Економіка Швейцарії
Серед особливостей швейцарської економіки необхідно відзначити наступні.
- По-перше, велика кількість світових транснаціональних компаній, які головним чином, працюють на зовнішніх ринках, а базування в Швейцарії, дає їм переваги в доступі до освіченої робочої силі, в стабільності політичної обстановки і в надійності правового середовища; По-друге, цілий ряд динамічних та інноваційних підприємств малого і середнього розміру (переважно в хімічній галузі і в машинобудуванні); По-третє, використання протекціоністської політики держави, переважно на рівні кантонів, для захисту неконкурентоспроможних секторів економіки.
Перші два сектора реально створюють додану вартість, вносять істотний внесок в розвиток економіки, третій сектор повністю залежить від них і від подальшої його захисту від зовнішньої конкуренції.
Структура зайнятості в швейцарській економіці на 2006 рік виглядає наступним чином:
- 72,4% зайнято в галузях сфери послуг; 23,9% – в промисловості (включаючи будівництво); 3,7% – в первинному секторі.
Варто відзначити велику тривалість робочого дня в первинному секторі, що збільшує реальну вагу цього сектора в структурі зайнятості. За останнє десятиліття зайнятість в абсолютному вираженні в сфері послуг зростала, в промисловості – скорочувалася, в сільському господарстві – також скорочувалася. Це є наслідком постіндустріального шляху розвитку швейцарської економіки; подібні тенденції спостерігаються в усіх розвинених країнах.
Збільшення частки зайнятих у сфері послуг змінює ще один параметр структури зайнятості – частку працівників на постійній роботі.
У сфері послуг частка тимчасово зайнятих (37,8%) вище за аналогічний показник в промисловості (12,4%). Подібні зміни будуть посилюватися і далі.
Ще однією характерною для Швейцарії тенденцією є швидке зростання числа зайнятих в економіці іноземців. За останні п’ять років кількість працюючих в Швейцарії іноземців росло удвічі швидше кількості працюючих швейцарців, а якщо з швейцарців виключити недавно отримали громадянство, то в цей період можна констатувати загальне скорочення кількості працюючих швейцарців. Проте до цих пір безробіття серед іноземців вище, а їх зарплати нижче.
Порівняння ринку праці в Швейцарії з ринком праці в інших країнах показує більш низький рівень безробіття (у 2006 році – 4%, в середньому для ЄС-25 – 8,2%). Однак самі швейцарці стурбовані високими показниками безробіття, так як в історичній перспективі і 4% для Швейцарії є високим безробіттям.
Поширений в Швейцарії тип економічних відносин, при якому держава має мінімальний набір функцій, не прагнучи при цьому до їх збільшення, встановився в кінці XIX – початку XX століття. Це було пов’язано з уявленням про те, що регулювання може успішно здійснюватися об’єднаннями великих підприємців і банками і широке втручання держави в економічне життя країни не має сенсу.
Однак на початку 1960-х років стало ясно, що механізм приватного регулювання економіки дає збої, зокрема:
- Виникла напруженість на ринку праці; З’явилися суттєві диспропорції в розвитку різних галузей господарства; Зростання інфляції; Падіння купівельної спроможності швейцарського франка.
Ці структурні проблеми отримали назву “перегрів економіки”.
Для усунення диспропорцій уряд запропонував пакет заходів, в який входило обмеження припливу іноземного капіталу, скорочення обсягів кредитування приватних підприємців і скорочення припливу іноземної робочої сили. Ці декрети, прийняті в 1964 році, фактично стали першим в історії Швейцарії втручанням держави в сферу економіки.
На референдумі 1965 року пропозиції Федеральної ради про введення заходів для оздоровлення економіки були схвалені, проте участь держави в економічному житті суспільства не прийняло системний характер.
Після відносної нормалізації ситуації державне регулювання було знову скорочено до мінімуму, а потім посилено в 1970 році, оскільки знову з’явилися ознаки “перегріву”. На цей раз в якості відповіді був використаний принцип “експортних депозитів”: з кожної експортної угоди певний відсоток вартості товарів йшов до спеціального фонду і повинен був зберігатися там деякий час; це було зроблено для обмеження грошової маси і уповільнення інфляції.
Цей історичний приклад наочно демонструє той факт, що державне втручання в економіку в Швейцарії не має систематичного характеру, однак при необхідності може отримати схвалення на використання цілого набору важелів впливу.
У ст. 41 конституції закріплено, що федерація та кантони здійснюють діяльність, спрямовану на захист здоров’я громадян, захист інституту сім’ї, захист дитинства і материнства, а також дбають про те, щоб
“кожна людина була захищена від економічних наслідків, пов’язаних зі старінням, непрацездатністю, хворобою, нещасними випадками, безробіттям… “.
Влада на рівні кантонів відповідальні за забезпечення населення освітою, яке фінансується з податкових відрахувань. У Швейцарії є і приватні школи, проте лише незначна частина населення користується їхніми послугами, головним чином через високу вартість.
Система охорони здоров’я побудована на принципах регулювання державою, але не управління. В цілому система працює на повністю ринковій основі: кожна людина сама повинна придбати страховку (за дітей це повинні зробити батьки), причому громадяни самі вибирають страховика і ту лікарню, куди вони будуть звертатися за допомогою, а держава бере участь в розробці стандартних контрактів і задає певні рамки для тарифів. Держава також здійснює субсидування страхових премій (вартості страховки), але направляються ці субсидії безпосередньо самому громадянину. Держава також субсидує госпіталі, проте безпосередньо у відносини між швейцарцем, страховою компанією та лікарнею держава не втручається.
Пенсійна система Швейцарії складається з трьох блоків: обов’язкова державна пенсія (фінансується з податкових відрахувань підприємств і приватних осіб), обов’язкових пенсійних накопичень (вони обов’язкові для певної категорії громадян, з зарплатою від 25 320 до 75 960 швейцарських франків) і добровільних накопичень.
В цілому швейцарська система участі держави в економіці багато в чому відповідає західноєвропейським стандартам. Навіть традиційно низький рівень доходів і витрат уряду поступово наближається до європейського рівня.
Особливістю ж Швейцарії є те, що більшу роль в управлінні грає не федеральний уряд, а уряду нижніх рівнів.
Національна валюта Швейцарії – швейцарський франк. В якості грошової одиниці одного зі світових фінансових центрів він активно використовується в міжнародних транзакціях і є однією з п’яти реально конвертованих валют (включаючи долар США, євро, японську ієну, фунт стерлінгів).
Стабільний характер швейцарської економіки надав аналогічну характеристику і франку, в світі фінансів є негласне правило: в періоди спадів активно інвестувати в золото і швейцарський франк – два самих надійних способу уберегти капітал. Швейцарські банкіри резонно вважають, що це дає їм перевагу при залученні іноземних клієнтів і тому виступають категорично проти введення євро або хоча б прив’язки франка до євро.
Зовнішній борг Швейцарії становить понад 1 трильйон доларів США.
Аналіз структури зовнішнього боргу (на перший квартал 2007 року 66% боргу припадало на банківський сектор Швейцарії) говорить про те, що причиною такого великого боргу є високий ступінь розвитку банківської системи, учасники якої беруть активну участь в міжнародному русі капіталів, активно працюють на зовнішніх ринках.
Швейцарія веде активну міжнародну торгівлю; щорічно експорт перевищує імпорт, що є причиною припливу в країну великої кількості іноземної валюти. Проте за капітальними операціями спостерігається негативне сальдо: швейцарці активно інвестують за кордон, переважно в формі портфельних і прямих інвестицій, що стримує стрімке зростання золотовалютних резервів.
Швейцарія щороку приваблює в свою економіку велика кількість прямих зарубіжних інвестицій, проте ще більше інвестує за кордон. Доходи від цих інвестицій не включаються в статистику ВВП, тому багато експертів висловлюють думку про неповну відображенні добробуту швейцарського суспільства через цей показник.
Позитивний торговельний баланс і високий ступінь розвитку фінансових інститутів створюють міцну основу стабільності фінансової системи Швейцарії.
Швейцарія є країною-кредитором, так як кількість абсолютних інвестицій за кордон перевищує кількість зобов’язань перед іноземцями.
Зовнішня торгівля для Швейцарії має велике значення. Це підтверджується номінальними цифрами: внесок чистого експорту у ВВП в 2006 році склав 7,1%, частка експорту в 2005 році склала майже половину ВВП. При тому, що в 2005 році частка Швейцарії в світовому ВВП становила 0,8%, частка в світовому експорті в цьому ж році становила близько 1,35%. Залежність від зовнішньої торгівлі також випливає з структури швейцарської економіки, найбільш динамічна її частина працює переважно на експорт. Швейцарія є активним учасником світової торгівлі.
З 1995 року Швейцарія є членом СОТ і бере діяльну участь в лібералізації міжнародної торгівлі: до 2006 року, за даними СОТ, середній рівень тарифів на імпорт (за винятком сільськогосподарської продукції) склав 2,1%, на сільськогосподарську продукцію – 43,8%. Однак в той же час експерти визнають, що внутрішній ринок Швейцарії залишається закритим: особливо велика кількість нетарифних обмежень застосовується на рівні кантонів. Непрямим доказом цього можуть бути високі ціни в Швейцарії, громадяни навіть часто їздять в сусідні країни за покупками.
За даними Національної статистичної служби Швейцарії, основними експортними товарами є (2006 рік):
- Хімічна продукція (34%); Продукція машинобудування; Електроніка (20,8%); Інструменти, годинник (16,9%) і ін.
За даними Національної статистичної служби Швейцарії, основними імпортними товарами є (2006 рік):
- Хімічна продукція (20%); Продукція машинобудування; Електроніка (18%); Транспортні засоби (8,7%); Метали (8,7%); Продукція сільського господарства і лісової промисловості (6,7%) та ін.
Основними зовнішньоторговельними партнерами Швейцарії є (2006 рік):
- Німеччина; США; Італія; Франція; Нідерланди; Японія; Китай та ін.
Швейцарія пишається якістю своєї освіти, яке підтверджується інвестиціями іноземних компаній в підприємства сфер виробництва товарів і послуг, що вимагають висококваліфікованої праці. Однак, на думку дослідників ОЕСР, початкову і середню освіту в Швейцарії має значний недолік – домінує гуманітарна складова; надмірна спрямованість на іноземні мови і математику не дозволяє дітям приділити достатню увагу гуманітарним наукам.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)