ДЖОН ДОНН (1572-1631) – ІЗ ЛІРИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО БАРОКО – БАРОКО І КЛАСИЦИЗМ – Хрестоматія
Джон Донн народився 21 січня 1572 року в Лондоні в католицькій родині. Його батько, Джон Донн, був старостою цеху лондонських торговців залізними товарами. Мати, Елізабет Хейвуд, також походила з католицької сім’ї, була дочкою драматурга Джона Хейвуд і внучатою племінницею Томаса Мора. Члени сім’ї через приналежність до католицької церкви не раз піддавалися переслідуванням з боку влади. Батько помер, коли синові було три роки. Мати Донна через кілька місяців вийшла заміж за багатого вдівця Джона Сімінджеса. Донн виховувався в дусі католицизму. Навчався в Оксфордському і Кембриджському університетах, але ні там, ні там не отримав диплома: діяли обмеження, введені для католиків. Продовжив навчання в школі баристерів Лінкольнз Інн. Тут же вчився і брат Донна Генрі до свого арешту в 1593 році за надання притулку католицькому священику Генрі Харрінгтонові.
Після закінчення навчання Донн вів розсіяний спосіб життя, витративши більшу частину своєї спадщини. У 1596-1597 рр. здійснив подорож на європейський континент, брав участь у військових походах Волтера Релі і графа Ессекса в Кадіс і на Азорські острови. Його перший біограф Ісаак Волтон писав в 1640 році, що Донн не повернувся відразу в Англію, а кілька років прожив з Італії та Іспанії, ознайомлюючись із законами і звичаями і вивчаючи мови цих країн. Після повернення Донн влаштувався на службу секретарем у впливового придворного, хоронителя королівської печатки, сера Томаса Еджертона. Закохавшись в племінницю патрона, Анну Мор, таємно одружився з нею. Коли Еджертон дізнався про це, він вигнав Донна і добився його ув’язнення.
Звільнившись із в’язниці, Донн разом з Ганною оселився в маєтку її родичів Перфорд в графстві Суррей. Лише в 1609 році батько Анни визнав його своїм зятем. Донн заробляв на життя адвокатурою і був помічником єпископа Томаса Мортона. Займався богослов’ям, уважно вивчав доктрини католицької і англіканської церков. У цей же час поет включився в полеміку з католиками на боці протестантів, написавши памфлети “Псевдомученик” (1610) і “Ігнатій і його конклав” (1611), спрямовані проти ордена єзуїтів. На полемічний дар Донна звернув увагу Яків І. Впевнений в тому, що Донну судилося стати прекрасним проповідником, король всіляко відхиляв прохання покровителів поета про надання йому світської посади.
У 1611 року Донн створює “Анатомію світу”, в 1612 році – “Розвиток душі”.
Двічі (в 1601 і 1614 рр.) Донн стає депутатом парламенту. Його сім’я швидко росте – протягом ряду років у Анни практично щорічно народжується по дитині. Донн мав серйозні матеріальні труднощі. Причини переходу Донна в англіканську віру невідомі, ймовірно, це було наслідком пережитої ним духовної кризи. Смерть дітей (дочки і сина) прискорила прийняття Донном важливого для нього рішення. У сонеті XVII з циклу “Священні сонети”, присвяченому пам’яті дружини, коментатори бачать докази, що саме Анна допомогла Донну знайти душевну рівновагу після розриву з католицькою церквою.
У січні 1615 р. поет був висвячений у сан диякона, потім – священика. Донн регулярно читав проповіді в Лінкольнз Інн, трьох церквах свого приходу і в особливих випадках – в оселях друзів.
У 1618 р. Донн здобуває ступінь доктора богослов’я Кембриджського університету. У 1619 супроводжує віконта Донкастера, скерованого з дипломатичною місією до Німеччини. Повертається до Англії в 1620 році.
У листопаді 1621 року Донн стає настоятелем Собору Святого Павла в Лондоні. Він мав репутацію красномовного проповідника, який володіє даром переконання. Збереглося 160 його проповідей, в тому числі і найзнаменитіша – Death’s Duel, промовлена ним у Вайтхоллі перед королем Карлом І 25 лютого 1631 роки за кілька тижнів до власної смерті.
Джон Донн помер 31 березня 1631 року. Безпосередньо перед смертю він велів створити власний портрет в савані. Скульптурний варіант цього портрета встановлений над могилою Донна в Соборі Святого Павла.
Донн став основоположником “метафізичної школи” в поезії. Головна риса “метафізичної поезії” – поєднання напруги почуттів з глибокою роботою розуму, спрямованого в безкінечність в очікуванні духовного одкровення. У ліриці Донна поєднуються світські та релігійні мотиви. Поет описує стан людини бароко, яка живе напруженим внутрішнім життям, уміє цінувати почуття, усвідомлює безмежність світу і йде нелегким шляхом до Бога та вічних цінностей. Донн стверджує можливість морального прозріння й осяяння людини завдяки роботі її душі й розуму. Для його поезії характерна метафоричність, поєднання палкої чуттєвості з трагічними мотивами, оригінальний паралелізм.
Ліриці Донна притаманні витонченість, ускладнений синтаксис, образність, гра на контрастах, багатозначність. Його вірші адресовані підготовленому читачеві, здатному вчинити певну інтелектуальне зусилля для їх розуміння. Він не перший в поезії використав кончетто1, але зробив його важливим прийомом своєї лірики, – несподівана асоціація приходила на допомогу автору у вираженні руху думки.
Гравюра із зображенням у верхній частині надгробка, що представляє Донна в савані
1 Кончетто – примхливі образні концепції, складні метафори.
Першими творами Донна стали сатири на сучасне англійське суспільство. Сатира І датується 1593 р. П’ять сатир побутували в рукописних списках під назвою “Книга сатир Донна”. Донн відкинув елізаветинську традицію високого поетичного стилю; навмисно знижуючи стиль, він зближує свої твори з сатирою Ренесансу. Вірші створені в новаторській для поезії того періоду формі драматичного монологу.
З точки зору вивчення еволюції переконань Донна цікава Сатира III (1593 чи 94), присвячена питанням релігії. Ліричний герой сатири не знаходить істини ні в одній із земних церков. На думку біографів, уже в 90-ті роки Донн сумнівався в догматах католицької доктрини.
Любовні елегії Донна багато в чому полемізують з творами сучасних йому поетів-петраркістов, що знаходилися в полоні відпрацьованих шаблонів. Пародіюючи, Донн у той же час переосмислює традиції Петрарки, створюючи свій власний варіант петраркізму.
За звичаєм того часу Донн багато писав на замовлення для своїх друзів і покровителів. Такими є дві поеми “Перша річниця” або “Анатомія світу” (1611) і “Друга річниця” (1612), присвячені пам’яті Елізабет, дочки Роберта Друрі. Твори “на випадок” стали серйозним міркуванням про розпад світу, зруйнованої гармонії, втрати зв’язку між людиною (мікрокосмом) і всесвіту (макрокосмом), протиставленні земного й небесного, втіленого в ідеалізованому образі померлої дівчини.
Однією з вершин творчості Донна вважаються цикли сонетів La Corona (бл. 1607-1609) і “Священні сонети” (інакше “Благочестиві роздуми”). Італійська назва першого циклу вказує на зв’язок з поширеним в епоху Ренесансу “Вінком сонетів”. Назва циклу, можливо, відсилає до Біблії: тлінний “вінок гордості” протиставляється “вінцю праведних”. Кожен з семи сонетів La Corona присвячений одному з подій євангельської історії.
“Священні сонети” – 19 сонетів, 16 з яких написані в 1609-1611 рр., останні 3 – після 1617 р. Тема цього циклу – усвідомлення людиною неминучості смерті, подолання страху смерті й набуття нею безсмертя.
Пристрасний драматизм поетичних творів Донна в більш пізні роки поступився спокійній врівноваженості. В останні роки життя, поглинутий проповідницькою діяльністю, Донн майже залишає поезію.
Незважаючи на те, що Донн відомий насамперед як поет, більшу частину його літературної спадщини становлять проповіді. Зазвичай Донн не писав до виступу повний текст проповіді, а користувався лише конспектом. Остаточний письмовий варіант з’являвся пізніше. Під час останньої хвороби, за три дні до смерті, Донн передав своєму другові Генрі Кінгу тексти проповідей, завершені за наполяганням останнього. Уперше вони були опубліковані сином Донна Джоном Донном-молодшим.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)