Екзистенційно-гуманістичний підхід

Спирається на ідеї екзистенціальної філософії 12-20 століття.

Гуманістичний підхід (К. Роджерс) вказує на те, що у людей існують якісь базові (специфічні людські) потреби. Наприклад, потреба в позитивному ставленні з боку значущих інших, в самоповазі, в самоактуалізації (тобто в реалізації особистісного потенціалу). Позитивне самоставлення, на думку теоретиків цього підходу, повинно бути безумовним – кожна людина унікальна і заслуговує любові та поваги. Цей досвід безумовного позитивного самовідносини набувається людиною в дитинстві (на основі безумовної любові батьків до дитини). Проте в дитинстві людина може переконатися в тому, що він може заслужити позитивне ставлення тільки на певних умовах, наприклад, якщо він буде вести себе “за правилами”. Така людина заперечує істотну частину себе, яка не відповідає нав’язаним ззовні стандартам. Клієнт-центрована терапія, розроблена К. Роджерсом, спрямована на вироблення у пацієнтів навичок самопринятия, довіри до себе (в термінології Роджерса – довіри до організму), щирого спілкування.

Екзистенційний підхід у медичній психології вказує на зв’язок психопатологічних синдромів з основними екзистенційними питаннями – кінцівки людського існування, свободи і відповідальності, самотності і провини. Екзистенціальна терапія спонукає людей взяти на себе відповідальність за своє життя, робити вільний вибір, бути відвертим із собою та іншими. Видатними представниками екзистенціального напрямку є Ролло Мей, Ірвін Ялом.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Екзистенційно-гуманістичний підхід