Елемент Вольта

У 18 ст. Л. Гальвани вважав, що м’язи тварин виробляють електрику. Наприклад, лапка жаби, підвішена на мідному дроті, смикається, торкаючись до заліза. Алессандро Вольта не погодився з цим. Він довів, що електрику тут виходить через контакт двох різних металів: лапка жаби служить лише чутливим приладом для його виявлення.

Елемент Вольта складався зі срібних і цинкових пластинок, нанизаних на непровідний стрижень

Для цього, в 1799 р Вольта виготовив першу електричну батарею, названу вольтова стовпа. Елемент Вольта складався зі срібних (пізніше мідних) і цинкових пластинок, нанизаних на непровідний стрижень; між пластинками були прокладки, змочені слабкою сірчаною кислотою. Першу і останню платівку з’єднували з проводами. При цьому кожна пара пластинок давала 1,1 В.

Після відкриття вольтова стовпа Вольта став знаменитий у всьому світі. На честь Вольта була названа одиниця напруги струму. Правда, все джерела електрики, подібні описаному, стали називати гальванічними елементами, хоча Гальвані і помилявся.

Тим часом гальванічні елементи, подібні елементу Вольта, існували ще кілька тисяч років тому, і знайдені вони були при розкопках поблизу Багдада археологом В. Кеніг ще до Другої світової війни. Він знайшов безліч глиняних глазурованих судин, в кожному з яких, знаходився мідний циліндр і залізний стрижень, що представляло собою гальванічний елемент. Визначили, що заливалися вони оцтом, а герметизувати бітумом. Мабуть, такі батарейки в давнину використовувалися для гальванічного золочення дрібних срібних прикрас.

Всі гальванічні елементи того часу містили рідкий електроліт: розчин сірчаної кислоти, як в елементі Вольта, або оцет, як в стародавній батарейці. Це було незручно: оскільки елемент Вольта при ударі міг втратити герметичність.

Був і ще один недолік у елемента Вольта – він дуже швидко “втомлювався” – починав давати струми все більш низьких величин. Причина була в тому, що мідні пластини покривалися бульбашками водню, який виділявся при роботі елемента; при цьому активна поверхню металу сильно зменшувалася.

Щоб усунути всі ці недоліки, француз Лекланше придумав елемент, який служить нам до сих пір. У цинкову гільзу поміщається електроліт – розчин нашатирю (хлористого амонію), туди ж опущений вугільний стрижень, обмотаний марлею з перекисом марганцю в ній. Таким чином, вугільний стрижень хоча і знаходиться в електроліті, але останній проникає до нього тільки через шар перекису марганцю, який і поглинає водень, що виділяється на вугільному електроді. В результаті елемент Лекланше майже “не втомлюється” до самого кінця терміну дії.

Залишається додати, що електроліт в сучасних елементах Лекланше не рідким, а у вигляді пасти або густого киселю. Тоді навіть при пошкодженні корпусу рідина не витікає.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Елемент Вольта