Епідемічний паротит
Епідемічний паротит (паротитна інфекція) – гостре вірусне захворювання, що характеризується переважним ураженням слинних залоз, рідше – інших залозистих органів (підшлункової залози, яєчок, яєчників, грудних залоз), а також нервової системи.
Захворювання викликається вірусом із сімейства парамиксовирусов. Вірус епідемічного паротиту стійкий у зовнішньому середовищі, проте швидко інактивується під дією 1 % – го розчину лізолу і 2% – го розчину формаліну.
Паротитна інфекція відноситься до антропонозам. Вірус міститься в слині хворого і передається повітряно – крапельним шляхом, а також через предмети побуту, іграшки, інфіковані слиною хворого.
Хворий стає заразним за кілька годин до початку клінічних проявів, а найбільша заразність припадає на перші 3-5 днів хвороби. Після дев’ятого дня хворий вважається безпечним для оточуючих.
Сприйнятливість до паротитної інфекції становить близько 85 %, а найбільша захворюваність припадає на вік від 3 до 6 років. Діти першого року життя хворіють рідко, так як мають специфічні антитіла, отримані від матері трансплацентарно.
Після перенесеної інфекції залишається стійкий імунітет, і повторні випадки хвороби не зустрічаються. Захворюваність має виражену сезонність з піком в осінньо – зимовий час.
Вхідні ворота – слизові оболонки порожнини рота, носоглотки і верхніх дихальних шляхів. Через них вірус проникає в кров і розноситься по всьому організму. Поширена локалізація вірусу – слинні залози.
Паротитна інфекція відноситься до гострих захворювань з короткою персистенцією вірусу (5-7 днів).
Морфологічні зміни при паротитної інфекції виникають в інтерстиціальної тканини слинних залоз, підшлункової залози, яєчок, ЦНС, значно рідше інших органів. Запалення рідко захоплює залозисту тканину органів.
Інкубаційний період захворювання складає 12-26 днів.
Розрізняють типові та атипові форми захворювання.
При типовій формі уражаються тільки залізисті органи (привушні підщелепні залози, яєчка). Така форма називається залозистої. До типових форм хвороби відносяться також нервова (з ізольованим ураженням ЦНС: серозний менінгіт, менінгоенцефаліт) і комбінована (нервова у поєднанні з залізистої) форма.
До атипових форм належать стерта і субклиническая форми. При стертій формі симптоми захворювання виражені слабо, а при субклінічній – клінічних проявів немає. Діагностика в таких випадках грунтується на результатах серологічних реакцій (підвищення титру специфічних антитіл класу IgM).
Типові форми по важкості перебігу можуть бути легкими, середньотяжким і важкими.
Протікає захворювання гостро, але з успішним результатом. Після серозного менінгіту або енцефаліту протягом 3-4 місяців можуть зберігатися залишкові явища у вигляді підвищеної стомлюваності, головного болю, дратівливості і порушенні сну.
Ускладнення рідкісні, проте можливі атрофія яєчок і поразка слухового нерва з наступною глухотою.
При ураженні привушних залоз (паротит) захворювання починається гостро з підйому температури тіла до 38-39 ° С, симптомів інтоксикації (головний біль, нездужання, біль у м’язах, зниження апетиту, порушення сну) і больових відчуттів в області привушної слинної залози, особливо під час жування та розмови. До кінця 1 – 2 – х діб захворювання збільшується слинна заліза (звичайно з одного боку), а через 1-2 дні і з іншого боку. Припухлість може бути виражена в різному ступені – від незначної до поширеної на скроневу область, нижню щелепу і шию. Діагностично значним є ознака Мірс – обмежена гіперемія слизової оболонки щоки в області вивідної протоки привушної слинної залози. Уражена слинна заліза при пальпації болюча, м’яка, тестоватойконсистенції.
Одночасно в процес залучаються і інші слинні залози (підщелепні, під’язикові).
Збільшення слинних залоз зберігається протягом 5-7 днів. Потім хворобливість зникає, набряк зменшується, запальний процес закінчується до 8 – 10 – го дня хвороби.
При залученні в процес нових залізистих органів і ЦНС (серозний менінгіт, неврит) тривалість хвороби збільшується до двох – трьох тижнів. З ускладнень частіше за інших (10-30,7 %) зустрічається орхіт, який приєднується через 1-2 тижні від початку захворювання (повторний підйом температури тіла, біль у паху, мошонці і яєчку, яке може бути збільшене в об’ємі, ущільнено, болісно при пальпації; шкіра мошонки може бути гіперемована). Процес частіше буває одностороннім.
Рідше зустрічаються епідидиміт (запалення придатків яєчок), тиреоїдит (запалення щитовидної залози), дакриоаденит (запалення слізної залози).
Іноді епідемічний паротит ускладнюється панкреатитом, результат якого сприятливий.
У типових випадках захворювання діагноз сумнівів не викликає. При атипових випадках велике значення надається епідеміологічному анамнезу. Збудник можна виділити із слини, крові і спинномозкової рідини в перші дні хвороби. Більш перспективним методом є імуноферментний аналіз, що дозволяє виявити в крові специфічні антитіла класу IgM, наявність яких свідчить про активно поточної інфекції.
Диференціальний діагноз проводять з гострим паротитом при черевному тифі, сепсисі і гнійному паротиті при інших бактеріальних інфекціях, інфекційному мононуклеозі, токсичної дифтерії ротоглотки.
Паротитної менінгіт диференціюють з серозним менінгітом при ентеровірусної інфекції та туберкульозним менінгітом.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)