Дума про думи – Усна народна творчість: збережена мудрість народу

Унікальним явищем у світовій художній культурі є українська дума. “Терпкими соками суворої і величної історії, волелюбністю народного серця і незміреною любов’ю до рідної, навпіл засіяної зерном і кров’ю землі вирощена українська дума, – писав М. Стельмах, – не в затишку біля домашнього вогнища, а па сплюндрованих вогнем і мечем поселеннях, не під дзвін золотої бджоли, а під гадючин посвист петлі татарського ординця і зловісний блиск турецького ятагана народжувався наш героїчний епос.

Народжувався він там, де жив, страждав і боровся український народ: на вселюдних, розколиханих тяжкими звістками майданах і в орлиних гніздах Запорозької Січі, в турецькії неволі і в кривавих січах проти чужоземний людоїдів і поневолювачів. Звитяжна боротьбі українського народу проти чужоземних завойовників це основа нашого героїчного епосу”.

Уперше про думи згадано в хроніці польського історика Станіслава Сарницького в 1587 р. Термін дума в польських джерелах уживався па позначення пісні на честь померлого чи загиблого лицаря. В українському фольклорі дума – це ліро-епічний твір героїчного або соціально-побутового змісту. Спочатку в козацькому середовищі думи називали запорозькими або козацькими псалмами, козацькими притчами або просто притчами, розказами. М. Максимович уперше назвав твори цього жанру думами.

Появі дум передувала давньоруська традиція складання героїчних пісень про подвиги князів і дружини. Деякі дослідники проводять паралелі між думами та давньоруськими билинами, які мали героїчний зміст і викопувались у супроводі музичного інструмента. Давньоруські літописи розповідають про виконавців таких творів. У поемі “Слово про похід Ігорів” згадано про співця Бояна:

Опанас Сластіон Козак-бандурист

Пускав він десять соколів на зграю

Прекрасних лебедів, що линули вгорі,

І князеві, чий сокіл найспритніший.

Він пісню попереду дарував.

Так метафорично відтворено манеру виконання героїчних творів у Київській Русі.

Українські думи розповідають про героїчне минуле нашого народу. Але, на відміну від героїчного епосу інших народів, вони не об’єднані в цілісний твір, як, наприклад, “Іліада”.

Думи відтворюють переважно події XVI-XVIІІ ст. Тематично їх поділяють на дві групи:

· думи про героїчну боротьбу українського народу проти національного поневолення (XVI-XVII ст.);

· соціально-побутові думи переважно моралізаторського змісту (кінець XVII ст. – період політичного занепаді).

Думам притаманна особлива манера виконання – речитативом. Це протяжне напівпроказування-напівпроспівування під супровід народних музичних інструментів: кобзи, рідше – бандури чи ліри. Такою епічною співогрою виконавець створював відповідний настрій у слухача, щоб той сприйняв і засвоїв філософські роздуми кобзаря про сенс людського життя, патріотизм і самопожертву в ім’я батьківщини тощо.

Дума має своєрідну будову. На ВІДМІНІ’ ВІД історичної пісні, вона складається з різної кількості складів у рядку (від 4 до 20 і більше):

То Кішка Самійло да угадав:

Ляхи Бутурлина до ліжка вмісти дитяти спати клав,

Сам вісімдесят чотири ключі з-під голів виймав.

Ни п’яти чоловік по ключу давив.

Словами стиха промовляв:

“Позики-панове!

Добре майте,

Один другого одмикайте,

Кайдани із ніг, із рук не кидайте,

Полуничної години дожидайте!”

(“Дума про Самійла Кішку”)

Їй не властивий поділ на строфи. Рядки із завершеною думкою об’єднані в уступи чи тиради. Вивчити думу напам’ять майже не можливо, ТОМУ народні співці від своїх учителів переважно переймали певну манеру речитативного співу, а зміст передавали з більшою чи меншою мірою імпровізації. ТОМУ та сама дума звучала по-різному не тільки в різних, а й у того самого кобзаря. Речитативне виконання дум справляло враження урочистого й піднесеного.

Дума жанр ліро-епічних творів, отже, їй притаманне поєднання епічного й ліричного елементів. Епічність проявляється в наявності сюжету (зав’язка, розвиток дії, кульмінація та розв’язка), оповідному характері викладу подій. Але розповідь поєднано з ліричними відступами, відтворенням почуттів героїв. Разом із тим у думі передано також переживання виконавця.

Дума має усталену будову.

Починається твір поетичним зачином, або заплачкою. У ній розповідається про місце і час дії. У заплачці виконавець часто висловлює свої емоції з приводу трагічних подій, які розгортатимуться надалі. З цією метою використовують поширений народнопоетичний прийом паралелізму:

А чи то чорни хмари та синєє небо вкриває.

Ти синєє небо вкриває.

Навкруги облягає,

Снігом-вивірюхою доріженьки у полі вимітає.

Ой, вимітає та, ой. вимітає!

А то ж в Миргорода, славного города, Барибаш виїжджає.

Донців та черкесів за собою викликає…

(“Чорна неділя у Сорочинцях”)

Часто манера виконання зачину нагадує народні голосіння. Така подібність дала підстави фольклористу Ф. Колессі зробити висновок, що думи розвинулися саме з народних голосінь.

Основна частіша – власне дума – безпосередньо розповідає про подію. Сюжет розгортається в хронологічній послідовності, він не містить фантастичних елементів чи додаткових сюжетних ліній. Найвищого емоційного напруження розповідь досягає в кульмінації. Завершує думу фінальна, величальна частина сливословіє, у якій прославляється головний герой твору, оспівується його подвиг або висловлюється побажання народові:

Слава не вмре, не поляже!

Буде слави славна

Поміж навиками,

Поміж друзям,

Поміж рицарями,

Поміж добрими молодцями!

Утверди. Боже, люду царського,

Народу християнського,

Війська запоровького,

Донського,

З усією черню дніпровою,

Низовою,

На многія літа,

До кінця віка!

(“Дума про Самійла Кішку”)

Кінцеві рядки дум римуються, але перевага надається дієслівним римам.

В тій галері од пристані далеко одпускали,

Чорним морем дилеко гуляли.

Проти Кефи-города приставали,

Тим собі великий да довгий опочинок мали (“Дума про Самійла Кішку”)

Окремо треба зупинитися на мові дум. Дослідник А. Н. Лисовський про неї поетично сказав так: “Мова думи схожа на нитку перлів, на яку нанизано багато однакових перлин, які лише зовнішнім чином поєднані між собою”.

Тарас Шевченко. Сліпий (Невольник)

Для падання урочистого звучання в думі використовували застарілі слова, старослов’янізми чи полонізми: град, злато-синії киндяки, златоглавий, упокой, рече, глас, барво тощо. Щоб уповільнити оповідь, автори використовували синонімічні пари чи тавтологічні звороти: пити-підпивати, турки-яничари, панове-молодці, козаки-молодці, рано-пораненьку, лиман-ріки, Дніпро-Славута, світ лиця-кам’яниця тощо. Часто в думі з цією метою повторювали схожі за значенням рядки:

“Ви, козаки-молодці,

Добре, братів, майте,

Од города Козлова забігайте,

Турків-яничар упень рубайте,

Которих живцем у Чорнеє море бросайте!”

Тогді козаки од города Козлова забігали,

Турків-яничирів упень рубали,

Которих живих у Чорнеє море бросали…

(“Дума про Самійла Кішку”).

У думі часто використовували постійні епітети та повні нестягнені форми прикметників: бідні невольники, батько козацький, милосердний Бог, грознії гармати, хрещатії дивнії хорогви. Один із традиційних поетичних засобів дум – паралелізм:

Не сива зозуля закували,

Як дівка Санджаківна коло пристані похожала…

(“Дума про Самійла Кішку”)

Особливої задушевності й ліризму думам надають пестливі слова: старесенький, пораненьку, зозуленька, матуся, неділеньки, годинонька, матіночка й ін.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Розкажіть, коли і в який період історії нашого народу виникли думи Який твір називають думою?

2. Поясніть, як взаємопов’язані будова думи та її виконання речитативом.

3. Розкажіть про будову дум. На підтвердження своїх слів доберіть із народних дум приклади.

4. Визначте художні засоби, характерні для дум, і доберіть приклади.

На художніх полотнах О. Сластіона “Козак-бандурист” (с. 41) та Т. Шевченка “Сліпий” зображено народних співців. Порівняйте два твори. Який із них справив на вас більше емоційне враження і чому? Свою відповідь обгрунтуйте.

Феодосій Гуменюк. Маруся Богуславка

Думу “Маруся Богу славка” створено в період боротьби українського пароду проти турецько-татарських завойовників. Хоч в історичних джерелах не збереглося прізвища Марусі Богуславки, її поетична історія відображає одну з реалій народного життя XVI-XVII ст. Татари під час набігів на Україну грабували села, забирали в полон чоловіків і жінок працездатного віку. Немало дівчат ставали наложницями в багатих вельмож чи султана. Найвідомішою з них була Настя Лісовська, яка стала дружиною турецького султана Сулеймана І.

Доля Марусі Богуславки дещо схожа. Вона “потурчилась, побусурменилась”, увійшла в довіру до турецького наші так, що він доручав їй ключі від темниці з невільниками. У думі розповідається, як Маруся визволила з полону 700 козаків, які 30 років були закуті в темниці на Чорному морі. Дівчина-бранка нагадує землякам про світле свято Великодня, відкриває темницю й визволяє їх із неволі.

У творі образ Марусі Богуславки набуває трагічного звучання. Українська патріотка, вона не може повернутися додому: занадто багато за роки полону виникло перешкод. У думі відчутний народний осуд, що Маруся “потурчилась, побусурменилась для роскоші турецької, для лакомства нещасного!”. Народ завжди засуджував тих православних, хто приймав мусульманську віру, як це зробила Маруся. Про осуд співвітчизниками тих, хто відрікався від християнської віри, свідчить випадок, описаний у літописі Самійла Величка: Іван Сірко знищив три тисячі потурчених українців, яких вивів із Криму. Очевидно, Маруся знала про таке ставлення, тому розуміла, що на Батьківщину їй дорогу закрито.

Але разом із тим колективний автор твору захоплюється мужнім учинком Марусі Богуславки, адже вона ризикувала своїм життям. Перед нами дівчина, чиє серце не зачерствіло в неволі. Вона врятувала земляків-полонених, а отже, заслуговує на народну любов і пошану.

Тема думи “Маруся Богуславка” – зображення патріотичного вчинку дівчини-бранки. Ідея – возвеличення героїзму Марусі Богуславки, уславлення волелюбності українського народу.

Дума була дуже популярною серед українців, про що свідчать десять варіантів твору.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Дума про думи – Усна народна творчість: збережена мудрість народу