Економіка Філіппін
Філіппіни – одна з п’яти країн Південно-Східної Азії з найбільш просунутою економікою, відомих як “азійські тигри” другої хвилі. Економічна політика всіх урядів періоду незалежності відображала характер політичного режиму, наприклад, авторитарний при Ф. Маркосі, “нової демократії” при К. Акіно, Ф. Рамосі, Г. Арройо. Ф. пізніше інших держав “п’ятірки” (до неї входять, крім Ф., Сінгапур, Малайзія, Таїланд та Індонезія) приступили до модернізації господарства.
Країна перенесла кілька серйозних економічних і соціально-політичних криз, які сильно послаблювали економіку і стримували її модернізацію. З 2000 зросла негативний вплив на Ф. рецесії в світовому господарстві, особливо в США, і загострення соціально-політичної обстановки в самій країні, в т. ч. сепаратистські збройні виступи в мусульманських районах на Півдні. Перебудові економіки перешкоджає корумповане чиновництво і хазяювання т. Н. крони, або “дружків”. Важливі економічні реформи значною мірою залишаються на папері.
З 1970-х рр. Ф. почали відставати за темпами економічного зростання від інших економічно більш розвинених країн Південно-Східної Азії. У 2003 темпи економічного зростання підвищилися до 4,5%, а обсяг ВВП – до 80 млрд дол. США.
У споживанні ВВП найвищою є частка особистого споживання: у 2001 вона склала 2561200000000 песо, перевищивши в 5,8 рази державні витрати і в 4,1 рази валові накопичення. Валовий національний дохід на душу населення в 2001 склав 1050 дол. США, а за межею бідності перебувало понад 1/4 населення. Велика частина цієї групи припадає на сільську місцевість. Гострою проблемою залишається різке нерівність у розподілі доходів. Інфляція 4,5% (2003).
3/4 трудових ресурсів, або 32,5 млн чол., Становила робоча сила, в т. ч. 29400000 ставилися до зайнятих і 3,1 млн – до безробітних. З підвищенням технологічного рівня виробництва змінюється якість показників праці – росте чисельність кваліфікованих фахівців. Трудове законодавство діє з кін. 1980-х рр. і поширюється тільки на меншу частину робочої сили – членів профспілок. Воно визначає питання заробітної плати, включаючи мінімуми і надбавки, тривалість робочого дня і т. п. Пенсії та інші посібники видаються двома страховими організаціями, допомога по безробіттю виявляється виключно благодійними організаціями.
Галузева структура ВВП (1981 і 2001,%): промисловість 39,2 і 31,2, сільське господарство 24,9 і 15,2, сфера послуг 35,9 і 53,6.
У промисловості найбільші зміни в технічному рівні відбулися в найбільшій групі галузей – обробної промисловості. Але її частка (як і всього промислового сектора) скоротилася до 22,4% ВВП в 2001; частка будівництва зросла до 5,4%, комунального господарства до 3%, а гірничодобувної знизилася до 0,2%. Найбільш помітно змінюється структура обробної промисловості за рахунок збільшення виробництва продукції високих технологій для експорту.
У сільському господарстві, найбільш відсталому секторі ВВП, 2/3 вартості припадає на землеробство, 1/3 – на інші галузі – тваринництво, птахівництво, рибальство та лісове господарство. Для місцевого ринку в основному вирощуються рис і кукурудза, овочі і фрукти, але свого продовольства не вистачає.
Найбільша галузь сектора послуг – торгівля, на яку в 2001 доводилося 14,6% ВВП, за нею слідували особисті та державні послуги – 11,7 і 9,9% відповідно, на інші послуги (операції з нерухомістю, транспорт, зв’язок, складське господарство і фінансові операції) – 17,4%. Торгівля як за вартістю, так і за чисельністю зайнятих переважає серед інших послуг. Оптові ціни зростають повільніше, ніж споживчі, – в 2001 вони збільшилися до 134,7 пункту при 1995 = 100, а споживчі – до 149,6 пункту.
На Ф. – острівної і гористій країні важливе місце займають перевезення пасажирів і вантажів автодорожнім і судноплавним транспортом. Залізниць мало. Авіасполучення розвинене слабо. Система зв’язку – телефонний, телеграфний і телексна – не задовольняє потреби населення в її послугах. Щодо розвитку іноземного туризму – одержуваних від нього доходах і чисельності туристів – Ф. значно відстають від найбільш економічно просунутих держав Південно-Східної Азії. У 2002 чисельність туристів з США, Японії, КНР, ЄС, Австралії та інших країн становила близько 3 млн чол.
Керівництво та контроль над кредитно-фінансовою системою здійснює центральний банк, створений в 1949. Він керує золотовалютними резервами, підтримує курс песо, виробляє валютні операції, контролює операції комерційних банків та виконує інші функції. У кредитно-фінансовій системі переважають комерційні банки. Обсяг ресурсів банків розвитку, ощадних і сільськогосподарських, страхових багато менше. У сільських районах збереглося лихварство. Внутрішні і зовнішні позики і кредити є однією з основних форм фінансування економічного розвитку Ф. Національний ринок капіталів розвинений слабко. Роль фондових бірж (Ма-нільської, Макаті, “Метрополітен”) в мобілізації капіталів залишається незначною. Уряд широко використовує державний кредит для покриття дефіциту державного бюджету. Зовнішні позики ведуть до зростання зовнішнього боргу, який в 2001 становив 73,3%, або 2/3 ВВП при валютних резервах в 13440000000 дол. США і запаси золота в 2,2 млрд дол. США, або в 4 рази перевищував їх. Чисті валютні резерви на травень 2003 дорівнювали 12,5 млрд дол.
Нині діюча грошова система введена зі створенням центрального банку, за яким закріплено право контролю над грошовим обігом і монопольне право грошової емісії під забезпечення інвалютних резервів, комерційних векселів, державних цінних паперів і т. д. У структурі грошового обігу переважають депозитні гроші. До поч. 2002 з 2139,0 млрд песо, що перебувають в обігу, на них припадало 1746800000000 песо, на готівку – 392250000000.
У державних фінансах особливе місце займає державний бюджет, основою якого є центральний бюджет. З нього фінансуються місцеві бюджети. Основну частину доходів складають податкові надходження. Витрати йдуть головним чином на фінансування соціально-економічного розвитку. Державний бюджет здебільшого зводиться з дефіцитом, особливо з кін. 1990-х рр. Доходи в 2001 становили 561 900 000 000 песо, витрати – 706 400 000 000. Тобто на дефіцит припадало майже 150 млрд песо. У 2002 він збільшився до більше 200 млрд песо, або до 3,3% ВВП. У 2003 очікувався його зростання до 4,7% ВВП. Використання на покриття дефіциту крім позик у центральному та комерційних банках позик у міжнародних фінансових інститутів та окремих держав веде до зростання зовнішнього боргу.
Зовнішньоекономічні зв’язки Ф. орієнтовані на США, Японію, КНР (включаючи Гонконг), країни ЄС, Австралію і в меншій мірі – на країни Південно-Східної Азії. Іноземні прямі інвестиції надходять в основному від транснаціональних корпорацій США та Японії. Після кризи 1997-98 вони значно знизилися. Допомога (позики і кредити) надаються міжнародними фінансовими організаціями – МВФ, групою Світового банку, АзБР, а також урядами окремих держав і приватними установами.
Темпи зростання зовнішньої торгівлі випереджають темпи зростання ВВП. У зовнішньоторговельних відносинах (товари та послуги) Ф. превалює торгівля з США, Японією, КНР, країнами ЄС, Австралією, з країн ПСА – з Сінгапуром. В експорті товарів і послуг (у 2002 він дорівнював 35200 млн дол. США, або майже половині ВВП країни) переважав вивіз товарів. З сер. 1980-х рр. перше місце в товарному експорті займають компоненти електроніки: у 2001 з 31,2 млрд дол. США на них припадало 16,8 млрд. Серед товарів традиційного експорту найбільш великими його статтями є: продукція кокосової пальми, волокно абаки, цукор-сирець, мідні концентрати. Товарний імпорт у 2002 становив 35,5 млрд дол. США; половина його вартості припадала на капітальне обладнання та 1/10 – на паливно-енергетична сировина, в основному нафту. В іншому імпорті переважало продовольство (зернові).
В результаті валютно-фінансової кризи 1997-98 була серйозно девальвована національна валюта. Курс песо до долара США значно перевищив докризовий рівень. 1 дол. США дорівнює 53,5 песо (червень 2003).
(2 votes, average: 3.00 out of 5)