Епідеміологія алкоголізму
Про розмах зловживання алкоголем в дореволюційній Росії можна судити за наступними фактами. “До початку світової війни, т. Е. До середини 1914, Росія” потопала “в горілці. Тільки в Ульянівській (Симбірської) губернії, за період з 1903 р до 1915 р випито більше 20 млн (20149763) відер 40 ° горілки, для виготовлення якої було використано близько 2500000 (2415313) пудів хліба і більш 38500000 (38651950) пудів картоплі. У всій Росії тільки за 1913 року було виготовлено більше 100 млн (107705485) відер 40 ° горілки з майже 146 млн (145890206) пудів картоплі, а за 1914 р – трохи менше 125 млн (124445015) відер горілки з 161500000 (161464403) пудів картоплі. У 1909 р на кожного росіянина доводилося 0,58 відра 40 ° горілки на рік, у 1913 році цей показник підвищився до 0,63 відра на 1 людину в рік. І хоча за споживанням алкоголю Росія в цей час відставала від Західної Європи (у Франції, наприклад, на людину в рік доводилося 16,5 л 100 ° алкоголю проти 3,8 л в Росії), на відміну від Заходу (де п’ють переважно легкі вина ), в Росії споживалася головним чином горілка. Крім того, на Заході було (і є) набагато краще харчування, і питома вага грошей, витрачених на алкоголь, був незмірно нижче, ніж у Росії. У той час як американець витрачав на їжу в середньому 103 руб. на рік, а француз 76 руб. – У російського селянина ця витрата не перевищував 26 руб. І якщо у англійця на 100 руб. на алкоголь витрачалося 10 рублів, у американця – 1 руб. 65 коп., У російського селянина ця стаття витрат доходила (Уляновська губернія) до 23 руб., Перевищуючи витрати жителів російських міст (13 руб.). У результаті цього в Росії смертність від пияцтва доходила до 5,52 на 100 000 жителів (у Франції – 1,15). У Росії вживалося велика кількість сурогатів алкоголю, наслідком чого з’явився величезний відсоток алкогольних отруєнь, що доходили до 80% від загального числа отруєнь. Додатково до міцних алкогольних напоїв в Росії початку XX століття у великих кількостях вживалося пиво. Так, в 1913 р було випито майже 82500000 (82447605) відер пива на загальну суму в 96 млн руб. Природно, що подібний масштаб зловживання алкоголем не міг не призвести до зростання порушень громадського порядку. Так, в 1906 р по всій Росії було складено 54159 “п’яних” протоколів, а в 1913 р ця цифра зросла в 2,4 рази і дійшла до 129206 “(цит. По [5, с. 96-97] ).
Не випадковий у зв’язку з цим той серйозний інтерес до проблеми алкоголізму з боку широких кіл громадськості Росії – лікарів, економістів, юристів, педагогів, – який виник на рубежі XIX-XX століть. Відомий юрист А. Ф. Коні у статті “Про народну тверезість” розглядав пияцтво в Росії як істинне суспільне лихо, яке нарівні з широко і глибоко поринають сифілісом складає все більш наростаючу небезпеку виродження народу в духовному і фізичному відношенні. Причому, торкаючись ролі держави, відомий правознавець стверджує, що справа повинна йти не про запровадженні тверезості в країні, до чого чи покликана державна влада, а про війну з пияцтвом як суспільним злом.
Основи планомірного наукового вивчення різних аспектів проблеми пияцтва і алкоголізму були закладені організованою в 1898 р Комісією з питань алкоголізму при Російському суспільстві охорони народного здоров’я. Проблеми алкоголізму обговорювалися на II з’їзді російських психіатрів в 1905 р і на I Всеросійському з’їзді по боротьбі з пияцтвом в 1910 р [110].
Рівень захворюваності на алкоголізм і поширеність алкоголізму залежать від складної взаємодії цілого ряду соціально-психологічних і біологічних факторів, відносна значимість яких істотно змінюється в залежності від території і різних періодів розвитку суспільства.
Комітет експертів ВООЗ з лікарської залежності вже в 1975 р зазначив, що в економічно розвинених країнах від 1,0 до 9,0% осіб у віці 15 років і старше віддаються “непомірного пияцтву”, щоденно споживаючи більше 150 мл абсолютного алкоголю [125, 151].
Важливо підкреслити, що в СРСР з початку 1960-х рр. паралельно зростанню споживання алкоголю росла і захворюваність алкоголізмом. Захворюваність на хронічний алкоголізм у містах нашої країни в 1955-1975 рр. в середньому становила 4,5-5,0, а в сільській місцевості-2,5-3,0 випадку на 1000 населення.
Показник захворюваності на алкоголізм з 1965 р по 1975 р зростав щорічно в середньому на 12-13%. Більш високий рівень поширеності алкоголізму фіксувався в РРФСР, на Україні, в Латвії, а також у Москві і в Ленінграді. Слід зазначити, що саме в зазначених регіонах була краще організована наркологічна допомога, що включає і активне виявлення хворих, і понад повну їх реєстрацію [105, 106].
Вивченню поширеності пияцтва і алкоголізму в різних регіонах країни було присвячено ряд спеціальних робіт [27, 44, 94, 119, 123, 166].
До 1990 в цілому по країні 2,7% працездатного населення були зареєстровані як хворі на алкоголізм, серед чоловіків цей показник становив 4,7% [198].
Торкаючись проблеми виявлення хворих на алкоголізм, слід відзначити роботи по виявленню страждають алкоголізмом в загальномедичній мережі шляхом суцільного скринінгового обстеження пацієнтів [113, 114]. За даною методикою серед амбулаторних хворих виявлено 2,3% страждають алкоголізмом і 12,4% пацієнтів з групи ризику. У загальносоматичних стаціонарах алкоголізм виявлений у 18,1% представників чоловічої популяції, до групи ризику увійшли 5,4%.
З метою прогнозування наркологічної ситуації у відділенні епідеміології НДІ наркології МОЗ РФ (керівник Е. А. Кошкіна) було проведено дослідження захворюваності на алкоголізм в трьох районах Москви в період з 1984 р по 1988 р [90]. Його результати свідчили про значне погіршенням в 1988 р показників, що відображають чисельність хворих на алкоголізм, у тому числі з III стадією хвороби.
Аналіз даних спеціальної літератури за останнє десятиліття XX століття показує, що споживання алкогольних напоїв і поширення алкоголізму серед населення знаходяться на гранично критичному рівні. Деяке зниження, за офіційною статистикою, кількості хворих на алкоголізм пояснюється, швидше, змінами умов збору статистичної звітності, а не реальним зменшенням контингенту хворих. Про це свідчить зростаючий показник хворих алкогольними психозами. Число хворих з вперше встановленим діагнозом алкоголізму з 2000 р почала збільшуватися, що також є доказом погіршення ситуації в цій сфері.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)