ДЖОРДЖ БАЙРОН 1788-1824 – РОМАНТИЗМ
Байронічна течія романтизму, байронічний герой, байронізм, вірш, поема.
1. Для групи “літературознавців”: підготуйте інформацію про переклади творів Дж. Байрона українською мовою.
2. Для групи “істориків”: підготуйте історичну довідку про життя гетьмана Івана Мазепи.
3. Для групи “географів”: використовуючи тексти поеми “Паломництво Чайльд Гарольда” Дж. Байрона, намалюйте карту подорожей головного героя й автора, позначте місця, де їхні шляхи перетинаються, а де розходяться.
Вплив творчості Дж. Байрона на розвиток романтизму в Європі. У кожній країні романтизм мав свої специфічні ознаки. Англія також не є винятком. На англійському грунті плідно розвивалися такі романтичні течії, як рання (універсальна, філософська) – Вільям Блейк, Семюел Колрідж; народно-фольклорна – Вільям Вордсворт; утопічна – Персі Біші Шеллі; “вальтер-скоттівська” (історична) – Вальтер Скотт; релігійно-містична – Вільям Вордсворт, Роберт Сауті; байронічна – Джордж Байрон та його послідовники.
Розквіт творчості Дж. Байрона припав на першу третину XIX ст., коли в Англії та Європі посилилися настрої розчарування після Французької революції та періоду наполеонівських війн. Тому в спадщині Дж. Байрона переважають теми, пов’язані з неприйняттям навколишньої дійсності та її гострою критикою. Герой Дж. Байрона виступає проти духовно ницого суспільства, він тікає зі свого оточення у світ природи, спогадів і нездійсненних ідеалів. У творчості митця яскраво виявився контраст між реальним життям і мріями героя.
Байронічний герой розчарований у принадах світу, його не радує ані багатство, ані слава, ані кохання. Основний його духовний стан – це нудьга. Він не задоволений навколишнім середовищем, не може знайти місце в ньому, звідси – його тривалі блукання в нетрях власної душі й у світі. Це не національний, а інтернаціональний тип епохи. Він відчуває світову скорботу, загальну невлаштованість людства. Його душа протестує проти неволі, духовної ницості, обмеженого існування, прагне полинути у світ чистих і світлих почуттів, краси природи, високих ідеалів, але світ надто жорстокий до нього. Байронічний герой самотній і відчужений. Його страждання й почуття – головний предмет дослідження автора. Герой Дж. Байрона – песиміст і водночас егоїст. Він нерідко несе загибель усім, хто його любить. Це грішний янгол, демон, який ніде не знаходить розради, але й сам страждає від цього.
Вплив творчості Дж. Байрона на англійську й інші літератури Європи був таким сильним, що інші письменники наслідували теми, мотиви, його стиль, а широка публіка – тип поведінки, відчувань, ставлення до світу, навіть одягу. Дж. Байрон був напрочуд популярним автором доби. Тому від часів Дж. Байрона сформувалося поняття “байронізм”. Це ідейно-естетична концепція в європейській культурі XIX ст., пов’язана з творчістю Дж. Байрона, властива й іншим митцям. Основні ознаки байронізму – тираноборство, волелюбність, бунтарство, демонізм, заперечення недосконалої дійсності.
Дж. Байрон у своїх героях відтворив риси, характерні для пореволюційної доби, часу великих розчарувань, душевної смути, коли жили й страждали так звані “зайві люди”.
Шлях Дж. Байрона. Французький письменник А. Моруа назвав життя Дж. Байрона “дорогою слави й честі”.
І це дійсно так, адже поет поєднав у собі найкращі людські якості: прагнення істини, гостре відчуття несправедливості, палке бажання боротися з вадами суспільства й захищати права людини. Це був шлях важких випробувань, падінь і розчарувань, але поет ніколи не схилявся під ударами долі, ніщо не могло спинити вільний політ його уяви й непереборне прагнення до свободи.
З появою творів Дж. Байрона до широкого вжитку ввійшло поняття “байронічний герой”, котрий став утіленням духу епохи, тих настроїв, якими жило суспільство на початку XIX ст.
Дух бунтарства, розчарування в суспільстві, двоїстість, рефлексія – характерні риси байронічного героя.
Джордж Ноел Гордон Байрон народився 22 січня 1788 р. в м. Лондоні (Англія). Його батько, Джон Байрон, належав до аристократичного, але збіднілого англійського роду. Він був легковажною людиною. Одружившись із матір’ю Байрона, Кетрін Гордон Гайт, дочкою багатих землевласників, батько поета розтринькав увесь її спадок і втік від кредиторів у Францію, де помер 1791 р. Від нього залишилися тільки борги та ще дочка від першого шлюбу – Августа, яку виховувала бабуся. Байрон не бачився з Августою до 1804 р., однак пізніше вони потоваришували, Августа стала вірним другом поета до кінця його життя, їй присвячено чимало творів.
Ранні дитячі роки хлопчика минули в Шотландії, у невеличкому містечку Ебердіні. З дитинства він відчував себе самотнім. Мати любила його, але болісно переживала бідність і гнівалася на чоловіка, який залишив її з боргами, тому нерідко виливала відчай на сина. Внутрішній біль хлопчика посилювала й фізична вада – кульгавість, з якою він боровся все життя, зміцнюючи своє здоров’я за допомогою спорту (фехтування, плавання, бокс тощо). Аж раптом становище сім’ї Байронів змінилося на краще. Після смерті двоюрідного діда Джорджа – лорда Вільяма Байрона – майбутній поет успадкував титул лорда.
1801 р. Дж. Байрон вступив до школи закритого типу в Гарроу, де навчалися діти з багатих аристократичних сімей. У школі він захопився літературою й історією, почав писати вірші. Після закінчення школи Дж. Байрон вступив до Кембриджського університету. У 1806-1808 рр. вийшли друком перші його збірки, що відзначаються щирістю перших почуттів і благородством душі.
У 1809-1811 рр. Дж. Байрон здійснив велику подорож різними країнами. Він побував у Португалії, Іспанії, Албанії, Туреччині, Греції. Поет вивчав історію, особливості культури й життя суспільства різних народів. Роздуми про людину та світ відображені в поемі “Паломництво Чайльд Гарольда”, перші дві пісні якої написано під час мандрівки (вийшли друком 1812 р.). Твір із захопленням сприйняла вся Європа. Скрізь читали й цитували Дж. Байрона, він став почесним гостем у літературних салонах і світських товариствах.
Т. Стіводсон. Місіс Кетрін Гордон Байрон. ХІХ ст.
“Багато людей нашого часу починали життя ні з чим, а закінчували відомими людьми” (Дж. Байрон).
ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА
Ньюстедське абатство
Після смерті двоюрідного діда Дж. Байрон успадкував титул лорда й родовий маєток – Ньюстедське абатство. Хлопцеві на той час виповнилося десять років, і він радісно блукав околицями маєтку. Поет присвятив Ньюстедському абатству вірші “Прощання з Ньюстедським абатством”, “Елегія на Ньюстедське абатство” та ін., у яких виявилося захоплення старовиною, історією, життям предків. Коли Дж. Байрон навчався в школі в Гарроу, канікули проводив у Ньюстеді. Улітку 1803 р. він зустрівся тут із Мері Ча – ворт, дочкою сусідів. Юний Байрон покохав Мері, образ якої проходить через багато його віршів: “До Мері при одержанні її портрета”, “Ти щаслива”, “Станси до однієї леді…”, “Сон” та ін. Улітку 1811 р. Дж. Байрон дізнався про хворобу й смерть матері. Горе поета посилила загибель його близького друга Чарльза Скіннера. Він усамітнився в Ньюстеді, не хотів нікого бачити, заповів поховати його поруч з улюбленим собакою в склепі Ньюстедського саду.
Ньюстедське абатство родовий маєток Байронів
Повернувшись до Англії, Дж. Байрон вирішив зайнятися суспільною діяльністю. Як лорд, він посів місце в парламенті, гостро реагував на проблеми громадськості, стаючи на захист тих, кого державні діячі прирікали на бідність і загибель. У своїх палких промовах у парламенті Дж. Байрон захищав права робітників і селян, закликав дотримуватися толерантності в питаннях віри. Громадянські мотиви потужно зазвучали й у його творчості.
У 1813-1816 рр. Дж. Байрон створив цикл східних поем: “Гяур” (1813), “Абідоська наречена” (1813), “Корсар” (1814), “Облога Коринфа” (1816), “Паризина” (1816). У цих творах автора цікавить передусім виняткова особистість і надзвичайні обставини, у які вона потрапляє. У східних поемах події відбуваються в умовному (історичному або екзотичному) просторі, який увиразнює силу й незвичайність характерів.
Герої східних поем вирізняються зі свого середовища, вони охоплені пристрастями, що визначають їхню долю. Це переважно бунтівники, самотні й трагічні, бо повстали проти Бога, людей і всього світу, а світ до них ворожий і жорстокий.
У січні 1815 р. Дж. Байрон одружився з Аннабеллою Мілбенк, яка походила з багатої аристократичної родини.
Але її прагнення до сімейного затишку не узгоджувалися з вдачею поета, котрий займався широкою суспільною й літературною діяльністю. Через рік після одруження, народивши доньку Аду, Аннабелла розлучилася з Дж. Байроном.
25 квітня 1816 р. письменник, утомлений сімейними негараздами та гострою критикою ворогів у парламенті, виїхав з Англії за кордон. Почався новий період у його житті – роки перебування у Швейцарії, Італії, Греції. У Швейцарії він потоваришував з англійським поетом-романтиком Персі Біші Шеллі, їхня дружба справила вплив на обох митців. Одного разу під час прогулянки біля Женевського озера Дж. Байрон і П. Б. Шеллі потрапили під сильний дощ й змушені були шукати притулку в Шильйонському замку, з яким пов’язана доля швейцарського патріота XVI ст. Франсуа Бонівара: за політичні погляди його тривалий час утримували в підземеллі. Легенди Шильйонського замку дали поштовх до створення поеми “Шильйонський в’язень”, де показано трагедію волелюбної людини.
З 1816 по 1823 р. Дж. Байрон жив в Італії. Там він завершував “Паломництво Чайльд Гарольда” (остання пісня поеми створена 1818 р.), написав поему “Мазепа” (1818) і драму “Каїн” (1821), розпочав роман у віршах “Дон Жуан” та ін. В Італії Дж. Байрон жив у різних містах – Венеції, Равенні, Генуї та ін. На тлі живописної природи відбулося його знайомство з юною Терезою Гвічіолі, дружиною старого й багатого графа. Тереза та Джордж покохали одне одного й, попри різні перешкоди, були щасливими. Тереза домоглася розлучення на суворих церковних умовах, але це не завадило їй жити поблизу Дж. Байрона.
Тереза походила з родини Гамби, яка брала активну участь у русі карбонаріїв. Її брат, П’єтро Гамба, був одним з очільників цього руху в Равенні. Дж. Байрон теж пристав до карбонаріїв – борців за незалежність Італії. На початку 1821 р. карбонарії Равенни почали готуватися до повстання, а Дж. Байрон надавав їм посильну допомогу. Але повстання було жорстоко придушено. У 1822 р. Дж. Байрон вирішив узяти участь у визвольній боротьбі грецького народу проти Туреччини. Озброївши на власні кошти загін грецьких повстанців Українська дослідниця Соломія Павличко зазначила: “Байронізм – це окреслена художня система, неоднозначна, контрастна, вона еволюціонувала настільки, що все те, що на початку покладено в її основу, наприкінці було безжально висміяно, відкинуто самим її творцем. У кожному творі геніального митця вмістився не лише трансформований уявою, “демонізований” власний образ, а й цілий згорток художніх тенденцій і філософських міркувань, і саме вони сьогодні є ключем до культурного розвитку епохи”.
В Україні байронізм позначився на “Історії русів”, творчості Є. Гребінки, М. Петренка, Л. Борови – ковського й інших представників Харківської школи романтиків, згодом – П. Куліша, І. Франка, Лесі Українки та ін.
Стара школа в Гарроу. Велика Британія. Сучасне фото
“Забезпечити свободу й існування трудівників – найважливіша мета суспільства” (Дж. Байрон).
“Я нікого, крім нього, не міг обрати представником нової поезії, тому що він справді великий талант нашої доби. Байрон утілює весь теперішній час” (Й. В. Гете).
(для цього від продав свій маєток Рочдейл), поет вирушив до Греції. Там, у таборі патріотів у м. Ме – солонгіоні, він тяжко захворів. Лихоманка знесилила його, і 19 січня 1824 р. поет помер.
Спочатку друзі хотіли поховати його в Афінах, у храмі Тезея, але потім вирішили перевезти тіло до Англії. Однак вони не одержали офіційного дозволу на поховання праху поета у Вестмінстерському абатстві, пантеоні англійської культури, тому його перевезли до церкви Хоркнелл-Торкард, неподалік від Ньюстедського абатства.
Лірика
Т. Врізакіс. Зустріч лорда Байрона в Месолонгіоні. 1861 р.
Провідні теми й мотиви лірики Дж. Байрона. Поетичні твори митця відзначаються виразною позицією ліричного героя, який не сприймає свого оточення й прагне полинути у світ природи, дитячих спогадів, мрії. У багатьох віршах Дж. Байрона простежується контраст між реальним та ідеальним простором. Провідними темами лірики митця є боротьба за свободу, кохання, природа як вияв вільного й стихійного буття, туга за нездійсненним ідеалом. Ліричний герой є виразником не тільки власних переживань, а й – як представник своєї доби – усього покоління людей, котрі були розчаровані суспільною дійсністю початку XIX ст. й шукали шляхів оновлення світу. Мотиви нещасливого кохання, відчуження, самотності, світової скорботи стали характерними не тільки для творчості Дж. Байрона, а й для байронічної течії романтизму загалом.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)