ДЖОРДЖ НОЕЛЬ БАЙРОН (1788-1824) – РОМАНТИЗМ
Річард Вестолл. Джордж Гордон Байрон
Поет і воїн
ДЖОРДЖ НОЕЛЬ ГОРДОН БАЙРОН. Вірші. Поема “Мазепа”
Англійському поету Байрону судилося стати символом романтизму, кумиром кількох поколінь європейців. Його портрети прикрашали кабінети вчених і будуари дам, у його героїв закохувалися шляхетні панянки, а їхню поведінку наслідували запальні юнаки. Навіть життя Байрона, сповнене таємниць і міфів, злетів і падінь, неймовірних пригод і поневірянь, є ніби ще одним твором, написаним геніальним романтиком.
Дж. Байрон народився в Лондоні у старовинній англійській шляхетній родині. Його мати походила зі знаменитого, але збіднілого шотландського роду Гордонів (звідси – одне з імен Байрона).
Дитинство хлопчик провів у чарівних горах Шотландії і надихався романтичними пейзажами: крутими урвищами і височезними скелями, самотніми велетами-деревами й розбурханими гірськими потоками.
Після смерті далекого батькового родича 10-річний хлопчик успадкував титул лорда і роль головного представника роду Байронів. Після закінчення закритого коледжу для аристократів у Гарроу (1801-1805), де поглиблено вивчав історію, філософію, географію, античну літературу, він здобув освіту в Кембриджському університеті (1805-1808), де найохочіше вивчав історію та літературу.
Вже в Гарроу Байрон показав силу своєї натури. Від неправильного лікування дитячої хвороби одна нога в нього була трохи коротшою за іншу, і він ходив, трохи накульгуючи. Але характер мав залізний, багато й напружено займався спортом і ціною неймовірних зусиль і виснажливих тренувань він навчився ходити не кульгаючи, та ще й став чудовим фехтувальником, боксером, гравцем у крикет і одним із найкращих танцюристів Лондона. А ще Байрон був чудовим плавцем: у 1809 р. він уплав подолав гирло ріки Тахо (це понад кілометр розбурханої під час океанського припливу води!), а через рік за 65 хвилин переплив протоку Дарданелли! У 1818 р., коли він переміг у запливі у Венеції, подолавши за чотири години двадцять хвилин відстань у кілька миль, італійці з повагою назвали його “англійцем-рибою”.
Та дух бунтарства – не покути –
Найважчі розбиває пута…
Зовнішність молодий багатий лорд мав божественну, був цікавим співрозмовником, мав шалений успіх у жінок. А якщо до цього всього додати літературну геніальність, то можна зрозуміти, чому він мав, як це часто трапляється з непересічними особистостями, одразу дві армії: шанувальників і заздрісників.
Писати вірші Байрон почав рано, багато перекладав із давньогрецької й латини, тож добре знав античну літературу. Однак по-справжньому займатися поетичною творчістю почав у Кембриджі.
Рік виходу перших двох пісень “Паломництва Чайльд Гарольда” був етапним у житті Байрона. Він досягнув повноліття і отримав право засідати в Палаті лордів. Сьогодні його позицію назвали б опозиційною (“Смаглява раса з берегів Гангу до грунту зрушить вашу імперію тиранів”, – проголосив він у своїй першій промові). Звісно, парламентарі не пробачили сміливого поета, і незабаром зробили все, щоб прискорити вигнання Байрона з батьківщини.
Тим часом кожний новий твір додавав поету все більшої слави. Це так звані “східні поеми”: “Гяур” (1813), “Корсар” і “Лара” (1814). Кожна зі “східних поем” є невеликою віршованою повістю, у центрі сюжету якої – доля якогось одного романтичного героя. Вся увага автора скерована на те, щоб розкрити внутрішній світ героя, показати глибину його могутніх пристрастей.
Тим часом у Англії Байронові фактично влаштували бойкот, і 25 квітня 1816 р. він назавжди покидає батьківщину. Він переїхав до Швейцарії, а згодом до Італії, яка після розгрому Наполеона саме потрапила під владу Австрії. Став активним учасником національно-визвольної боротьби, брав активну участь у діяльності підпільної організації карбонаріїв (“вуглярів”). Під час перебування Байрона в Італії з’являється ліро-епічна поема “Мазепа” (1818). Повстання карбонаріїв у Неаполі (1820-1821) було придушене іноземними військами за санкцією “Священного союзу” Австрії, Пруссії та Росії (Гайне дратувало саме слово “священний” у назві цієї репресивної машини). І Байрон їде (1823) допомагати грекам, які саме боролися за звільнення від влади Туреччини.
Від 1818 р. до кінця свого короткого життя поет пише перший у світовій літературі роман у віршах “Дон Жуан”, який так і не закінчив. А цікаво було б побачити його фінал, адже образ Дон Жуана абсолютно не схожий на “байронічного героя”.
“БАЙРОНІЧНИЙ ГЕРОЙ” І БАЙРОНІЗМ
Усі ці твори, а насамперед “східні поеми”, породили новий тип персонажа – “байронічного героя”. Це самотня розчарована людина (часто із загадковим минулим), яка з гордим презирством ставиться до суспільства, що відштовхнуло її, і мститься цьому суспільству, але при цьому й сама страждає. Вона має страдницьку душу, сильний характер і бунтівливу вдачу. Ця внутрішня суперечливість “байронічного героя” чи не найкраще втілена в рядках із поеми “Корсар” (характеристика її головного героя Конрада) – “з вогнем в очах і серцем крижаним”.
Дочка лорда Байрона Ада відома як математик і автор опису обчислювальної машини Чарльза Беббіджа. Алгоритм обчислення чисел Бернуллі на аналітичній машині, описаний Адою, є першою програмою для відтворення на комп’ютері. Тому її вважають першим програмістом.
“ПАЛОМНИЦТВО ЧАЙЛЬД ГАРОЛЬДА”
У 1809 р. Байрон подорожує до Іспанії, Португалії, Албанії та Греції, результатом чого стали дві пісні першої у світовій літературі ліро-епічної поеми “Паломництво Чайльд Гарольда”, які Байрон привіз до Англії в липні 1811 р. і, доопрацювавши, видав у 1812 р.
Геніальний твір миттєво прославив автора, молодий поет відчув суть романтичного “духу епохи”. Після цієї публікації Байрон написав, що “якось одного чарівного ранку він прокинувся і відчув себе знаменитим”. А його герой Чайльд Гарольд, сумний блукач, який розчарувався в честолюбних надіях і солодких мріях юності, став виразником настроїв і сподівань молодого покоління. Цей розчарований аристократ тікає від свого суспільства в далекі екзотичні краї, де шукає дикої природи (улюблений для романтиків мотив утечі від буденності), не спотвореного цивілізацією життя, гармонійної краси.
У Греції Байрон продовжив боротьбу проти деспотії. Він озброїв і навчав цілий загін грецьких повстанців. У м. Міссолунги він захворів на лихоманку й помер 19 квітня 1824 р. Тіло видатного поета було перевезено до Англії. А остання поетична крапка його життя – вірш, написаний поетом на своє 36-ліття – могла б послугувати епіграфом до всієї його буремно-романтичної долі: “Як шкода молодих років, / На жертву волі їх оддай! / До битви стати час наспів. / В борні сконай!..” (переклад Д. Паламарчука).
1. У чому вбачав своє призначення як письменника Дж. Байрон?
2. Після якої події поет записав у щоденнику, що на ранок він прокинувся знаменитим?
3. Що змусило його покинути Англію?
4. Як життя і творчість письменника пов’язані із суспільним і політичним життям того часу?
5. Чи має творчість поета автобіографічний характер?
6. Яку роль відіграв Байрон у розвитку англійського й світового романтизму?
7. До якої течії романтизму ми можемо віднести творчість Байрона?
8. Чи знайшли настрої світової скорботи своє відображення у творчості Байрона?
9. Дайте визначення поняття “байронічний герой”. Чи має це явище суто літературний характер?
10. Що в поезії Байрона є символом нескореності?
11. Схарактеризуйте ліричного героя поезій Байрона (на прикладі прочитаних творів). Доведіть, що це романтичний герой.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)