Духовна сфера суспільного життя
Розкриваючи проблему духовної реальності, проблему людської свідомості і людської психіки, ми в лекціях вже вели розмову про духовну складову суспільного життя. Духовна реальність є відображення у свідомості і закріплення в психіці потенційного і актуального буття, причому, як індивідуального, так і суспільного. Індивідуальний тип буття передбачає вихід на психіку і свідомість конкретної людини: його відчуття, сприйняття, уявлення, а також, властиві йому, поняття, судження, умовиводи щодо навколишньої дійсності. Громадський тип буття духовно закріплений в суспільній свідомості і суспільної психології допомогою участі людей, колективів у суспільному житті. Духовне життя представляє широкий культурний фон суспільства, будучи самостійною сутністю з інтегративними ідеальними якостями, тому що іманентно притаманна всім системоутворюючим інститутам громадського життя, відображена в менталітеті нації.
Якщо слідувати марксистському підходу, визначає напрямок радянської соціальної теорії, то духовна сфера суспільства є духовно-ідеологічною надбудовою над фундаментальним економічним базисом, притаманному конкретної суспільно-економічної формації та історично змінюється відповідно до нього, перебуваючи в повній базисної залежності. Зрозуміло, що такий підхід загрожує економічним детермінізмом і нівелює притаманну духовній сфері життя суспільства самостійність, штучно принижуючи її значення і роль в суспільному розвитку.
Сенс духовного полягає в цілісному відображенні в суспільній та індивідуальній свідомості актуального і потенційного буття з закономірними зворотними зв’язками. Тому духовна сфера життя суспільства повинна сприяти всебічному оцінюванню реальності для її подальшого вдосконалення. Духовна сфера – це своєрідний духовний світ індивіда та суспільства, взаємопов’язаний з навколишньою дійсністю, світ, наповнений ідеальними образами дійсності, що сприяють різноманіттю оцінок і прийняття самостійних, творчих рішень. Сприйняття духовної сфери суспільного життя при цьому зовсім інше, ніж диктоване марксизмом і представляється радянською теорією.
У радянський час було прийнято вважати сферами суспільного життя – економічну, політичну, соціальну та духовну. Ця позиція відображала марксистський погляд на суспільний розвиток, без концептуального обгрунтування Сферна побудови суспільного життя та розкриття поняття “сфери життя суспільства”, але апріорі припускала типологічну спорідненість економіки, політики, соціального і духовного в суспільстві. Цей підхід не можна вважати диалектично, в ньому суб’єктивно затверджувалися не наукові, а партійно-ідеологічні установки того періоду буття російського суспільства, він метафізичний. Час вимагав новаційних підходів і теоретичних розробок щодо розуміння суті та побудови сфер життя суспільства, об’єктивно відображають суспільні процеси. У курсі лекцій XIII-XV ми більш детально будемо говорити про суть громадського сферірованія і змісту сфер життя суспільства. Тут же відзначимо, що четирехсферное побудова суспільного життя істотно ускладнювало вирішення багатьох концептуальних проблем, що стосуються функціонування і розвитку суспільства, тому що штучно звужувало його базові форми діяльності, що представляють основу для формування системоутворюючих інститутів суспільного життя – економіки, екології, управління, педагогіки, науки, мистецтва, медицини, фізкультури, оборони, державної безпеки. Формування в суспільстві будь сфери його життя еволюційно, воно грунтується на необхідності задоволення зростаючих суспільних потреб з опорою на потенціал та наявні ресурси. У зв’язку з цим, поява сфер суспільного життя стає можливим у міру становлення базових форм суспільної діяльності, необхідних для цілісного функціонування всього суспільства і його подальшого розвитку. Сфера життя суспільства – це самостійний, системоутворюючий інститут суспільного життя зі своєю внутрішньою структурою, функціями, традиціями, принципами, нормами, культурою, які історично склалися в громадському просторі і часу стосовно до тих чи інших базових потреб суспільства, наприклад, економічним, оборонним, науковим і т. п. “Радянська”, в чотиривимірному діапазоні – духовна сфера, представлялася, в силу цього, методологічно невірно, як духовно-ідеологічна надбудова над економічним базисом суспільства і не могла бути самостійним системоутворюючим інститутом суспільного життя з властивими йому функціями. Тому в типологічний ряд сфер життя суспільства, духовна сфера не вписувалася, а також не могла представляти духовну основу суспільства, оскільки не володіла самостійністю (так само як і соціальна сфера не була системоутворюючим інститутом суспільного життя, а відображала узкоадміністратівний рівень мислення). Для всебічного розуміння духовної сфери суспільного життя необхідна була свобода думки, а не її ідеологізація.
Виходячи з аналізу духовного, а також Сферна побудови суспільного життя, сутності духовної реальності, як відображення у свідомості і цілісного закріплення в психіці індивіда та суспільства потенційного і актуального буття, випливає висновок про духовній сфері життя суспільства як його духовному світі, духовному просторі. Без духовного, що пройшов через свідомість, немає і не може бути, створеного людиною, матеріального. Духовне іманентно притаманне всім сферам життя. Духовний світ суспільства – це ідеальне відображення в суспільній свідомості реального буття, але відображення не пасивне, а активне, що включає продукування ідей, створення теорій, стратегій, концепцій, доктрин по всьому спектру громадського життя з метою її перетворення, цілісного розвитку і вдосконалення в структурно функціонального зв’язку всіх сфер життя суспільства. За радянських часів, сутність “духовного” штучно розчинялася в “ідеологічному” і суспільству була вже не духовна сфера життя, як самостійна сутність, а духовно-ідеологічна, жорстко обмежена рамками однопартійної-комуністичної тоталітарної політичної системи. При цьому порушувалася зв’язок речей, притаманна духовному, як загального, адміністративно замінений ідеологією, що відбиває одиничне. Ідеологія не може і не повинна підміняти духовне: суспільну свідомість, суспільну психологію, які, по суті своїй, до неї не зводяться, а реально набагато багатше і різноманітніше ідеологічних установок. Ідеологія – лише модус духовного і корелюється залежно від особливостей конкретної історичної епохи, погодившись з політичним режимом, економічними пріоритетами, соціальною структурою, менталітетом нації. У зв’язку з цим необхідно розрізняти наукове і ідеологічне розуміння духовної сфери суспільного життя.
Тільки через всебічне осмислення духовного у зв’язку з реальним визначається сутність духовної сфери життя суспільства як духовного світу, духовного простору. Духовне життя людини та суспільства не абстрактне явище, а реальна сутність, що відображає результати індивідуальної та колективної діяльності, творчості в усіх сферах життя суспільства через властиву їм систему відносин. Стрижнем духовного життя суспільства і людини виступають суспільне та індивідуальне свідомість (як ідеальне), на основі яких і здійснюється практика, професійна людська діяльність, розвивається творчість. Духовне життя в цілому характеризує духовний світ людини і суспільства, який є ідеальним відображенням буття по всіх сферах суспільного життя з активною перетворюючої функцією. Перш ніж що-небудь матеріалізувати людина, професійний колектив, суспільство, держава вибудовують алгоритм і програму своєї діяльності, щоб усвідомлено рухатися до практичної мети на основі різних ідей, гіпотез, стратегій, концепцій, доктрин та інших ідеальних побудов.
Суспільна свідомість якраз і представляє сукупність реально існуючих ідеальних побудов (ідея – модель ідеї – стратегія – концепція – програма – механізм реалізації – доктрина) і психологічних компонентів (емоцій, почуттів, настроїв) суспільства в конкретний історичний період. Воно передбачає два рівні – теоретичний і буденний, а також ряд форм суспільної свідомості, що формуються в процесі становлення, функціонування і розвитку суспільства (докладніше про форми суспільної свідомості розмова буде вестися в лекції XIII). Відзначимо тільки, що існують такі форми суспільної свідомості як економічний та екологічний, політичне і правове, наукове і художнє, релігійне і світське, оборонне і імперське і т. П. Вони дуже важливі в практичній діяльності. Однак необхідно мати на увазі, що суспільна свідомість не зводиться до суми його форм, так як кожна з них наповнена власним духовним змістом, що відображає специфіку її відносин, що впливають на результати предметної діяльності. Суспільна свідомість лише відображає загальне в особливому й не підміняє його собою.
Духовне життя суспільства передбачає наявність різноманітних факторів, що впливають на стан і розвиток суспільної свідомості. Вони знаходяться у взаємозв’язку і зберігають специфіку, відповідну системоутворюючим інститутам громадського життя по десяти сфер життя сучасного суспільства з притаманними їм відносинами. Тому кожна з форм суспільної свідомості не є довільною грою уяви, а формується під впливом конкретної суспільної практики (наприклад, економічне чи оборонне свідомість) або в цілому суспільного буття (наприклад, релігійну або філософське свідомість). Процес відображення суспільною свідомістю об’єктивної реальності специфічний і проявляється або в предметі і способі відображення, або в характері і ступеня впливу суспільного буття на конкретну форму суспільної свідомості, або в процесі співвідношення об’єктивних сторін змісту конкретної форми свідомості, або в характері зворотного впливу суспільної свідомості на суспільне буття. Тобто процес духовного життя суспільства багатовимірний і не перебуває в статичному, метафізічно положенні, а в постійному динамічному, діалектична стані як всередині сфер суспільного життя, так і в суспільстві в цілому. Це природний стан суспільства і духовна складова життя в ньому також важлива як і матеріальна, причому без суб’єктивізму в пріоритетах якої б то не було з них. У реальному житті не можна провести жорстку межу між духовною і матеріальною складовою суспільства, первинність чи вторинність будь-якої з них. Духовне знаходиться в матеріальному (штучному) також закономірно, як матеріальне (створене людиною, неприродне) в духовному: це дві діалектично пов’язані сторони суспільної реальності, суспільного буття. Тому соціально-філософське виявлення структурно-функціональних механізмів суспільної свідомості, що знаходять вираження в різноманітних процесах духовного життя суспільства, що реалізуються в практиці, буде продовжуватися, тому що характер духовної реальності передбачає не “чисто” теоретичне, а на їх основі – практичне застосування знань у всіх сферах суспільного життя і галузях професійної діяльності. Духовна сфера життя суспільства являє ідеально вибудуваний модус його буття, що володіє самостійністю і інтегративним характером прояву. Духовна сфера суспільного життя – її духовний світ, духовний простір, який сформувався в часі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)