Економічний розвиток Німеччини в 16-19 столітті
Економічний розвиток Німеччини в період пізнього середньовіччя
Розвиток ринкової економіки відбувалося набагато пізніше аналогічного процесу у Франції чи Англії, де в 15-16 століттях почалося розкладання цехового ладу в ремісничої сфері і феодалізму в аграрній галузі. У Німеччині ж до початку 19 століття існували строгі цехові порядки і кріпацтво.
У 15-18 століттях Німеччина не була одним цілим державою, так як її єдності заважала феодальна роздробленість. На її територіях розташовувалися численні королівства, герцогства, князівства і т. д.
Для даного періоду характерна слабка економічна розвиненість німецьких держав. Це обумовлено декількома причинами:
- Занепад економічних регіонів Північної Італії через переміщення торгових шляхів на Атлантичний океан, з ними тісно було тісно пов’язане господарство южногерманских міст; Втрата Ганзейским союзом своїх численних філій в Англії, Скандинавії, Росії, в зв’язку з чим в Північній Європі скоротилися обсяги зовнішньої торгівлі, що негативно відбилося на містах: Бремен, Гамбург, Любек; Роздробленість Німеччини не дозволила їй завойовувати заморські території, як, наприклад, Англія і Голландія, грабіж колоній для яких став важливим джерелом первісного нагромадження капіталу.
Погіршувалася внутрішня і зовнішня економічна ситуація, соціальна напруженість серед селян росла, це послужило приводом до селянської війни, яка охопила більшу частину Німеччини.
Однак, повсталі в селянській війні зазнали поразки, і в подальшому залежність селян посилилася.
На економічному розвитку Німеччини негативно позначилася Тридцятилітн війна, в ході якої Німецькі території постраждали найбільше: відбулося скорочення населення на 60-70%, загинуло багато худоби, на місці орних земель залишалися пустирі. Скоротилося промислове виробництво, великі міста втратили свій колишній статус. В цілому економіка Німеччини була повністю зруйнована.
Політична роздробленість Німеччини не сприяла становленню політики меркантилізму, яка була характерна для централізованих держав. Це призвело до того, що темпи розвитку національної буржуазії і формування ринкової економіки помітно відставали від процесів, що відбуваються в той час в інших європейських країнах.
Тим часом, німецькі маєтку почали налагоджувати зв’язки із зовнішніми ринками. Дрібне ремісниче виробництво все більше орієнтується на ринкові умови, купецькі капітали стали проникати в різні галузі промисловості, де до кінця 17 століття утворилися централізовані мануфактури. Особливе поширення набули великі мануфактури у виробництві вовняних і шовкових тканин.
У 1701 році утворилося королівство Пруссія зі столицею в Берліні. З тих часів прусська династія Гогенцоллернів правила усією Німеччиною до 1918 року. Протягом 18 століття основна мета зовнішньої політики Пруссії полягала в насильницькому приєднання до неї безлічі територій не тільки німецьких князівств, а й Швеції, Австрії.
Економіка Німеччини на початку 19 століття
В ході наполеонівських війн, в 1815 році був створений Німецький союз, до складу якого увійшли 34 монархії, а також 4 вільних міста. Однак, він не допоміг вирішити проблему роздробленості. Німецька ринкова економіка формувалася не в результаті революційних дій, як відбувалося у Франції, Англії, Голландії, а поступово, за допомогою тривалих реформ.
Основним фактором, який стримував промисловий розвиток в Німеччині, була відносна ізольованість держави від міжнародних торгових шляхів. При наявності в Німеччині судноплавних річок, використовувалися вони погано, оскільки країна майже не мала власних річкових суден. Щоб перевозити товари, залучалися іноземні судна.
Індустріальний розвиток уповільнювався також відсутністю єдиної залізничної магістралі, так як в 1830-1840-х роках прокладка залізничних шляхів відбувалася всередині німецьких держав, які не були пов’язані один з одним.
Стримувалося розвиток німецького ринку і тим, що переважною формою виробництва в 19 столітті залишалися ремісничі цехи. Мануфактури, які виробляли товари народного споживання, розвивалися переважно в селах, так як в містах переважала цехова система, що не припускала розвитку мануфактур.
Цехова система позначалася і на зовнішньоторговельному обороті: дорожчі ремісничі товари не могли конкурувати з дешевими товарами з Англії, які переважали в структурі імпорту Німеччини. Експортувалося в більшості своїй продовольство і сировину.
Німецька промисловість відставала ще й за рахунок того, що тільки лише в 1830-х роках стали впроваджуватися парові машини.
Тим часом, головною проблемою країни була політична і економічна роздробленість.
Економічному розвитку заважали внутрішні митні бар’єри, які необхідно було ліквідувати.
Пруссія, будучи найбільш розвиненим німецьким державою, стала ініціатором скасування митних бар’єрів. в 1818 році в Пруссії ліквідовані митні застави, скасовані внутрішні мита і акцизи. Це стало першим кроком на шляху об’єднання країни.
У 1833 році створюється Митний Союз, учасниками якого стали 18 великих країн Північної Німеччини. Союз був укладений на початку на 8 років, а потім в 1842 році продовжено ще на десять років. В рамках союзу скасовувалися мита між учасниками, при цьому зберігалися високі тарифи на імпорт іноземних товарів (особливо англійських) для захисту німецьких виробників. Світові позиції Митного союзу незабаром зміцнилися, підтвердженням цьому стало укладення торгових угод з Голландією, Англією, Туреччиною, Бельгією та Грецією. Незважаючи на що почалося економічний розвиток, Німеччина все ж до середини 19 століття залишалася аграрною країною, оскільки сільське господарство було головною економічною галуззю.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)