Дружині – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ
Таким весняним все було колись
І ми такі обоє молодії!
Та наші весни в вирій подались –
Всевладна осінь нами володіє.
Нема – ще буде! ª – вже відбулось…
Та диво! Душу зовсім не вражає
Вмовкання тих весняних відголось,
А тішить тиша мудрого врожаю.
Все зібрано, що уродило нам
В гарячу пору росту й дозрівання,
Осінній яві, не квітневим дням
Належить ця пора передостання
В дочасності живім календарі,
Поки зима розстелить мертвий саван…
Коштую я коштовні ті дари,
Якими вік мій був так щедро славен:
Солодкого кохання виноград
І з гіркуватим присмаком мигдалю
Докорів миті й сталий біль утрат,
Бо все, що вчора видавалось даллю
На довгому віку, – це вся та суть,
З якою вже мені не розминутись.
Нехай же дні осінні принесуть
Усе, що мало статися і збутись.
Я все прийму належно, без жалю,
Приречене воно чи випадкове,
Лиш про одне благаю і молю –
Не обділи мене зерном любови.
Related posts:
- Я не просив осінньої обнови – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Я не просив осінньої обнови Як хліба нашого насущного в Отця. Вона ж явилася – чудесна і чудова – Негадано, неждано мить оця! Я не вимолював натхнення миті І не настроював себе на творчий лад, В якому образи палкі і сумовиті Займуться й згаснуть, як осінній сад. Я зовсім не благав на […]...
- Поміж зустріччю і розлукою – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Поміж зустріччю і розлукою Вже і серця свого не слухаю, І розлуки витримую піст, Поміж зустріччю і розлукою Календарний будую міст. Спершу тижні лічу, потому дні – Ніч за ніччю і день за днем – Поки стужені і потомлені У обійми знову впадем, І зіниці в зіницях втопимо, Замішаєм цілунків сіль Із сльозами світлими схопимо […]...
- Інша зима – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Інша зима Склистий сніг, так схожий на сіль, І не сіється він, а січе, Інших зим незагоєний біль Не зникає з моїх очей. Не забути до скону тих зим – Не таких як оця зима. Сніговії морозяний дим Степ увесь до небес підійма. Канонад вогнепальний вир Батареї б’ють навісні Й свіжі ями гарматних вирв Пахнуть […]...
- Таким – бува – народжується вірш – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Таким – бува – народжується вірш, Де кожне слово знак, а не лише ознака. Поглянеш ранком і очам не віриш: Вохріє на деревах вересневий накип. І пошум верховіть не той, що був колись, Зелений порив не вихриться вгору – Додолу падає завилькуватий лист, На травнику гаптуючи узори. Ще тиждень-два і мотлохом сумним […]...
- Прощання – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Прощання Я знаю – спинимось на тій гіркій межі, Що так непорівно розділить наше горе. Чому ж мовчати і вагатися? Скажи Останнє слово – тихе і суворе. Ти кажеш: все мине, як ніч минула ця, Зів’яне все, як брості ці ясмінні, А я бажав, щоб назавжди серця Були як зорі – світлі і незмінні. Та […]...
- Настроєве – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Навала хмар на овиді й в зеніті, Дощу диханням виповнена вщерть, Неквапно сунеться… Густі набряклі ниті Розмотує небесна круговерть. І ми в таку неблагосну годину Лишаєм затишок домашнього тепла, Рушаючи в мандрівку несходиму, Що нас так довго у житті вела… Уже й не знати – звідки і куди ми Отак задумано бредемо навмання – Рівниною […]...
- Мати – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Мати В далеку путь ідуть її сини, Зa тридев’ять земель чужих і невідомих, І їм услід, прадавній і сумний, Її руки трикратний хресний помах. О, руки матірні, і ніжні й шкарубкі, До вас вернутися лише на мить єдину! В далеку путь рушають парубки, Ідуть на подвиг у ясну годину. Відвага прадідів у грудях вироста, І […]...
- Ранок – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Ранок Його зозуля на крилі принесла І птаство будить у гаї “ку-ку”, Рибалка-вітер променисті весла Занурює у повінь гомінку Густих ланів, росистих, колосистих Висвистуючи пісеньку на жарт. Вклоняється тополя дзвінколиста Березам лагідно, а маки сиплять жар. І линуть, линуть хмари звідусюди, І сонце крила золоті звело. Мале хлоп’я (і з нього будуть люди!) Біжить стрічати […]...
- П. В. Одарченкові – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ П. В. Одарченкові У Вас і прізвище, нівроку, наче дар – О, дарче! – перш звучить мені у ньому, І тільки згодом згадую свідомо, Що це ж жіночий рід йому початок дав… У нашій мові є жіночі сила і краса, Того ж самого роду й українська мова, І все величне в ній – від правди […]...
- Спогад – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Спогад Це, певно, старість все частіше Мене в минуле порива… Світанку тополина тиша Й молитви матері слова. Хвилююче й незрозуміле Оте: “…распнийся же за ни…” Так серце солодко щеміло, Як чув: ” ще позорюй, засни…” Її цілунку шепіт-дотик, На чілці лагода долонь І в колисковій сірий котик Муркітливо нагонить сон… Прокинься! Це ж миттєвий спалах […]...
- Матері – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Матері За сполохами, за громами, За вибухами, за димами, За дорогами, за роками, За сторіками, стоморями Голосу твого не почути, Образу твого не забути, Бо мова твоя затихла, А врода твоя застигла: Теплі руки, пропахлі тістом, Біла шия з разком намиста, Ніжні губи, усміхнені тихо, Мудрі очі, що бачили лихо Розлуки, наповнені горем, Вже прощальним […]...
- Провесна – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Провесна Вихрує десь хурделиця лиха. Та вже стернею й талим снігом пахне – То дужий вітер з-над лиманів тягне Й грудьми гарячими на землю наляга. І гуси й пісня: Ой, гиля-гиля! Сподівана, знайома, березнева. Тужавіє і струнчиться гілля, Випростуються заспані дерева Й ажурними безлистими лісами Зростають хмари високо в зеніт. Пора цвітіння молодечих літ Твоїми, […]...
- Осіннє – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Осіннє Лементує мева над лиманом – Чуєш, наче ридма птах рида. Вересневим вже кінець оманам, Глянь – рідіє осока руда На заплавних прибережних багнах, Вже на пальцях полічити дні, Як індійське літо сонцем пахне, Те, що бабиним було мені. Тут над плавнями не лине павутиння І огудини не палить дітвора – Все ж мені найкращою […]...
- Доньці Аллі – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Доньці Аллі З покривлених покрівель рине в ринви злива, Змиває спеку й пил з просмолених дахів, Води дзюрчання й бляхи дзвін щасливо В один у серці поєдналися мотив. В хвилини ці я, хвилювання повен, Готов, штанята закасавши до колін, Струмком пускати паперовий човен Й за ним босоніж бігти навздогін. І є таке бажання те нестримне […]...
- Напис на книжці – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Напис на книжці А. Л. Далекий друже, Леготе Андрію, Прийміть поетові поета дар. Я часто згадую й постійно мрію Про хати Вашої гостинний чар. Читаєм вірші – Ви і Ваші гості. Ваш вірш мене у ранню юнь веде, Яскріє дотеп Гіммельрейха Костя, Блищать каскади Олександра Де. І яблуні у Вашому подвір’ї У надвечір’я нам дарують […]...
- Ранок після бою – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Ранок після бою Кіннотникам армії УНР присвячую І Пригадай, як чіткими четвірками Шикувалася сотня наскоро, Як назустріч летів нам Того вітру тривожного спів – Не пахким чебрецем, До нудоти їдким йодоформом Був напоєний подих Розлогих південних степів. Пригадай, як лічили копита Ніким не раховані милі… Знаю, друже, Ми згадуєм завжди про них І про те, […]...
- Андрію Леготу – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Андрію Леготу З якого краю і з яких сторін Причувся цей прибій морської хвилі? Немов не він шурує втерту рінь, А шерехтять лани уже доспілі. Чи це чиясь, а не моя стопа Заклякла на гарячому камінні, Куди прибій уперто підступа У ритмі колихання і кипіння? Сахнеться хвиля й хутко відпливе З гарячого окрайця суходолу Й […]...
- Івану Багряному – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Івану Багряному ( в сьому річницю смерти ) Ні, не вінків – сердець було б замало! Могила – трав’янисте покривало, Плита стоїть надгробна прямокутна Й лиця подоба до плити прикута. Рясні дощі полощуть мертвий камінь, Живу траву напоюють струмками, А ранні роси пестять ніжні квіти, Що їх дружина посадила й діти. Це сьомий рік. Зійшлись, […]...
- Вже світає, а ти ще не спав – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Вже світає, а ти ще не спав, Не заплющив безсонням роз’ятрені очі, Прислухаєшся: горлиця в лузі туркоче, Й кряче зграя прожерливих ´ав. За вікном неба синій квадрат – На погожу, як видно, займається днину, Час вставати і теплу лишати перину І не слухать про спокій порад. Час гаряче лице остудить, Проковтнути якийсь […]...
- Миколі Француженкові – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ ( з нагоди 70-річчя ) Всі круглі дати і усі нулі Нехай вже не бентежать Вас ніколи – Вони такі ж бо немічні й малі, А Ви, мій друже, вірний мій Миколо, З когорти, що в юнацтві обіруч, Як кажуть, узяло життя за роги Й серед воєнних бур й житейських круч Не збилося із світлої […]...
- Чуже місто – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Чуже місто Під сонцем вечірнім багряняться шиби, У стрижених парках виблискує листя, На гаснучім небі, мов мертві риби, Гойдаються хмари свинцево-сріблисті. Дай руку, кохана. Ми разом ітимем, Втікатимем хутко, немов від погоні, З провулків, отруєних злістю і димом, Від хат, де лише на вузьких підвіконнях Старанно підливані квітнуть герані – Нудного життя дешевенька окраса, Де […]...
- На могилі Симона Петлюри – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ На могилі Симона Петлюри Вузькі алеї й нагробки – впритул. Старого цвинтаря планована тіснота. За мурами не чути міста гул, А тут лише одна дошкульна нота Бринить на серці, наче на струні, І крає душу похоронним ритмом – Чому у цій байдужій стороні Ти смерть прийняв з лицем відкритим? Ти впав, як личить лицарям, в […]...
- Відгриміло. Тільки ваговито – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Відгриміло. Тільки ваговито Та старанно в шиби стука дощ, І зелено-серпанкові віти Розгойдались над асфальтом площ. Тільки, бач, не мерехтливим дивом, Із якого злива пил змела, – Глянцюватим темним негативом Врода кленів на асфальт лягла. Подивлюсь – і відплива тривога З серця, що змирилось поготів З тим, що щастя, видно, нетривкого Ще […]...
- Либонь усе життя на перехрестях – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Либонь усе життя на перехрестях, У пам’яті – стежки, шляхи, путі, А серце вперто знов таки береться Лихою звабою – світ за очі піти! Туди, де, стрінувшись негадано-неждано, Нам знов судилось навмання іти Алеями, де з лагідних каштанів Злітало квіття на твої й мої сліди, Де у мінливім надвечірнім світлі Пелюстки пролітали […]...
- На смерть Галини Журби – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ На смерть Галини Журби Навік завмерли брови в спогаді суворім, Руці вже не виводить дивне дійство слів, Ми вже ніколи з Вами більш не поговорим Про Київ рідний і такий же рідний Львів. Вже Вам не спалахнути дотепом яскравим І жартом не сипнуть, щоб сіллю очі пік, Що це й робили Ви безоглядно, по праву, […]...
- Сніг у великому місті – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Сніг у великому місті Ляга обметицею на асфальт первинок, Уже бульвар поволі сполотнів І береста обчімханого віник Змітає білу інсуляцію з дротів. Гойдаються перед очима витирачки – Гумові маятники, гострі і тугі, А на обочинах обачні навкарачки Вже накладають на опони ланцюги. Передбачаючи зимову невигоду В години “пік” – світань і вечорів,- Крізь зуби пошепки […]...
- Біля нагробка Євгена Маланюка – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Біля нагробка Євгена Маланюка Двоякісне перо – стилет і стилос – Навіки випало з поета мертвих рук. Невже ж цим звершилось і завершилось – Могила, нагробок і тихий Баунд Брук? Й остання пільга і остання ласка Для душ небагатьох, що спиняться отут,- Посмертна і чужа до непізнання маска Управлена різцем у нагробка плиту? Ні! Вірш […]...
- Теперішнє! Мов хатка картяна – Володимир Свідзинський Теперішнє! Мов хатка картяна, Ти падаєш од подиху зітхання, Од руху вуст – а завжди непорушне. Теперішнє! Золотогранна свічка, Що кожну мить згоряє безнастанно На сонячнім престолі, а проте Стоїть на нім од віку і до віку! Моє “тепер”! Ти ж і тоді було, Коли я цілував кохане тіло, І нині є, коли в землі […]...
- Сліпота – ВОЛОДИМИР ПУЗІЙ Сліпота Присвячується О. Угрюмову Він прокинувся, бо похолоднішало. Тіло змерзло, майже не слухалося, майже не відчувалося. Він спробував розплющити очі – очі не розплющилися. Йому стало моторошно. “Не варто було вчора працювати так довго”, – чужа, фальшива думка. Він зітхнув, намагаючись позбавити від неї напівсонну свідомість – не вдалося. Думка розтіклася липкою калюжею свіжої крові, […]...
- ХОЧЕШ СТАТИ АРТИСТОМ? – ВОЛОДИМИР РУТКІВСЬКИЙ ХОЧЕШ СТАТИ АРТИСТОМ? Бухтик всівся за стіл і посміхнувся до Сергійка. – Мін батько дякує тобі за чудові вірші,- сказав він.- І просить, аби ти ще якісь пригадав. Ну, хоча б такі… Бухтик наморщив лоба і почав: Минає ніч, заходить місяць, Крикливих птахів повно в лісі… Ще більше наморщив лоба і закінчив: І я аж […]...
- Володимир Святий (Володимир Красне Сонечко) Позашлюбний син великого князя Святослава, його матір’ю була ключниця княгині Ольги Малуша, сестра воєводи Добрині. І хоча батько визнав дитину, багато хто називав його “сином рабині”. Рік народження князя невідомий. Вважається, що це приблизно 960 рік (оскільки його батько, Святослав, народився в 942, а його син, Вишеслав, близько 977). Пізні літописі XVI століття (Никонівський і […]...
- ЩАСТЯ НЕЧИСТОЇ СИЛИ – ВОЛОДИМИР РУТКІВСЬКИЙ ЩАСТЯ НЕЧИСТОЇ СИЛИ З деякого часу в санаторії почали творитися дивні речі. В найпотаємніших куточках раптом ні з того, ні з цього лунали пронизливі крики. То струсить повітря гучне ревіння водяного бугая, то пугач зарегоче так, що аж мороз по шкірі піде… Від того крику тьотя Клава хапалася за швабру і обурено проголошувала: Ну геть […]...
- ВІДЧУТТЯ МІСЦЯ – Володимир Сердюк ВІДЧУТТЯ МІСЦЯ (оповідання) Десь здалеку почулося невпевнене цюкання сокири. Що то саме сокира було чутно з дзвінкої ритмічності ударів і пружної, занепокоєно – очікувальної тиші, що охоплювала околиці паузою. Вона розбилася на друзки від наступної квапливої серії не дуже гучного цюкання і красномовно підтвердила попередні побоювання: хтось, таки, пробував рубати дерево. Веселка більше не з’єднувала […]...
- ЛИСТИ ДО СЕБЕ – ВОЛОДИМИР ПУЗІЙ ЛИСТИ ДО СЕБЕ 1 Кожна людина хоча б раз у житті пише собі листа. Як правило, на папері, хоча це й не обов’язково. Найбільша проблема – привітання. Не знаєш, як його розпочати. “Дорогий?” – дуже вже самозакохано. “Друже?” – досить згадати, як ти себе поводив у житті, Аби зрозуміти – дружбою з самим собою тут […]...
- Володимир Винниченко-художник – ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО – МОДЕРНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА Потяг до малярства В. Винниченко відчув ще з юнацьких літ. Не випадково 14 липня 1916 р. він занотував у “Щоденнику”: “Сиджу стомлений. Знайшов собі нову біду – малювання. Простоюю з квачиками й палітрою перед якоюсь своєю нікчемною мазаниною годин по п’ять-шість і не можу одірватись. І тут пристрасть, захоплення до цілковитого безрозсудства”. Письменника цікавила мінливість […]...
- Суть і мета – ВОЛОДИМИР ПУЗІЙ Суть і мета Побачень? – Нема. Та – єдині в нас душі: Мов хвилі ріки, Що, острівцем розлучені, За ним – ціле знов… Ісе моногатарі Він рухався – стрімкіше й стрімкіше! Поверхня, якої він торкався, із кожною долею часу мчала повз нього швидше, хоча годі було збагнути, куди ж саме “повз”. “Я падаю? чи злітаю […]...
- СТУДЕНТ – Володимир Винниченко Уночі палало село. З неба злякано дивився вниз поблідлий місяць і, ховаючись у хмари, тікав і з жахом озирався назад, на полум’я. Дерева хитались і, від страху наїживши голі віти, ніби силкувалися втекти; а вітер гасав над полум’ям, зривав з його головні, шпурляв ними в сусідні хати, розкидав і лютував свавільно й безпардонно. Побіля ж […]...
- Свiтове зло – Володимир Заєць Оповiдання У своїй однокiмнатнiй квартирi на складаному похiдному стiльцi сидiв 15/01 БВ Тремпс й чекав сина. Квартира була обставлена найнеобхiднiшим, як i належить солдатському житлу: три стiльцi для кожного члена сiм’ї i стiл, покритий грубим сiрим пластиком. На стiнi, на рiвнi людського зору, – червоний гудзик термiнової сигналiзацiї для виклику полiцiї; трохи вище – портрет […]...
- Моє ставлення до героїв оповідання Федько-халамидник – І варіант – ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО Нещодавно ми читали оповідання “Федько-халамидник”, яке написав Володимир Винниченко. Цей твір, а особливо його фінал, справив на мене велике враження. Володимир Винниченко розповідає про двох хлопчиків – Федька, сина бідного робітника, і Толю, дитину заможних батьків. Федько-халамидник був дуже чесним і ніколи не брехав. Вадою хлопчика було те, що він заважав іншим дітям спокійно гратися, […]...
- Раб краси – Володимир Винниченко Дядько Софрон і Василь лежали вже другий тиждень на сьому невеличкому подвір’ї за станцією, день і ніч сплячи під кучерявими берестками. Іноді тут з’являлись наймачі, прикажчики з економій або мужики. Тоді дядько Софрон і Василь разом з іншими, такими ж, як і вони, стомленими нудьгою й голодом людьми, жадними і злими, обступали наймачів і силкувались […]...