ДЖЕРОМ ДЕВІД СЕЛІНДЖЕР. ЖИТТЄВИЙ ТА ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ПИСЬМЕННИКА. ФІЛОСОФСЬКО-ЕСТЕТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ ТВОРЧОСТІ ДЖ. Д. СЕЛІНДЖЕРА – СУЧАСНА ЛІТЕРАТУРА
Мета: формування предметних компетентностей: ознайомити учнів із життям та творчістю Дж. Д. Селинджера, розкрити особливості філософсько-естетичної концепції творчості письменника; розвивати навички роботи у групах, культуру усного мовлення; прищеплювати любов до літератури, естетичний смак; формування ключових компетентностей: уміння вчитися: розвивати навички оцінювання культурно-мистецьких явищ; комунікативної: розвивати навички роботи в групі; інформаційної: розвивати навички роботи із джерелами інформації; загальнокультурної: прищеплювати прагнення до літературної освіти, естетичний смак; розширювати світогляд школярів.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Обладнання: портрет письменника, виставка його творів, картки із завданням.
Люди продовжують читати книги Селінджера…
Селінджер по-своєму такий же провидець, як Емерсон та Вітмен, і такий же досконалий майстер, як Еліот і Фолкнер.
Денніс О’Коннор
Хід уроку
І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ
Аналіз та коментування контрольної роботи
III. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Слово вчителя
– “Я люблю писати, але пишу переважно для самого себе, для власного задоволення. За це, звісно, доводиться розплачуватись: мене вважають людиною дивною, відлюдкуватою. Але я хочу насамперед відгородити себе і свою працю від інших”,- писав Джером Девід Селінджер.
Усамітнений письменник – так можна назвати Джерома Девіда Селінджера. Чому? Розкрити таємниці письменника допоможе нам сьогоднішній урок.
IV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ
1. Усний журнал “Життя та творчість Дж. Д. Селінджера”
(Під час розповіді учні роблять тези-записи.)
2. Робота з епіграфом
3. Лекція вчителя “Філософсько-естетична концепція Дж. Д. Селінджера”
– Кожна людина трохи філософ. Це, звісно, не наукова філософія, а побутова, та все ж філософія. це властиво кожній людині нашого світу. Утім, зовсім не багато людей, які знаються на науковій філософії, а вже тих, хто зробив філософію справою свого життя, взагалі одиниці. Є ще люди, що близькі до того, що називається “філософуванням” (не в негативному іронічному сенсі, звісно), але вони опікуються не наукою, а розвивають мистецтва.
Зрештою, будь-яка людина зі світу мистецтва близька до філософування. Адже вона бачить світ у перспективі, загалом й неспроможна бачити інакше, тому що цей світ – предмет її творчості. Хіба буде чорнороб чи клерк з офісу шукати відповіді на запитання, що таке життя, або навіщо людина живе? А письменника чи поета питання світобудови цікавлять безпосередньо. Це потрібно, щоб вони творили.
1953 р. надруковано збірку “Дев’ять оповідань”, у якій відбилися філософсько-естетичні погляди письменника на життя.
(Запис у зошити)
“Дев’ять оповідань”
1) “Добре ловиться рибка-бананка”. Головне почуття – кохання.
2) “Туташка-невдашка”. Головне почуття – сміх, іронія.
3) “Перед самою війною із ескімосами”. Головне почуття – жаль.
4) “Людина, яка сміялася”. Головне почуття – гнів.
5) “У човні”. Головне почуття – мужність.
6) “Для Есме – з любов’ю та мерзотою”. Головне почуття – страх.
7) “Уста чарівні та зелені очі”. Головне почуття – відраза.
8) “Блакитний період де Дом’є-Сміта”. Головне почуття – одкровення.
9) “Тедді”. Головне почуття – зречення світу.
Одне з “головних почуттів” має переважати в творі й викликати в слухача або читача відповідний естетичний настрій.
Насичуючи “Дев’ять оповідань” прихованим змістом дхвані, Селінджер навряд чи звертається лише до обраних “знавців”, про яких йшлося раніше, оскільки людей, ознайомлених з основами давньоіндійської поетики, не так вже й багато (навіть серед літературознавців). Письменник, вочевидь, упевнений, що, звертаючись до витончених категорій і літературної техніки санскритської поетики, він посилює гуманістичне звучання новел, наповнюючи їх загальнолюдським змістом.
Обраний Селінджером як епітет до “Дев’яти оповідань” коан Хакуїна, мабуть, слід розглядати не лише як натяк на те, що в буквальному значенні оповідань, окрім їхнього прямого змісту існує також зміст прихований, не лише як констатацію неможливості обміркованого вирішення життєвих проблем, а й як ідеалістичне ствердження існування двох світів – видимого й прихованого, матеріального й духовного, реального та ірреального. Іншими словами, окрім “звуку оплеску двох долонь”, стверджується існування “звуку оплеску однієї долоні”.
Пошуки прихованого ефекту, що проявляється в “Дев’ятьох оповіданнях”, можна починати з назви, попри її, здавалося б, невиразність і простоту. У назві наявні три “шари” змісту. По-перше, дослівний зміст – книга містить дев’ять оповідань. По-друге, людині, обізнаній із засадами давньоіндійської поетики, цифра “9” повинна нагадувати про дев’ять “поетичних настроїв” (раса), використаних у побудові оповідань. Утвердження існування у світі двох налоїв відтворено й у назві – “Дев’ять оповідань”.
V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ
Інтерактивна вправа “Мікрофон”
– Продовжте речення:
– Мені запам’яталося (мене вразило)… .
– Я замислився (-лася) над питанням…. .
– Думаю, що характер людини залежить… .
VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Знати біографію митця, розуміти його естетичну програму, знати зміст роману “ловець у житі”.
Індивідуальне завдання. Підготувати повідомлення “Розвиток американської літератури у 50-60-х роках ХХ століття”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)