Економіка Німеччини
Німеччина є однією з провідних промислово розвинених країн світу, займаючи 3-е місце в світі по виробництву ВВП (поступаючись США і Японії). Обсяг ВВП в 2002 склав 1 984 200 000 000 євро (у цінах 1995). Вироблений ВВП на душу населення – 25 600 євро, на одного зайнятого (продуктивність праці) – 51 300 євро. Наявні доходи на одне домашнє господарство – 16 600 євро.
Дані свідчать про нерівномірний розвиток господарських секторів: найбільш швидкими темпами розвивається сегмент, що включає торгівлю, готельний і ресторанний бізнес, транспорт і зв’язок. Частка цього сектора у виробництві ВВП зросла з 17,5% в 1999 до 18,5% в 2002 (правда, за рахунок зв’язку, а не роздрібної торгівлі, яка стагнує); найгірше справи йдуть в будівництві, і його частка скоротилася за ті ж роки з 5,5 до 4,5%. Характерно різке зростання зовнішньоекономічного фактора – з 0,8% в 1999 до 4,6% в 2002.
Число підприємств (з річним оборотом понад 16 617 євро) в 2000 склало 2909 150. У 2000 створено нових підприємств 600,7 тис., А повністю ліквідовано – 499,6 тис., У 2001 – відповідно 583,9 тис. І 493 , 3 тис. Найбільше нових фірм створюється у сфері надання послуг підприємствам (2001: 121 960) і в роздрібній торгівлі (без торгівлі автомобілями, включаючи ремонт товарів тривалого користування) (2001: 107 587). Але і ліквідується найбільше фірм також в цих сферах, причому в роздрібній торгівлі баланс в останні роки негативний (в 2001 ліквідовано 109 663). Переважна кількість знову створюваних фірм – це дрібні індивідуальні підприємства (в 2001: 465 054), далі йдуть ТОВ (68478).
Найбільш важливі промислові галузі – автомобілебудівна, машинобудівна, хімічна, харчова, електротехнічна. Ці ж галузі є провідними в німецькому експорті. При цьому за вартістю валової продукції лідирує автомобільна промисловість (це ж і найважливіший експортер), а по чистої продукції – машинобудування. Серед галузей обробної промисловості найвищий показник виробництва новоствореної вартості – у хімічній промисловості, якщо ж брати всі виробничі галузі, то лідером за цим показником (як і по валовому продукту на одного зайнятого) стає енерго і водопостачання.
У структурі витрат в обробній промисловості 21,4% припадає на оплату персоналу, 41,5% складають витрати на матеріали (в т. ч. 1,6% на енергію), 11,5% – на комплектуючі і т. Д. ( дані за 2000).
Продуктивність праці зростає по галузях промисловості нерівномірно: найбільша динаміка відзначається у виробництві ЕОМ і оргтехніки, найгірша – в харчовій промисловості. Рівень продуктивності праці по всьому народному господарству високий (на одного зайнятого в рік – 51,3 тис. Євро, на 1 ч робочого часу – 36 євро в цінах 1995). Проте динаміка незадовільна: в 2001 виробництво ВВП на 1 зайнятого збільшилося всього на 0,1%, в 2002 – на 0,8%, годинна продуктивність – відповідно на 1,0 і 1,2%.
Сільське господарство Німеччини відрізняється високою продуктивністю, але неконкурентоспроможний на світовому ринку через високі витрат. Воно існує за рахунок істотних субсидій, що виділяються в т. ч. і в рамках єдиної аграрної політики ЄС. Тому в останні роки йде неухильне скорочення сільськогосподарських площ і числа сільськогосподарських підприємств: у 2001 їх було 449 тис. (1995 – 588 тис., 2000 – 458 тис.). Проте виробництво деяких видів сільгосппродукції збільшується (зернових, картоплі, овочів і фруктів, свинини, яєць).
Важливе значення для транспортних комунікацій у Німеччині мають залізні дороги. Вони перебувають у віданні АТ “Німецькі залізниці”, створеного в 1994 і знаходиться зараз в процесі розтягнутої на тривалий час приватизації. Разом з тим мережа залізниць за останні 50 років скорочувалася (у 2001 їх довжина склала 44,4 тис. Км), частка внутрішніх вантажних і пасажирських залізничних перевезень знизилася. Проте щорічно залізниці перевозять близько 2 млрд пасажирів. Одночасно будуються нові високошвидкісні магістралі для поїздів ICE.
Німеччина має найбільшу, після США, мережа автомагістралей: їх протяжність становить 11,8 тис. Км із загальної мережі автомобільних доріг міжрегіонального сполучення 230,8 тис. Км. У країні допущено до експлуатації 53700000 транспортних засобів, в т. ч. 44,7 млн??- легкових і 2,6 млн вантажних автомобілів. Автомобільний транспорт перевозить переважну частку вантажів (2,9 млрд т всередині країни і за кордоном) і пасажирів (7,9 млрд чол. Громадським і 48400000000 індивідуальним транспортом).
Німеччина має один з найсучасніших і безпечних флотів у світі. Вік 2/3 судів менше 10 років. Разом з тим число морських торговельних суден неухильно скорочується: у 2001 їх було 605, тоді як у 1999 – 717. Крім того, в 2001 Г. розташовувала 102 риболовецькими судами. Найбільші морські порти: Гамбург, Бремен / Бремер-хафен, Вильгельмсхафен, Любек і Ростоколо
Загальна протяжність мережі федеральних водних шляхів близько 7450 км, судів водного транспорту майже 5 тис. За внутрішніми водними шляхами перевозиться майже стільки ж вантажів, скільки і морським транспортом, і лише трохи менше, ніж залізничним (у 2001 відповідно 236 100 000, 242, 2 млн і 288 200 000 т). Найважливіша внутрішня водна артерія – р. Рейн, на частку якого припадає приблизно 2/3 річкових вантажних перевезень (в основному це будівельні матеріали, нафтопродукти, руди, металобрухт і вугілля).
У Німеччині в 2001 малося 20174 літака (у 1999 – 20 251). Провідною в Німеччини і однією з провідних у світі авіакомпанією є “Люфтганза”, що перевозить на рік понад 45 млн пасажирів. Загальне число перевезених німецькою авіацією пасажирів в 2002 склало 114 млн. Найбільший аеропорт – Франкфурт-на-Майні. Серед інших міжнародних аеропортів: Берлін-Тегель і Берлін-Шенефельд, Дюссельдорф, Гамбург, Ганновер, Мюнхен, Лейпциг.
Довжина нафтопроводів 2240 км. За ним прокачується близько 90 млн т нафти на рік.
Бурхливо розвивається сфера телекомунікацій. У країні 51 млн використовуваних телефонних ліній, більше 55 млн мобільних телефонів. З 1996 здійснюється лібералізація ринку телефонного зв’язку. Найбільшим оператором залишається АТ “Дойче Телеком”. На ринку мобільного зв’язку більш жорстка конкуренція (Т-Мо-бив, Водафон, Е2 та ін.). Число користувачів Інтернету зросла з 5 млн у 1998 до понад 32 млн в 2002.
У Німеччині налічується близько 630 тис. Торгових підприємств з більш ніж 760 тис. Філій (тобто майже чверть всіх підприємств, що діють в економіці). У торгівлі зайнято близько 4 млн чол. (1,3 млн – в оптовій торгівлі, 2,6 млн – у роздрібній), але майже половина – неповний робочий день. Оборот торгівлі в 2000 досяг майже 1 трлн євро (610 400 000 000 – в оптовій торгівлі і 321,5 – у роздрібній), її частка у створенні ВВП – приблизно 9%.
Найбільший оборот в роздрібній торгівлі припадає на такі торгові групи, як “Метро”, “Реве”, “Едека”, “Альді”, “Тенгельман”.
Частка сфери послуг в німецькій економіці неухильно підвищується, хоча і повільніше, ніж в інших розвинених країнах. При цьому центр ваги у розвитку цієї сфери зміщується в бік послуг, що надаються підприємствам. Виникли і бурхливо розвиваються такі послуги, як створення електронних баз даних, обробка масивів даних, логістика та лізинг. Так, у 2000 число фірм, що надають послуги переважно для підприємств, склало майже 238 тис., На них було зайнято 2,4 млн чол. і їх оборот перевищив 176 млрд євро.
Важливою сферою для Німеччини є і туризм. Щорічно в країну приїжджає близько 12 млн туристів. Оборот галузі зіставимо з оборотами провідних промислових галузей.
Протягом 1940-50-х рр. у ФРН сформувалася система соціального ринкового господарства в результаті реформ Л. Ерхарда, що мали ліберальну спрямованість, але з “фланговими” заходами соціального захисту. Скасування адміністративного регулювання економіки, насамперед цін, формування конкурентного середовища (в т. ч. за допомогою антікартельного законодавства), стабілізація купівельної сили валюти внаслідок грошової реформи – все це в рівній мірі заклало фундамент ефективного господарського порядку.
Економічна та соціальна політика Німеччини впродовж останніх 40 років зазнавала змін, причому іноді суттєві. Перша модифікація соціального ринкового господарства сталася в кін. 1960-х рр. По-новому стали оцінюватися фактори і можливості економічного зростання, стався поворот в економічній політиці, зокрема, була створена система регулювання кон’юнктури. Розширилося державне втручання в господарські процеси з використанням неокейнсианских інструментів бюджетної та податкової політики. Основи нової політики були кодифіковані в Законі про сприяння стабільності та економічному зростанню, прийнятому в сер. 1967. Одночасно в процес вироблення господарсько-політичних рішень залучалися союзи роботодавців і профспілки: в рамках вводиться Законом про стабільність “узгодженого
Дії “представники роботодавців, профспілок і держави повинні були погоджувати динаміку заробітної плати і доходів з загальноекономічними цільовими установками. Нарешті, для “орієнтації” народного господарства вводилося середньострокове (ковзне п’ятирічне) фінансове (тобто бюджетне) планування, що спирається на загальноекономічні проектування. Ідеї??”глобального регулювання” пов’язані насамперед з ім’ям тодішнього міністра економіки К. Шиллера.
Характерна для 60-80-х рр. політика “фіскальної стабілізації” – це кон’юнктурна, антициклічної політика, у якої дві взаємопов’язаних цілі: не допускати різких кон’юнктурних коливань економіки і сприяти сталому економічному зростанню. Елементи фіскальної політики стабілізації, незважаючи на те що в цілому її значення зменшилася, зберігаються досі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)