Дружба та любов як найбільш значимі форми спілкування
Дана група об’єднує проблеми, які виражають галузі етичного знання, традиційно відносяться до нормативної сфері (професійна етика, етика спілкування, етикет та ін). Виділення такої групи проблем не означає їхньої абсолютної противопоставленности теоретичної етики, оскільки більшість з них може бути (і є) предметом теоретичного аналізу. Так, наприклад, етика спілкування охоплює собою такі питання, які неможливо навіть коректно поставити (не кажучи вже про дозвіл) поза теоретичного дослідження: проблеми самотності, любові, дружби передбачають задіяння найглибших шарів етичної рефлексії. Проблема кохання, до речі кажучи, може бути поміщена в теоретичну етику нарівні з проблемами щастя і сенсу життя, оскільки відображає фундаментальну моральну цінність людського буття; більш того, її значущість і обсяг взагалі перевищують формат етичного знання. Специфіка вивчення проблем такого роду в поле прикладної етики пов’язана з тим, що їх теоретична основа використовується в якості засобу для переходу на більш конкретний, нормативний рівень, що дозволяє розглядати практичне функціонування міжособистісних відносин.
Спілкування зазвичай розглядається як одна з найбільш значущих форм взаємодії між людьми, заснована на потреби в іншій людині. Спілкування відрізняється від комунікації (передбачає не тільки обмін інформацією, але й більш глибинні особистісні контакти) і об’єднує різноманітні способи співтворчості різного рівня та інтенсивності (спільні дії, переживання, обмін думками і т. д.). Проблема спілкування аналізується в різних ракурсах (психологічний, правовий і т. д.).
Етичний аспект спілкування пов’язаний з дослідженням його як моральної цінності, що передбачає розгляд його проявів через призму добра і зла, у співвіднесенні зі змістом моралі.
Головні параметри етичного аналізу феномена спілкування:
– облік поліфункціональності спілкування (самовираження, підтвердження буття Я з допомогою Іншого, моральний розвиток та ін);
– у численних класифікаціях форм спілкування (пряме – непряме, міжособистісне – міжгрупове та ін) для етики найбільше значення має пряме і міжособистісне спілкування;
– виявлення морального статусу спілкування пов’язане з його кількісними і якісними параметрами, які зумовлюють сприйняття спілкування в якості позитивної або негативної моральної цінності (наприклад, надмірність контактів – “втеча від інших”; неповноцінність спілкування – відмова від нього);
– найбільш важливі моральні основи спілкування: духовне “спорідненість” -> взаєморозуміння -” можливість діалогу; безкорисливість (визнання самоцінності Іншого) > терпимість; значущість Іншого (інтерес, повага, любов) -> прагнення зберегти контакт; моральна сумісність (співзвуччя основних ціннісних ориепгаций).
Серйозна дисгармонія в кількісних і якісних проявах спілкування актуалізує проблему самотності.
Самотність – складний комплекс переживань, обумовлений станом повної або часткової, реальної чи уявної ізоляції від людей, є антиподом спілкування, зберігаючи з ним сутнісний взаємозв’язок. Багатоликість самотності, причини (зовнішні або внутрішні) його існування – головні чинники, що визначають етичну оцінку цього феномена як моральної цінності.
Різні класифікації видів самотності: 1) деструктивне (виступає як негативна моральна цінність) і конструктивне (може оцінюватися морально-позитивно); 2) космічне, культурне, соціальне, міжособистісне; 3) самотність, безпритульність, самотність-відповідальність, самотність-самотність. “Багатовимірне” самотність (поєднання кількох видів самотності) особливо проблематично з точки зору його морально-позитивної оцінки. Способи компенсації недостатності або несправжності спілкування у стані самотності пов’язані, переважно, з різними видами “фантомного” спілкування.
Найбільш значимі форми спілкування, в яких найбільш виразно виявляється його моральний сенс, – дружба і любов. Численні прояви цих феноменів об’єднує високоцінні, зацікавлене ставлення людини до Іншого, відмінності ж визначаються переважно обсягом поняття-образу “Іншого” (у феномені любові це не тільки людина: наприклад, любов до батьківщини, до бога і т. д.) і витікаючими з цього наслідками. Саме тому дружбу можна розглядати як різновид любові.
Різноманіття любові, помічене ще в античності (філія, ерос, агапе, сторге), є основою для різних інтерпретацій і класифікаційних моделей (наприклад, Пикоделла Мірандола: чуттєва, раціональна, інтелектуальна любов; Е. Фромм: батьківська, братська, еротична, любов до себе, любов до Бога).
Етична оцінка реальних проявів любові вельми утруднена у зв’язку з проблематичностью наукового осягнення се глибинних таємниць, множинністю, суперечливістю і унікальністю любовних колізій. Разом з тим, загальні орієнтири дослідження любові як моральної цінності щодо зрозумілі (співвіднесення зі змістом моралі) і можуть бути об’єднані певною ідеєю Гегеля: “Істинна сутність любові полягає в тому, щоб відмовитися від свідомості самого себе, забути себе в іншому “я” і, однак, у цьому ж зникненні і забутті вперше знайти самого себе і володіти самим собою”. Прагнення до любові як вираз “спраги цілісності” (Платон) стикається з численними перешкодами (у тому числі з нерозвиненістю здатності любити) і на практиці часто реалізується у сурогатної формі.
Важливим фактором, що впливає на здійснення будь-якого виду спілкування, є культура спілкування, яка тісно пов’язана з етикетними нормами поведінки.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)