.
Що це? Іронія людини, який віддав все своє життя науці, або передбачення тих грізних нападок на цивілізацію, з якими виступить в XVIII столітті Жан-Жак Руссо, передбачення тієї пристрасної проповіді женевського мудреця, яка поетично відгукнеться в творах російських письменників ( “Циган” Пушкіна і майже в кожному рядку Льва Толстого).
Багато сенсу, глибокого, філософського, життєвого сенсу в нападках героїні сатири Еразма на так званого “досконалого мудреця” – прообразу наших ідеальних героїв. Еразм знущається над невіглаством стоїків, вигадали воістину безтілесний зразок людської чесноти, неіснуючих досконалості особистості, якихось ідеальних якостей, що до пари хіба що богам, словом, створили в своїй уяві “мармурове подобу людини”. Це говорить героїня сатири Еразма Дурість. Але чи не її, в даному випадку аж ніяк не дурними устами, глаголить тут сам Еразм?
Він сміється, лукавить, потішається над нами. Іноді в міркуваннях його героїні ми раптом дізнаємося риси тих людей, з якими в другій половині XVI століття у Франції виступить Монтень, філософ-скептик. Чи не ті ж думки висловлює і шекспірівський Гамлет! Словом, читаючи сатиру Еразма, ми перебуваємо постійно на гребені великих загальнолюдських ідей, великих питань, що мучили людську думку і до Еразма, і після нього. І хто скаже, що всі вони вже вирішені?
Повільно відбувалися подорожі в середньовічній Європі. Довгий був шлях з Італії в Англію, і поки тривав він, глибокодумний Еразм, “дивлячись на повсякденне життя смертних”, створював свою незвичайну, парадоксальну і мудру книгу. Він закінчив її вже в Англії, в сільському будиночку Томаса Мора, звідти почався її славний шлях у вічність.
Через 25 років один Еразма Томас Мор буде страчений. Йому відрубають голову за наказом короля Генріха VIII, сходження на престол якого вони обидва так раділи. “Я відчув, як ніби-то разом з Мором помер і я”, – сказав Еразм і скоро-12 липня 1536 року – помер в Базелі.
Літературна спадщина письменника величезна. Крім богословських творів, він залишив багато латинських віршів. Це в його дні серед вченої братії було престижним заняттям. Цікаві його сатиричні діалоги “Розмови запросто”. Тут прикладом йому служили твори Лукіана. Різко і неприязно відгукнувся про них Мартін Лютер. Тим часом в книзі чимало далеких від богословських суперечок, милих і нешкідливих сценок.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)