“Двійники” Раскольникова в романі “Злочин і кара”
План
- Двоїстість – характерний прийом зображення у Достоєвського. “Двійники” Раскольнікова. Лужин – носій “теорії розумного егоїзму”. Образ Свидригайлова. Значення “двійників” для відображення суперечливого характеру Раскольнікова.
Перефразовуючи відому думку Ф. Достоєвського “людина є таємниця”, можна сказати, що і роман “Злочин і кара” – таємниця. Складним є образ Раскольнікова, в якому уживаються людина і вбивця: один прагне допомагати, рятувати принижених і ображених людей, а інший, розсудливий, цинічно аналізує вчинки першого. Психологію Раскольнікова письменник розкриває через свідомість його “двійників” і антиподів. Автор оточує Раскольнікова людьми, що варіюють у своїх свідомостях ті чи інші думки головного героя, при цьому негативні елементи його “теорії” відображають так звані “двійники”, а позитивні – антиподи. До “двійників” Раскольнікова відносяться Лужин і Свидригайлов.
Петро Петрович Лужин – “ділова людина”, надвірний радник, “служить на двох посадах і має свій капітал”. Так пише про Лужина мати Раскольнікова і представляє його Дуніним нареченим. З цього листа ми також дізнаємося, що мета одруження Лужина на Дуні
“… взяти дівчину чесну, але без приданого, і неодмінно таку, яка вже випробувала тяжке становище, тому що… чоловік нічим не повинен бути зобов’язаний своїй дружині, а набагато краще, якщо дружина вважає чоловіка за свого благодійника”.
Зрозумівши суть Лужина, Раскольніков вигукує:
“Не бувати цьому шлюбу, поки я живий, і до біса пана Лужина!”
В основі життєвої позиції Лужина лежить теорія “розумного егоїзму”. Девіз його життя:
“Люби, перш за все, одного себе, бо все на світі на особистому інтересі засноване”.
Лужин відкидає жертовність заради загального блага, стверджує марність “одиничних щедрот” і вважає, що турбота про власний добробут є турбота про “загальне досягнення успіху”.
У розрахунках Лужина вловимі інтонації голосу Раскольнікова. Обидва вони знаходять жертву для досягнення своїх цілей і при цьому теоретично обгрунтовують свій вибір. Раскольніков вважає: нікчемна стара все одно помре; Лужин же, підкладаючи в кишеню Соні банкноту в сто рублів і звинувачуючи її в крадіжці, вважає, що занепала Соня все одно рано чи пізно вкраде.
Правда, ідея Лужина не приводить його до сокири, але Раскольніков, що пройшовши такий шлях в реальності, може легко припустити, що буде надалі:
“А доведіть до наслідків, що ви недавно проповідували, і вийде, що людей можна різати”.
За своєю суттю Лужин – хижак, для якого всі засоби хороші, для якого не існує ні моральних норм, ні докорів сумління; він залишає за собою право вирішувати долю іншої особистості. Будучи “двійником”, Лужин очищає “теорію” Раскольнікова від жалю й альтруїзму.
Образ Свидригайлова ще більше показує хибність “теорії” Раскольнікова. Аркадій Іванович Свидригайлов, як і Раскольніков, теж “переступив”, між цими героями виникає таємничий страшний зв’язок. Раскольніков в цій аморальній людині, як у кривому дзеркалі, бачить самого себе. Та й сам Свидригайлов стверджує, що вони з Раскольніковим “одного поля ягода”, що між ними “є спільна точка”. Образ Свидригайлова допомагає автору показати, що навіть людина з чорною душею, звикла заподіювати страждання іншим заради задоволення своїх пристрастей, навіть така людина не може безкарно скоювати злочини. Рано чи пізно він залишиться в порожнечі з відчуттям цілковитої безпросвітності, коли жити вже більше неможливо. Але Свидригайлов переступив не тільки через чуже життя, він переступив через власну совість, тобто повністю відповідає уявленню Раскольнікова про сильну особистість.
Про нього говорили, що він отруїв свою дружину Марфу Петрівну, що він катував і довів до самогубства свого слугу Філіпа, що жорстоко образив глухоніму чотирнадцятилітню дівчинку, і вона повісилася. Але на рахунку Свидригайлова чимало й добрих вчинків: влаштовує долю Соні і дітей Катерини Іванівни, рятує від звідниці свою наречену-дівчинку. Але добро, скоєне Свидригайловим, не може виправдати злочини минулого, воно не здатне відродити його хвору душу. Муки совісті не залишають його, а замордовані їм люди з’являються у снах. Та й Раскольнікову він каже:
“Не думай, що ти вбив і на цьому все скінчилося, убита тобою людина живе в тобі, не відпустить тебе ні на крок…”.
Життєвий підсумок Свидригайлова – самогубство. Смерть Свидригайлова – загибель ідеї Раскольнікова, розкриває жахливий самообман головного героя.
Таким чином, образи Лужина і Свидригайлова демонструють те, до чого може призвести на практиці здійснення індивідуалістичної теорії Раскольнікова про “вседозволеності” особистості. Так, “теорія” Лужина сполучається з “теорією” Раскольнікова, Моральна позиція героя зіставляється з мораллю Свидригайлова.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)