Екзистенціалізм – реферат
Екзистенціалізм – ірраціоналістичний напрямок у сучасній філософії, що виникло на початку XX ст. і прагнуло осягнути буття як безпосередню нерозчленованою цілісність суб’єкта і об’єкта. В історії філософії відомо два напрямки екзистенціалізму: по-перше, релігійне, представниками якого були німецький філософ і психіатр Карл Ясперс (1883-1969 рр.), Французький філософ, драматург і критик Габріель Марсель (1889-1973 рр.), Російський філософ Микола Бердяєв (1874-1948 рр.); по-друге, атеїстичне, виразниками якого стали німецький філософ Мартін Хайдеггер (1889-1976 рр.), французький філософ і письменник Жан Поль Сартр (1905-1980 рр.), а також його співвітчизник Альбер Камю (1913-1960 рр.) – філософ і літератор, лауреат Нобелівської премії з літератури (1957 р).
Екзистенція (лат. Existentia – існування).
Саме існування розуміється в екзистенціалізмі як безпосереднє єдність суб’єкта та об’єкта, спрямованість суб’єкта зовні, відкритість перед іншим і рух до іншого. У релігійному варіанті екзистенціалізму цим іншим є Бог, до нього рухається особистість в своїй свободі. В атеїстичному варіанті інше виступає як ніщо, це означає, що людина спонтанно самосоздает себе, здійснюючи свою свободу. Перед людиною відкривається безліч варіантів дії і він змушений зробити свій вибір. Здійснюючи його, людина творить свободу. Він відповідальний за свій вибір насамперед перед собою, тому нелегко нести цей тягар відповідальності, усвідомлюючи, що “творячи” себе, ти тим же самим твориш інших людей і світ в цілому.
У своєму справжньому існуванні людина “покинутий” у світ, він постійно знаходиться перед обличчям майбутнього, в тому числі перед обличчям смерті, в ситуації відповідальності за свої дії. Екзистенція виступає як страх, екзистенціальна тривога, як прикордонна екзистенціальна ситуація, в якій основним філософським питанням, на думку А. Камю, виступає питання про сутність самогубства. Екзистенція вказує на кінцівку існування, вона є можливість, тобто “можливість буття”. Екзистенція, тому, не сутність, не щось дане від природи, зумовлене і незмінне. На відміну від рослин і тварин, людина є те, чим він вирішив бути. Його існування в сенсі самоконструірованія дано як можливість і виходження за межі себе (ex-sistere) – невизначена проблематичність, ризик, рішучість, кидок вперед. Залежно від того, куди спрямований кидок – до Бога, світу, самому собі, свободі, ніщо, – розрізняються і концептуальні риси екзистенціалізму.
Згідно екзистенціалізму, людина існує в світі і питання про самостійне існування природи для нього малоцікавий. Природа дана людині споконвічно, вихідна реальність цілісна, вона неподільна на суб’єкт і об’єкт. Оскільки наука ділить світ на об’єкт і суб’єкт, вона нездатна висловити існування, яке осягається в особливому акті екзистенції. Екзистенція – це непросте переживання, а переживання буття у світі, як можливості для людини.
Значення товариства для особистості полягає в тому, що в кращому випадку воно може дати передумови економічних, політичних та інших свобод. Проте частіше суспільство обмежує особистість. За Хайдеггеру, суспільство є сфера безособового, усередненого. Прорив цієї усереднені відбувається в екзистенції, до якої незастосовні змістовні моральні критерії. Основний постулат екзистенціалізму – “будь справжнім”. У зовнішньому світі по відношенню до інших це навряд чи взагалі можливо, але чим більше особистісним є ставлення до інших, тим воно довше. Те ж відноситься і до художнього, релігійного, філософської творчості, в якому людина розриває пута зовнішності та об’єктивності.
Екзистенціалізм зумів звернутися до якихось тонким сторонам людського буття, які невимовно, в його розумінні, мовою науки. Екзистенціалісти розробили особливий спосіб філософствування, який був сприйнятий сучасною філософією.
Сартр Жан Поль (1905-1980 рр.), Французький філософ-екзистенція-АЛИСТА, політичний діяч і письменник. Сім’я Сартра – парижани і він народився в Парижі. У 1924-1928 рр. навчався в Еколь Нормаль Суперіор, в 1929 р отримав диплом з філософії. У 1931-1933 рр. був учителем гімназії в Гаврі і Ліоні. З 1933 р по 1934 р вивчав у Берліні роботи Гуссерля, Шелера, Хайдеггера, Ясперса, був з ними особисто знайомий, перебуваючи в Берліні, отримував спеціальну стипендію Інституту Франції. У 1937-1939 рр. викладав філософію в Пастерівському ліцеї в Парижі. У 1939 р був призваний на службу в армію, воював, потрапив у німецький полон, у якому перебував з 1940 р по 1941 р Ще під час окупації Франції опублікував свій основний філософська праця “Буття і ніщо” (1943 р). Відомі його роботи “Під замком” (1945), “Екзистенціалізм – це гуманізм” (1946 г.). У період окупації Парижа був тісно пов’язаний з рухом антифашистського Опору. Після звільнення заснував журнал “Нові часи”, який зіграв чималу роль в інтелектуальній і політичного життя післявоєнної Франції, взяв участь у створенні “Революційно-демократичного об’єднання, середній клас”. У своїх філософських роботах Сартр прагнув описати те, що називає “людської реальністю”, яка складається у нього із двох способів людського існування: буття і ніщо. Людське буття існує і як “буття-в-собі” – об’єкт або річ, і як “буття-для-себе” – свідомість. Річ не має свідомості про себе, зовнішніх і внутрішніх якостях, вона просто існує. Свідомість (“для-себе”) не має повноти існування, воно є “ніщо”, оскільки не має сутності. Після закінчення Другої світової війни Сартр переосмислює марксистську концепцію соціально-історичної практики і висуває на перший план поняття “індивідуальної практики”. Тільки особистість у нього вносить життя і єдність в широкі маси, натовпу, соціальні інститути. Псевдомарксистської волюнтаризм став основою лівоекстремістською політичної практики Сартра. Пізні його праці, особливо “Критика діалектичного розуму” (1960) – свого роду примирення екзистенціалізму і марксизму, деякі навіть вбачають у них відмова від екзистенціалізму і перехід на позиції марксизму, хоча в реальності цього просто не було. Він кілька разів був в СРСР, але ставлення його до радянського політичного режиму було дуже суперечливим, а главу радянського уряду М. Хрущова він оголосив “ревізіоністом”. Його дружиною була вельми неординарна, талановита письменниця Симона де Бовуар, яка підтримувала чоловіка. В останні свої роки Сартр став кумиром французької студентської молоді і нерідко брав участь у її демонстраціях в Парижі. Похорон Жан-Поль Сартра в квітні 1980 перетворилися у величезну демонстрацію “лівих”, після чого почався занепад романтично-утопічного молодіжного руху.
Ясперс Карл (1883-1969 рр.), Німецький філософ, психіатр. За освітою медик. Медицину вивчав в університетах Берліна, Геттінгена і Гейдельберга; право – в університетах Гейдельберга і Мюнхена. Своїм вчителем вважав Макса Вебера. З 1908 р по 1915 працював у психіатричній клініці Гейдельберга. У 1913 р захистив докторську дисертацію за темою “Загальна психопатологія”. У 1921-1937 рр. – Професор Гейдельберзького університету, в 1937-1945 рр. був відсторонений нацистами від викладацької діяльності і вигнаний з університету. У 1938 р була заборонена публікація його робіт. З 1948 р по 1961 р в Швейцарії: професор філософії Базельського університету. Однак філософію як самостійну науку заперечував, відмежувався від раціоналістичної лінії в філософії, пов’язаної з Декартом, Гегелем, Марксом. Істинна філософія у Ясперса – це насамперед сам процес філософствування, який, на відміну від наукового пізнання, не можна обмежити рамками певного предмета і методу. Завдання філософствування вбачав у “висветленія екзистенції”, тобто справжньої реальності людини, яка проривається в “прикордонних ситуаціях” (смерть, страждання і т. П.) І розкривається лише в співвіднесеності з іншого екзистенцією (в акті “комунікації”) і з ” трансценденції “, тобто абсолютним межею буття (в акті” віри “). Між філософією та наукою Ясперс не допускає небезпечного зараження, а й одна без іншої вони існувати не можуть. Наука необхідна для філософії, бо показує їй можливі шляхи пізнання, методологічно точні й вивірені результати досліджень, без чого філософія була б сліпа. З іншого боку, філософія присутня в науках як їх внутрішньо сполучного сенсу. Основні роботи: “Психологія світоглядів” (1919 р), “Філософія” у трьох томах: “Філософська орієнтація у світі”, “Пояснення екзистенції” і “Метафізика” (1932 р), “Екзистенціальна філософія” (1938 г.) , “Філософська віра” (1948 р), “Сенс і призначення історії” (1949), “Введення у філософію” (1950 р).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)