Духовна культура

Як правило, до духовної культури відносять науку, мораль, духовне спілкування, художня творчість і його сприйняття (мистецтво) і релігію. Духовна культура виростає як ідеальна сторона матеріальної діяльності. Проте за певних умов, будучи об’єктивованою, закріпленої в механізмах соціальної пам’яті, духовна культура як стійка матриця духовного життя, стереотип сприйняття і мислення, менталітет суспільства може грати на різних етапах розвитку суспільства провідну роль. Якщо виходити з того, що діяльність має складну структуру і включає в себе такі види, як перетворювальна, пізнавальна, ціннісно-орієнтаційна і комунікативна, то в духовній культурі можна виділити чотири сфери.
Перша сфера породжується творчої активністю людської уяви. Це – проективний вид діяльності, який має найбільшу культурну цінність. Вона передує матеріальної практиці, пропонуючи їй ідеальні моделі майбутніх конструкцій. В історії культури проективна діяльність поступово перетворилася на спеціалізовану галузь духовної творчості. Результати цього виду діяльності – ідеальні моделі, проекти і креслення технічних споруд, конструкцій, машин, а також різні моделі соціальних перетворень, проекти нових форм політичного устрою, нових соціальних інститутів і установ. Об’єктом такого проектування виявляється і сама людина, коли він розробляє моделі виховання, зміни та вдосконалення своєї природи, свого майбутнього. У цій сфері духовної культури реалізується вектор активності, спрямованості в майбутнє, формується модель “належного”, розробляється ідеал майбутнього.
Близьку до цього внутрішню структуру має друга сфера духовної культури, що охоплює способи пізнавальної діяльності людини. Вона виступає у вигляді сукупності знань про природу, суспільство, людину, його внутрішньому світі. Знання є найважливішим структурним елементом в цій області духовної культури, яка найбільш адекватно може бути представлена ​​науковою діяльністю. У цій сфері духовної культури інтелектуальні ініціативи людей утворюють якесь впорядковане єдність. Безперервність інтелектуальних новацій врівноважується безперервним процесом природного відбору, перевірки здобутих знань. Передані від покоління до покоління знання, прийняті як не піддається сумніву “догматична банальність”, з появою нової інтелектуального середовища, зі зміною типу раціональності (сукупності процедур, інструментів інтелектуальної діяльності, здатності до мотивованого вибору і виявленню доцільності) перестають тяжіти над умами людей, призводять до різких стрибків у розвитку всієї культури. Таким чином, в будь-якому суспільстві складається незалежна від окремого індивіда система добування, зберігання, передачі інформації і знань. У процесі освіти – виду духовної діяльності – відбувається процес передачі і засвоєння нових для людини (але не людства) знань, таких як творче прилучення до наукових досягнень суспільства.
Будова третьої сфери духовної культури, пов’язаної з ціннісно-орієнтаційної діяльністю, ще більш своєрідно. В цілому воно визначається все тим же розходженням предметів, на які звернена дана діяльність. Знання-оцінка виступає сполучною ланкою з названим вище структурним елементом духовної культури. Знання виступають у ролі оціночного фільтра, вони невіддільні від оціночної діяльності. Діалектичний характер відображення полягає в тому, що воно виступає і як пізнання світу, і як вираз значущості останнього для цілей суспільної практики. Осмислений характер пізнання, розуміння світу передбачає не просто знання про нього, а розуміння цінності самої людини як суб’єкта діяльності, цінності його знань, творінь, цінностей самого світу культури, в якому живе людина. Світ людини – це завжди світ цінностей, він наповнений для нього смислами і значеннями.
Ця сфера в свою чергу може бути представлена ​​трьома підсистемами.
Перша, найбільш соціально значуща, представлена ​​так званої моральної культурою, яка дає нормативно-ціннісну орієнтацію відносини індивідів і соціальних груп до всіх сторін життєдіяльності, один до одного. Моральну культуру можна визначити і як досягнутий суспільством і індивідом рівень людяності, гуманності у відносинах соціальних суб’єктів, орієнтації ставлення до людини як цілі і самоцінності. Ця культура не тотожна раціональної стороні свідомості, вона включає і моральні почуття – переконання як сплав знання, оцінки, віри в загальнолюдську значимість прийнятих людиною духовних моральних вимог і рекомендацій. Моральна культура особистості виявляється як культура вчинку: мотиву, відповідного поняттями про добро і зло, справедливості, гідність людини і нормам, що конкретизує поняття; відповідність кошти мотиву, передбачення цінності результату, відповідальність за наслідки і т. п.
Друга, ціннісно-емоційна підсистема цієї сфери духовної культури яскраво представлена ​​в художній культурі. Її внутрішня будова досліджено поки що недостатньо. Найчастіше художню культуру зводять до комунікативної схемою “художник – мистецтво – публіка”. Це якась самокерована система, де елементами є художня творчість, художні цінності, художнє споживання. У художній культурі людська діяльність представлена ​​усіма своїми видами, які не тільки зливаються, ототожнюються в самому мистецтві, але, специфічно заломлені, входять в художню культуру, навколишнє мистецтво своїми інститутами. Слід зазначити, що в мистецтві, як і інших підсистемах духовної культури, представлені всі її функції. Так, перетворювальна діяльність присутня в художній культурі у формі художньої творчості. Комунікативна діяльність входить до неї у вигляді споживання творів мистецтва, оскільки їх сприйняття є свого роду спілкування публіки з автором або його твором. Ціннісно-орієнтаційна діяльність, входячи до складу художньої культури, спеціалізується на оцінках творів мистецтва. Пізнавальна діяльність проявляється у вигляді специфічного інтересу до мистецтва, досліджуваному у рамках мистецтвознавчих наук. Центральною ланкою художньої культури є мистецтво як сукупність діяльність у рамках художньої творчості суб’єкта і його результатів – художніх образів.
Величезну роль у духовному житті людини відіграє релігійна культура (третя підсистема). Вона заснована на релігійній діяльності як сходженні людини до Бога, втілюється культовими і віросповідними діями, сенс яких визначений відповідною системою цінностей, головною з яких є Бог як духовно-моральний Абсолют. У релігійній культурі можна виділити ідеологічний і психологічний рівні; в цілому вона втілює особливе ставлення людини до світу (поряд з практичним, пізнавальним, художнім).
Четвертої сферою духовної культури є духовне спілкування людей у ​​всіх конкретних формах його прояви. Форми ці визначаються особливостями предмета комунікації. Безпосереднім партнером людини у спілкуванні може бути інша людина. Душевний контакт партнерів, в ході якого відбувається обмін інформацією, – висока культурна цінність. Спілкування можливе в групі (сім’я, коло друзів, колектив). У процесі спілкування індивідів відбувається спільне сприйняття ними зовнішнього об’єкта або ситуації, сприйняття власних дій, станів, рухів. Результат комунікації – це і можлива зміна установок або поведінки членів групи під впливом зовнішніх стимулів, це і досягнення певного ступеня співпереживання, взаєморозуміння, злагоди між учасниками спілкування. Духовне спілкування може відбуватися не тільки на міжособистісному рівні. Найбільш цінні моменти духовного життя суспільства входять до фонду культури, своєрідну пам’ять суспільства. Об’єктивувалися у промові, книгах, творах мистецтва результати духовної діяльності постійно “споживаються”, розпредмечує, стають надбанням свідомості людей. Таким чином, здійснюється опосередковане спілкування між людьми різних поколінь, епох, культур через об’єктивувати результати духовної діяльності.
Отже, духовна культура виступає як діяльність, спрямована на духовний розвиток людини і суспільства, на створення ідей, знань, духовних цінностей – образів суспільної свідомості. Предметними формами духовної культури є результати духовної діяльності і відносини між людьми, розвиток і реалізації здібностей людини. Слід зазначити, що духовна культура не тотожна духовному виробництву, духовним процесам як таким, вона фіксує в цьому виробництві творчу її бік, новації, досягнення, продуктивну, але не репродуктивну сторону. Духовна культура виражає розвиток суб’єктів духовного виробництва, рівень не просто освоєння духовних багатств людини, а їх збільшення.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Духовна культура