Дух. Душа. Духовність
Раніше ми з вами розглянули основний зміст поняття “суспільство” і виділили чотири ключові сфери життєдіяльності людини в суспільстві, складаються під впливом об’єктивних закономірностей розвитку соціуму. Духовна сфера, оскільки в ній протікає велика кількість процесів, що роблять людину – людиною, а суспільство суспільством, в повному, філософському сенсі цього слова, ми розглянемо більш пильно.
Духовна сфера – сама піднесена сфера життєдіяльності суспільства і людини. Саме тут народжується те, що відрізняє людину Homo sapiens від інших біологічних видів – людська духовність. Тут знаходить своє втілення людський дух, оформляється його духовний світ.
Ще в давнину філософи намагалися визначити, що ж рухає людською діяльністю, що надає сенс людському існуванню, наповнює його значенням. Спочатку сутність і діяльність людини розглядалася в його зв’язку з абсолютним, божественним началом. Дух (грец. Pneuma, лат. Spiritus) розглядався як безособове абсолютне нематеріальне начало, що визначає розвиток світу. В Упанішадах дух проявляє себе у взаємодії брахмана і атмана, у філософії Платона і Аристотеля дух (нус, розум) є перводвигателем космосу і формотворчим началом, у середньовічній філософській традиції дух сприймається як особистісний абсолют і особиста воля бога, що створив світ і людину. І тільки в Новий час поняття дух трактується як розум і мислення, що підготувало грунт для утвердження існування особистого духу людини, що володіє мисленням і свідомістю. Якщо дух з давнини розглядався як безособове початок, то в якості особистого, індивідуального, нематеріально вираженого субстрату людини покладалася душа, як активне, доцільне початок живого тіла. Так Аристотель у трактаті “Про душу” говорить про “формі” і “матерії”, душі і тілі. У релігійних концепціях середньовічної філософії душа виступає як неповторне, створене Богом духовне начало, що визначає сутність людини. Новий час, з його концепцією духу, змінило ставлення до поняття душа, яке стало вживатися для позначення внутрішнього світу людини. Експериментальна психологія, що отримала розвиток з середини XIX ст. витісняє поняття душа поняттям психіка. У сучасному науковому і філософському розумінні душа – сукупність тісно пов’язаних з організмом психічних явищ, а також сукупність властивостей і якостей особистості.
Сучасне розуміння духу складається під впливом філософської системи Гегеля, який поставив тон в розумінні духу, як протилежної природі. Дух виступає в трьох формах буття: дух окремого індивіда (особистий дух), загальний дух (об’єктивний дух) і об’єктивований дух (сукупність завершених творінь об’єктивного духу). І якщо носієм особистого духу є психічний склад окремого індивіда, то носієм об’єктивного духу є яка-небудь спільність (етнос, нація, людство). Тому можна стверджувати, що особистий дух живе тільки завдяки своїм зв’язкам з об’єктивним духом спільності. Постійно перебуваючи в процесі спілкування з об’єктивним духом, особистий дух сам себе створює допомогою духовної роботи, яка не може припинитися до кінця життя. І так як різні індивіди мають різну ступінь включеності в процеси духовного життя суспільства, то духовні відмінності між людьми набагато більше, ніж біологічні. У сучасній матеріалістичної філософії особистий дух – це нематеріальне начало життєдіяльності людини, що виражається через його свідомість, мислення і психіку. Особистий дух стає самим собою в процесі входження індивіда в область об’єктивного духу, в духовну сферу суспільного життя, культуру, яку він знаходить і яку може засвоїти за допомогою виховання та освіти.
Поняття “духовність”, що позначає протилежність “тілесності”, разом з тим обмолоту собою і духовний потенціал, і зміст духовного життя людини і суспільства і одночасно стає полем плекання ідей – унікальних творінь людського духу.
Слід домовитися, що не варто плутати поняття “духовність” і “релігійність”. Це, мабуть, найпоширеніша помилка, яку допускають люди, мало знайомі з філософським аналізом людини і суспільства. Релігійність – боле вузьке поняття і входить в якості складової в духовність людини або суспільства. Найчастіше це відбувається тому, що в поняття дух буденна свідомість вкладає релігійно-теологічний сенс, характерний середньовічному світорозуміння.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)