Духовне виробництво
Суспільна свідомість і його основні форми. Як вже було зазначено, прилучення індивіда до духовних цінностей, або їх виробництво конкретним суб’єктом формує індивідуальну свідомість. Суспільно значущі цінності стають змістом суспільної свідомості, в різних формах відображають дійсність. Як ми знаємо, основний вид духовної діяльності – це духовно-продуктивна діяльність. Зрештою даний вид духовної діяльності спрямований на виробництво індивідуальної і суспільної свідомості і включає в себе виробництво ідей, знань, теорій, художніх образів, правових та морально-етичних норм та інших духовних цінностей в їх конкретно-історичному змісті і формах.
Суспільна свідомість – це духовна сторона соціально-історичного буття людей (суспільства) і являє собою не сукупність індивідуальних свідомостей людства, а цілісне духовне явище, що володіє певною внутрішньою структурою, що включає різні рівні (теоретичне, буденне і масову свідомість, ідеологія і суспільна психологія) і форми свідомості. Суспільна свідомість можна вважати сукупністю найвищих досягнень в області духовного виробництва, що становлять духовне багатство всього суспільства. Суспільна свідомість існує у формах духовно-практичного освоєння соціальної дійсності і відображає соціальне буття суспільства. Такими формами є морально-етичну свідомість, політична свідомість і правосвідомість. Формами духовного освоєння навколишнього світу є філософське свідомість, релігійна свідомість, художньо-естетичне свідомість і наукову свідомість.
Політична свідомість є сукупність почуттів, стійких настроїв, традицій, ідей і цілісних теоретичних систем, що відображають корінні інтереси великих соціальних груп, їх ставлення один до одного і до політичних інститутів суспільства. Політика, політична боротьба владно вторгаються в усі сфери буття, пронизують всі форми свідомості.
У політичній свідомості суспільства відбивається розуміння ним того співвідношення, яке встановлюється між безпосередньою практичною діяльністю людей, з одного боку, і соціально-регламентованими умовами, в яких ця діяльність вимушено протікає, – з іншого. Політична свідомість в найбільш яскравій формі відображає соціально-економічну основу життя суспільства. У цій близькості до безпосередніх економічним інтересам полягає специфіка політичної свідомості.
Правосвідомість – це уявлення та поняття, що виражають відношення людей до чинного права, знання міри в поведінці людей з точки зору прав і обов’язків, законності та протизаконність; це правові теорії, правова ідеологія.
Як вважав І. А. Ільїн, правосвідомість є вміння поважати право і закон, добровільно виконувати свої державні обов’язки та приватні зобов’язання, будувати своє життя, не здійснюючи злочинів. Правосвідомість – це та форма суспільної свідомості, в якій виражаються знання і оцінка прийнятих в даному суспільстві як юридичних законів нормативів соціально-економічної діяльності різних суб’єктів права – індивіда, організації, підприємства, трудових колективів, посадових осіб і т. П. В основі правосвідомості лежить почуття власної гідності, совість і внутрішня дисципліна волі, взаємна повага і довіра громадян один до одного, до влади, а влади – до громадян.
Мораль – форма суспільної свідомості, в якій знаходять своє відображення погляди і уявлення, норми і оцінки поведінки окремих індивідів, соціальних груп і суспільства в цілому. Виконуючи, поряд з що ще пізніше правом, роль регулятора поведінки людей, мораль в той же час принципово відрізняється від нього по ряду суттєвих моментів. Моральні норми поведінки підтримуються лише громадською думкою, правові норми – усією силою державної влади. Відповідно і моральна санкція (схвалення або засудження) має ідеально-духовний характер: людина повинна усвідомити оцінку його поведінки громадською думкою, прийняти її внутрішньо і скорегувати свою поведінку на майбутнє. Юридична ж санкція (нагорода чи покарання) приймає характер примусового заходу громадського впливу.
Релігія (від лат. Religio – благочестя, набожність, святиня) – світогляд, а також відповідна поведінка, обумовлене вірою в існування надприродних сил, божеств, Бога; почуття пов’язаності, залежності і повинності по відношенню до таємної силі, яка дає опору і гідною поклоніння.
Релігійна свідомість відрізняє віра в надприродне. Ця віра на різних стадіях історичного розвитку релігії приймала різні конкретні форми: обожнювання тварин і сил природи в умовах первісного суспільства і антропоморфні релігії з переходом до класового суспільства. Релігія включає в себе три основні елементи: 1) подання (міфологічний елемент); 2) релігійне почуття (емоційний елемент) і 3) релігійні дії (культовий, або обрядовий, елемент).
Релігія виступає як одна з форм світогляду. Вона прийшла на зміну міфологічному світогляду. На певних історичних етапах релігія може виступати як фактор інтеграції суспільства, виконуючи, таким чином, інтегративну функцію. Релігія може сприяти стабільності даного суспільства або становленню нового.
Релігія виконує і регулятивну функцію. Це означає, що релігійні ідеї, цінності, установки, культова діяльність і релігійні організації виступають як регулятори поведінки людей.
Естетична свідомість є ні що інше, як усвідомлення суспільного буття у формі конкретно-чуттєвих, художніх образів. Це феномен духовної культури. Ні в одній області не можна бути духовно розвиненим, не володіючи естетичним почуттям.
Невід’ємним аспектом естетичної свідомості є естетичні почуття. Естетичне почуття – це просвітлене відчуття насолоди красою світу. Вони припускають усвідомлену або неусвідомлену здатність керуватися поняттями прекрасного при сприйнятті явищ навколишньої дійсності, творів мистецтва. Естетичні почуття виникають у єдності з моральними та пізнавальними почуттями і збагачуються у зв’язку з ними.
Розвинуте естетичне почуття робить особистість людини індивідуально неповторною, диференціює його внутрішній світ і разом з тим гармонійно поєднує в ньому духовні якості. Людина з розвиненим естетичним почуттям – це людина творчого пориву, творчого ставлення до життя.
Мистецтво – це професійна сфера діяльності, в якій естетичне свідомість із супутнього елемента перетворюється на основну мету. Як би не був сильний обов’язково присутній естетичний момент в діяльності, наприклад, вченого, чи не він все-таки визначає основний зміст його досліджень. У мистецтві естетичне свідомість стає головним.
Найважливішим видом духовного виробництва є наука, розглянута і як певна система знань, і як стійкий соціальний інститут.
Наука є форма суспільної свідомості, що відображає природний, соціальний і внутрішній світ людини в поняттях, законах, теоріях. Наука – це історично сформована форма людської діяльності, спрямована на пізнання і перетворення об’єктивної дійсності. Вона виступає як особлива форма суспільної свідомості, що дозволяє відобразити суспільне буття і навколишній світ у цілому в специфічній формі наукових уявлень, понять, теоретичних систем. У зв’язку з цим, наука виступає як галузь духовного виробництва, основною продукцією якого є поняття, закони, теорії. Крім того, наука є соціальний інститут з відповідною структурою та функціями, здійснюваними по певним соціальним нормам і культурним зразкам. Особливо відзначимо, що на певному етапі свого розвитку наука перетворюється в безпосередню продуктивну силу суспільства.
Науку можна охарактеризувати і як спеціалізовану галузь культури, основні функції якої полягають у формуванні системи логічно упорядкованих знань, заснованих на спеціально організованому теоретичному та емпіричному вивченні реальності; побудові раціональних прогнозів, управлінні досліджуваними процесами на основі експерименту.
Наука – це складне багатогранне суспільне явище: поза суспільством наука не може ні виникнути, ні розвиватися, а й суспільство на вищому ступені розвитку немислимо без науки. Потреби матеріального виробництва впливають на розвиток науки і на напрями її досліджень, в свою чергу наука впливає на суспільний розвиток. Великі наукові відкриття і тісно пов’язані з ними технічні винаходи зробили колосальний вплив на долі всього людства.
Серед усіх форм суспільної свідомості особливе місце займає філософія. Саме їй належить роль координатора громадської свідомості, оскільки сама вона є гранично теоретичної формою світогляду, що виробляється суспільством. Філософія має справу з абстракціями найвищого порядку, такими як “буття”, “матерія”, “природа”, “суспільство”, “свідомість”, “культура”.
Гранична абстрактність філософських категорій дуже часто дезорієнтує тих, хто вперше і поверхнево знайомиться з філософією. Одні, не володіючи звичкою мислити абстрактно, т. Е. Фіксувати чисті думки і рухатися в них, оголошують про незрозумілість філософії, хоча насправді треба говорити про інше – про нездатність критикує піднятися вище буденної свідомості з його звичним єдністю чуттєвого і уявного матеріалу. Інші, навпаки, потрапляють у владу самообману, вважаючи, що продукти філософствування надзвичайно прості і зрозумілі. Насправді, в ряду інших форм суспільної свідомості філософія виділяється своїм методологічним характером, теоретично осмислює результати духовної діяльності і служить базою для подальшого розвитку духовного виробництва.
Окреслені форми можна вважати структурними елементами суспільної свідомості, оскільки в своїй єдності вони утворюють суспільну свідомість в цілому. Вони різняться між собою по предмету і формі відображення, по соціальній функції, за характером закономірності розвитку, а також за ступенем своєї залежності від суспільного буття. Зміст суспільної свідомості в цілому визначається вмістом суспільного буття, але суспільна свідомість має відносну самостійність у своєму розвитку, має свою логіку розвитку, володіє спадкоємністю. Воно здатне надавати зворотний вплив на суспільне буття.
Формування громадської свідомості здійснюється у вигляді духовного виробництва, тобто виробництва свідомості в суспільній формі, за допомогою якої індивіди інтегруються в соціальну систему. Мета духовного виробництва – відтворення суспільної свідомості в його цілісності.
Серед функцій духовного виробництва слід виділити, насамперед, духовну діяльність, спрямовану на вдосконалення всіх інших сфер життя суспільства (економічної, політичної, соціальної). Мова йде про збереження на базі вдосконалення вже наявних технологій, у тому числі і соціальних. Розвиток науки дозволяє постійно ускладнювати процеси матеріального виробництва, тим самим, забезпечуючи відтворення суспільства на більш високому рівні. Розвиток гуманітарного знання дозволяє удосконалювати соціальну сферу.
При цьому необхідно розрізняти виробництво ідей прикладних, одухотворяє процес щоденного вдосконалення суспільного життя, і виробництво ідей фундаментальних, здатних у багатьох випадках підірвати стару “технологію” і, якщо не вивести ту чи іншу сферу (а то й суспільне життя в цілому), на нові горизонти, то, принаймні, намітити принципово нові цілі та орієнтири. Виробництво фундаментальних ідей відноситься до числа найважливіших функцій духовного виробництва.
У процесі духовного виробництва продукт інтелектуальної праці повинен дійти до споживача, тобто пройти через стадії розподілу й обміну, які в духовному виробництві беруть специфічний вигляд. У зв’язку з цим можна говорити про функції виробництва знання про ці ідеї та розповсюдженні (трансляції) цього знання. Цю функцію здійснюють загальноосвітня і вища школа, культурно-освітні установи, засоби масової інформації. Ми вже відзначали значущість духовно-практичної діяльності, вона-то і сприяє логічного завершення процесів духовного виробництва, тобто сприйняттю індивідами і суспільством того нового, що народжується в духовному виробництві.
Духовне виробництво має ряд особливостей, що відрізняють його від матеріального виробництва в економічній сфері. По-перше, духовне виробництво відрізняється своєю неутилітарної. Це означає, що продукти духовного виробництва не призначені для задоволення матеріальних потреб людини, що не служать засобом досягнення фізичного комфорту. Безумовно, згодом, у процесі включення тих чи інших ідей, образів, теорій в усі сфери життєдіяльності суспільства ми зможемо задовольнити свої матеріальні потреби або використовувати їх для досягнення комфорту. Ніхто не буде заперечувати, що наявність мобільного телефону істотно полегшує життя сучасної ділової людини. Але сама ідея цього засоби зв’язку, будучи продуктом духовного виробництва, з’являється в результаті інтелектуальної праці вчених-фізиків і не може в чистому вигляді задовольнити наші потреби. Нерідко між процесом створення духовної цінності і моментом розкриття її значення для суспільства, і тим більше для її участі в процесах духовного і матеріального виробництва існує розрив у часі. Згадайте унікальні інженерні ідеї великого Леонардо да Вінчі і зіставте їх з часом їх включеності в людську практику.
По-друге, будь-який продукт духовної діяльності повинен пройти стадію матеріалізації або бути включеним в процес матеріального виробництва. Нас захоплює не образ, народжений у свідомості художника, а те, з якою майстерністю він зумів втілити свій геніальний образ в матеріалі. На ідеї велосипеда далеко не заїдеш. Музичні образи так само вимагають своєї матеріалізації, яка досягається за допомогою матеріальних об’єктів – інструментів, що передають нашим органам слуху хвильові коливання. Наукова розробка, що має прикладне значення, обов’язково рано чи пізно буде застосована в матеріально-економічній сфері. А матеріальне виробництво перестане розвиватися, якщо вчені, технологи, економісти, художники припинять процес духовної творчості і не будуть постачати ідеями виробників товарів народного споживання. У цьому полягає друга особливість – взаємозв’язок духовного і матеріального виробництва.
В якості третьої особливості духовного виробництва можна вказати на його креативність. Це настільки модне сьогодні і вживане часом не до місця слово позначає творчий характер духовного виробництва. Можна вказати і на людинотворчий характер духовного виробництва, що формує людину як свідоме, мисляче і творча істота. Саме креативний характер духовного виробництва забезпечує становлення і розвиток культури в цілому, про що піде мова в наступній лекції.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)