Експедиція на корветі “Челленджер”
Збагнути природу океану люди намагалися давно. Деякі з принципів, що лягли в основу океанології, були сформульовані ще мислителями давнини. Аристотель, наприклад, в IV ст. до н. е.. зазначив, що море – ніколи не висохне і не затопить сушу, так як кількість атмосферних опадів дорівнює обсягу тієї води, яка випаровується з поверхні суші і моря. У 150 р. н. е.. астроном Птолемей увів поняття широти і довготи, які використовував при складанні географічних карт. Один з найбільших географів античності – Стрибуни залишив дуже цікавий опис узбережжя Червоного моря з переліком відстаней між найбільш важливими пунктами, котрі служили орієнтирами для багатьох поколінь моряків. Вчених і зараз вражає точність, з якою були виміряні ці відстані. Монах Біді (673-735) писав, що фази Місяця контролюють припливи і відливи, а кардинал Н. Кью винайшов в XV столітті метод визначення глибини моря. Він запропонував вимірювати швидкість спливання буя в водах з відомою глибиною, а потім звільняти той же об’єкт на дні океану, засікаючи то час, що потрібно для його підйому до поверхні води.
В епоху пізнього Ренесансу вченим вдалося виміряти діаметр Землі, що дало поштовх для складання карти всього Світового океану. У XVII в. Р. Бойль (1627-1691) став вивчати температуру океанської води і склад розчинених у ній солей. Він же досліджував руйнівну дію штормових хвиль на узбережжя.
З кінця XV в. у відкритий океан споряджалися численні експедиції. Однак науковий характер вони придбали тільки в XIX столітті. До того часу все ще залишалися недоступними полярні райони Землі, Вельми неясними були уявлення про розподіл глибин в океані, про зміни температур і солоності, про структуру водної товщі. Коло біологічних знань був обмежений поверхневими горизонтами водного стовпа. Про будову морського дна взагалі не було відомо нічого певного. Перший реальний прорив був здійснений Чарлзом Дарвіном, які взяли участь у навколосвітній плаванні на “Біглі “. Результатом його спостережень в цій експедиції стала не тільки теорія еволюції біологічних видів. Він по праву вважається одним із засновників морської геології. У цій області йому належить теорія формування коралових атолів в океані, що не втратила свого значення і в наш час.
Іншим дослідником, зробили істотний внесок у вивчення океану, був Дж. Росс (1800-1862). Ще юнаком він – разом ео своїм дядьком брав участь у пошуках Північно – Західного проходу з Атлантичного океану в Тихий. У віці 29 років Дж. Росс в складі іншої арктичної експедиції досяг магнітного полюса Землі. У 1839 р. він відправився до берегів Антарктиди, незадовго перед цим відкритої Беллінсгаузеном і Лазарєвим. До 1843 р. він здійснив три плавання в район Антарктиди, закартировано більшу частину узбережжя. На борту експедиційних суден ” Еребус ” і “Терор ” велися збори біологічних матеріалів. Були здійснені пробні тралення, спроби виміряти температуру на недоступних тоді глибинах (до 5000 м). Однак через великі тисків і примітивних приладів були отримані помилкові дані.
Відсутність достовірних знань і невдачі ранніх досліджень глибоких шарів океану призвели до поширення вельми сумнівних теорій. Згідно з однією з них, у океанського дна панують умови, при яких життя неможливе, так як кисню практично немає.
Подібні погляди були спростовані лише в 60 – х роках минулого століття, коли в морях стали прокладати телеграфні кабельні лінії. При ремонті кабелю, прокладеного по дну Середземного моря, разом з ним були – підняті з великої глибини живі корали. Інтерес до вивчення океанських глибин відродився. Проте організація довгострокових експедицій в океан вимагала значних коштів, якими не розташовували в той час ні наукові організації, ні тим більше окремі вчені. Наприкінці 60 – х років в Англії були споряджені два судна для дослідження глибоководних западин Північної Атлантики. Під час цієї експедиції було доведено переміщення водних мас на великих глибинах, а при траленні на глибині 1200 м були спіймані види морських тварин, невідомі до того часу науці.
Завдяки цьому успіху незабаром був розроблений найсміливіший на ті часи проект організації комплексної морської експедиції на корветі “Челленджер “. Останній, крім повної парусного оснащення, був обладнаний паровою машиною потужністю 1200 л. с. Експедицію, метою якої було дослідження “всього, що має відношення до океану “, очолив зоолог В. Томсон (1830 – 1882). Планувалося вивчити фізико – хімічні характеристики вод, біологічні спільноти, виявити фактори, які впливають на розміщення живого в різних середовищах. Під час плавання, розпочатого в 1872 т, і що закінчився в 1876 р., вчені вимірювали температуру води у дна і на поверхні, відбирали її проби, виявляли напрямку і швидкості підводних течій, міряли тиск, нарешті, проводили відбір проб донних опадів. Первісною метою вивчення грунтів було виявлення живуть на їх поверхні або в глибині живих організмів. За час плавання, що тривав більше трьох років, “Челленджер ” пройшов 68 тис. миль, були проведені дослідження в усіх океанських водоймах (за винятком Північного Льодовитого океану), в багатьох районах здійснювалися проміри океанського дна. На борт судна були підняті 153 зразка корінних порід – дна і численні проби опадів з поверхні ложа океану. Вдалося зібрати також багатющу колекцію морської фауни і флори, причому вперше було описано 4717 нових видів організмів.
Після того як ” Челленджер” повернувся до Англії, наукові матеріали експедиції продовжували вивчатися в лабораторіях. На це пішли роки. Результати експедиції були опубліковані в 50 об’ємних томах, в роботі над якими брали участь 76 авторів. Колекцію опадів, що включала матеріали не тільки експедиції на ” Челленджері “, а й інших (всього 12 тис. проб), описали Дж. Меррей і А. Ренар. Згодом А. Ренар видав монографію, присвячену морським, в тому числі глибоководним, осідань. Ця праця поряд з книгою Дж. Меррея ” Глибини океану ” довго залишався найбільш популярною роботою з океанології і морської геології. Успіх експедиції на ” Челленджері ” підштовхнув до вивчення морів і океанів вчених різних країн. У Росії піонером морських геологічних досліджень став М. І. Андрусов, який в 1890 р. на судні ” Чорноморець” вивчив перші зразки опадів, підняті з дна Чорного моря. М. І. Андрусов виявив наявність сірководневого зараження глибинних вод в цій водоймі.
У США перші карти, які містили інформацію про переважаючих вітрах і течіях, були складені в першій половині XIX в. морським офіцером М. Mayрі. При складанні карт Атлантичного океану проводилися проміри дна і відбиралися проби донних опадів. У 1882 р. під керівництвом С. Бейрд в США було побудовано перше океанографічне судно ” Альбатрос”, спеціально обладнане для роботи в океані. Зусиллями того ж Бейрд на мисі Код (штат Массачусетс), в Вудсхоле, був створений океанографічний інститут. У численних експедиціях на ” Альбатросі ” в 1888 – 1920 рр.. була зібрана багата колекція морських опадів.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)