Економіка Індонезії
Перетворення колоніальної структури економіки почалося в 1950. В основу державної економічної політики були покладені курси ліберальної економіки (1950-57), що спрямовується економіки (1957-65), економічної демократії (1966-98) та реформування розвитку (з 1998). Перший довгостроковий план розвитку (1969 / 70-1994 / 95) включав п’ять взаємопов’язаних середньострокових планів.
Середньорічні темпи приросту ВВП становили в 1950-65 2-3%, в 1975-84 – 7,2%, в 1985-95 – 7,1%, в 1996 – 7,8%. В результаті фінансової кризи темпи приросту ВВП в 1998 впали до -13,8%. Інфляція зросла з 12 до 77,6%. ВВП зменшився з 220 млрд дол. В 1996 до 141 млрд дол. США в 1999. У 2001 він піднявся лише до 156 млрд дол. США. Темпи приросту ВВП в 2002 склали 3,7%. Дохід на душу населення зріс з 75 дол. В 1966 до 1013 дол. США в 1996. Однак в 1998 він скоротився до 484 дол. США. І. перемістилася з розряду країн з середнім доходом до групи країн з низьким доходом. Подушного доходу в 2001 виріс лише до 740 дол. США. Офіційно зареєстроване безробіття збільшилася з 5,5% в 1998 до 6,4% в 1999.
У 2001 в структурі ВВП питома вага аграрного сектора, включаючи рибальство і лісове господарство, становив (у%) 16,39, гірничодобувної промисловості – 13,59, обробної промисловості – 26,11, торгівлі, готелів, ресторанів – 16,09, електро, газо, водопостачання – 1,16, будівництва – 5,64, транспорту і зв’язку – 5,35, фінансів та ділових послуг – 6,20, послуг – 9,46.
Частка зайнятих у структурі ВВП (2001, в%): в аграрному секторі, включаючи рибальство, лісове господарство, 43,77; у торгівлі 19,24; в обробній промисловості 13,31; в послугах 12,12; в інших галузях 11,56.
В І. є близько 350 гірничодобувних підприємств. Частка галузі у ВВП 13,59%, в галузі трудиться 725 тис. Чол., Або 0,8% всіх зайнятих (2001).
Згідно з Конституцією 1945 всі багатства надр належать державі і повинні в максимальному ступені використовуватися для підвищення добробуту народу.
Видобуваються: нафта, природний газ, вугілля, золото, срібло, а також йод, сірка, фосфати, кварцовий пісок, каолін, асфальт, граніт, мармур, вапняк і ін. Розробляються родовища олова, бокситів, мідної, нікелевої, марганцевої руд. Гірничодобувні компанії об’єднані в Індонезійську асоціацію гірничодобувних підприємств.
Частка обробної промисловості у ВВП 26,11%, в галузі зайнято 10,6% трудящих (2001). У 2000 було понад 22 тис. Великих і середніх підприємств (0,8% всіх підприємств), але на них вироблялося 89% доданої вартості, створюваної в галузі.
Найбільшим підприємством в металургійній промисловості є інтегрований сталеливарний комплекс “Кракатау стіл” в Чілегоне (Західна Ява), що займає 1-е місце в Південно-Східній Азії за обсягом продукції. Комплекс своєму розпорядженні необхідну інфраструктуру, включаючи найбільший глибоководний порт Чіандунг.
У алюмінієвої промисловості провідним підприємством є японо-індонезійський підприємство “ПТ Іналум “.
У нафтопереробної промисловості є 8 заводів загальною потужністю св. 1 млн бар. на добу – ки, які належать Пертаміна. Сім заводів з виробництва зрідженого газу дають продукцію, що забезпечує І. 1-е місце з постачання скрапленого газу на світовий риноколо У 2001 був прийнятий закон про нафту і газ. Він покликаний послабити монополію Пертаміна в галузі, яка позбавляється права укладання контрактів від імені уряду. До 2005 передбачається усунути її монополію на переробку, транспортування, зберігання і продаж нафти і нафтопродуктів.
Нафтохімічна промисловість дає країні азотні добрива, бензол, метанол, параксіленовие кислоти.
Високими темпами розвивалася цементна промисловість, частина продукції якої експортується.
Провідними галузями легкої промисловості є текстильна, харчосмакова, виробництво шкіряних виробів, деревообробна, меблева, фармацевтична. У 2001 загальна вартість продукції галузі склала 36800000000000 рупій, 15,6% припадало на харчосмакову промисловість.
З 1980-х рр. з’явилися нові галузі промисловості – електротехнічна, електронна, а також модернізувалися старі. Значний розвиток отримало суднобудування, центрами якого є верфі портів Танджунг Пріок, Танджунг Перак, Бе-Лава і Танджунг Уганг.
В автомобільній промисловості за участю провідних автокомпаній світу налагоджені збірка ряду марок легкових автомобілів, вантажівок, автобусів, а також виробництво окремих компонентів.
Спільна площа землі, що знаходиться в сільськогосподарському обороті (без Папуа і Молукки), становила у 2000 46900000 га, землі під будівлями та присадибними ділянками 17,2 млн га, плантації займали 16700000 га (26,08%), під незрошуваними полями і садами знаходилося 12,9 млн га (20,19%), під лісом 8,8 млн га (13,74%), під зрошуваними полями 7,8 млн га (12,15%).
У продовольчих культурах домінує рис, вирощуються кукурудза, маїс, соя, цукровий очерет, тютюн. Під рисом в 2001 знаходилося 11,5 млн га, з яких було зібрано 50,5 млн т необрушенного рису (56,4% – на Яві). Середня врожайність рису 44 ц з 1 га.
Плантаційний сектор представлений державними, приватними (місцевими та іноземними) плантаційного господарства. Основні плантаційні культури: гевея (539 тис. Га), олійні і кокосові пальми, кавові дерева, какао-боби, чай, спеції.
І. займає в світі: 2-е місце після Таїланду з виробництва каучуку (в 2002 було експортовано 1230000 т), 2-3-е місце (залежно від року) щодо постачання пальмового масла, 4-е місце – за виробництва кави (загальна площа під цією культурою перевищує 1,2 млн га). Селянські господарства виробляють 95% всього кави.
І. зберігає лідируючі позиції як постачальник копри, мускатного горіха, перцю, ваніліну, займає 4-е місце по какао-бобів.
Питома вага рибальства становить 2,9% ВВП. Улов крабів, креветок, тунця 4 млн т (2000). Незаконна ловля риби щорічно приносить збитки св. 2 млрд дол. США на рік. Потенційні можливості лову риби оцінюються в 6,7-7,5 млн т.
На Яві, Балі і в ряді провінцій Суматри добре розвинена автодорожня мережа. Загальна протяжність автодоріг становила св. 360 тис. Км, з яких 57% – з асфальтовим покриттям (2001). Дороги підрозділяються на державні, провінційні, районні. Перед кризою 1997-98 була прийнята урядова програма споруди швидкісних магістралей, мостів, що з’єднують Суматру з Явою; острова Балі і Мадура з Явою. Але через фінансові труднощі її реалізація здійснюється лише частково.
Залізничне сполучення отримало незначний розвиток. Протяжність залізниць на Яві 5,1 тис. Км, а на Суматрі не зв’язані між собою ділянки залізниць в сукупності складають 1300 км (2001). Розроблено проекти модернізації наявних доріг і спорудження нових на Суматрі, Яві, Калімантані.
Океанський флот налічує більше 50 суден. Міжострівне повідомлення обслуговують 2793 судна місцевого виробництва і величезний традиційний флот.
В І. мається 658 морських портів, з них: у веденні держкомпанії “ПТ Пеліндо “- 112. Найбільші порти: Танджунг Пріок, Танджунг Перак, Семаранг (на Яві), Белаван (Суматра), Дума (Ріау). Острів Батам (6 портів) стає перевантажувальним портом світового класу. Крім цих портів, є ще три вантажних терміналу і більше 40 верфей. Інший порт – в макасар – є морськими воротами в Східну І.
Загальне число авіаційних компаній перевищила 30, число повітряних суден у державних і приватних компаніях 514, з них 412 літаків і 102 вертольота (2001). В І. є близько 180 комерційних аеропортів, з них 41 крупний. Головний міжнародний аеропорт – імені Сукарно-Хатта в Ченгкаранге (поблизу Джакарти). Міжнародний аеропорт Ханг Надим на батам приймає літаки класу DC-10 і Boeing 747. Розширені й модернізовані аеропорти у Східній І. – Сам Ратулангі в Манадо, імені Хас-сануддіна в макасар, Сепінган в Понтіанаку.
У 2001 число поштових відділень склала 8351, телефонів – 6,7 млн. Монопольне становище в охоплює всю країну телекомунікаційного зв’язку займають державні компанії “ПТ Індо-сат “і” ПТ Телком “, а також приватна” ПТ Сателін-до “. Планується створення інфраструктури мультимедійної зв’язку “Нусантара XXI століття”.
Туристська індустрія – одна з найбільш прибуткових галузей (4-6 млрд дол. США на рік). У 2001 І. відвідало 5,1 млн туристів. Через терористичного акту на Балі 12 вересня 2002 близько 1,5 млн туристів скасували свої тури в І., і доходи від туризму скоротилися майже на 1 млрд дол. І. спрощує візовий режим і митні процедури, координує туристську політику з іншими країнами АСЕАН.
У промисловій політиці уряд виходить з необхідності підвищення конкурентоспроможності індонезійських товарів на світовому ринку. Розширення можливостей середніх і дрібних підприємств дозволяє вирішувати проблеми зайнятості, розвитку імпортозаміщення. Модернізація переробних підприємств повинна сприяти збільшенню доданої вартості та зміцненню позицій І. на світовому ринку як одного з провідних постачальників сільськогосподарської продукції. Ослаблення залежності промисловості від імпортних компонентів – одна з центральних завдань.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)