ДРУКАР КНИЖОК НЕБАЧЕНИХ – ОКСАНА IBAHEHKO (1906-1997) – Я І СВІТ
(Скорочено)
Тобі присвячую оцю нехитру повість
Про друкаря небачених книжок.
Книжки – це наша праця, наша совість,
Цілющої води живий струмок.
Не знаю досі, де твоя могила,
Чи ти в боях, чи в катівнях поліг,
Та я робитиму, поки в руках є сила,
Усе, що ти в своїм житті не встиг…
Присвячується Володимиру Татаринову
МАКСИМ ГРЕК
– Книги – це ріки, що напувають всесвіт, – почув диякон глухий голос старця. Другий голос роздумливо, але твердо повторив за ним:
– Книги – це ріки, що напувають всесвіт.
Диякон не насмілився постукати і схвильовано відійшов у кінець сіней. Під цією низенькою стелею він здавався особливо високим. Коли будували монастир, мабуть, хотіли, щоб стеля нагадувала своїм склепінням небо, але занадто низько спустил и її над головами людей.
Слова, що почув диякон, пройняли до серця, наче пронизали його. Книги. Як він часто думав про них, особливо після того, як померла його дружина і він лишився самотнім з малим сином. Він прагнув знайти якусь вищу втіху. Досі книги були скарбом небагатьох. Місяці й роки переписувалася кожна книга, ретельно оздоблювалася художнім орнаментом, заставками, кінцівками. Її оправляли в розкішну оправу, часто з коштовними каменями. Це все показувало любов і повагу до книги. Але хто міг придбати її, таку дорогу? Тільки багаті монастирі, церкви та заможні бояри, що інколи віддавали за бажану книгу і землі, і села. А скільки людей жадало читати і не мало змоги! Як часто диякон думав над цим.
Дверцята келії відчинилися. Трохи схиливши голову, щоб гостроверха з хутром шапка не зачепила стелі, бо він також був високий, вийшов цар Іван Васильович. Він пройшов на подвір’я, зосереджений і замислений, не звернувши уваги на диякона, який низько схилився передним.
Двері келії лишились відчинені. У сутінках біліла одна довга вузька борода. Старець стояв у кутку худий, схожий на святих, мальованих на монастирських іконах.
– Це ти, Іване? – спитав він тихо.- Іди ближче, сідай!
Диякон майже з побожністю наблизився до старого і поцілував руку, яка важко підвелася, щоб поблагословити його… Перед ним був той непримиренний славетний учений, відомий Максим Грек…
– Сідай, Іване, – повторив Максим.- Ми говорили з царем про книги. Так, книги – це ріки, що напувають всесвіт. Моє життя проходило з книгами. Я переписував, перекладав, тлумачив книги. Я виправляв помилки, що їх робили несвідомо переписувачі і цим затьмарювали їхній високий зміст. Та єдиний спосіб уникнути цих помилок і дати всім людям читати книги – це друкувати їх… Я вже розповідав тобі про Яна Гутенберга, що перший винайшов друкарський верстат і, виливши з свинцю літери, складав їх у слова, а, намазавши чорною фарбою, на верстаті притискував до паперу. Його були перші спроби. Потім інші люди, наділені святим даром, робили ще краще. Як суха земля конає від спраги і жадає животворної води, так людські душі жадають знання.
Старий бачив, що диякон, затамувавши подих, слухає, і це втішало його. Як йому все життя хотілося передати тим, хто оточував його, всі свої знання, свої думки! Ніколи не був він честолюбцем та сріблолюбцем.
За те й незлюбили його ситі, пишні архієреї, ченці з багатих монастирів-вотчин. Цього молодого диякона Івана Федорова помітив Грек своїм проникливим поглядом чорних пломенистих очей. Йому до вподоби було високе ясне чоло, світлі, допитливі й розумні очі. вправні великі руки, що любили ремесла і тесляра, і палітурника. Іванові охоче розповідав ста рець про своє життя, про людей, що стрівав на довгому, заплутаному і невторованому шляху.
Іван стежив за кожним рухом Максима Грека.
– Пам’ятай, Іване, – промовив той, – стару притчу про таланти. Одержали два чоловіки по таланту. Один ледачий та лукавий закопав його, а другий повернув його з прибутком. Коли маєш ти хист до чого, плекай його, вирощуй. Дорожчий хай він тобі буде за багатство, за втіхи мирські, щоб не був ти подібний до мужа лукавого, а віддав його в стократ більшим на службу людям.
ПЕЧАТНИЙ ДІМ
Давно не бачив маленький син Івашко свого батька Івана таким бадьорим, таким задоволеним, таким діяльним. Як прийшов він тоді з Кремля від царя, так і почалось інше життя. З ранку до пізньої ночі зайнятий він. Доручив йому сам цар – тільки подумати: сам цар! – збудувати “Печатний дім”, де друкуватимуть безліч книжок.
При “Печатному домі” будують і “Справну палату”. Там виправляють книги, з яких будуть друкувати. Радяться у всьому з зовсім старим Максимом Греком, з митрополитом Макарієм.
Скрізь встигає Іван Федоров. Скільки ще роботи!
Але якої роботи цікавої, живої, потрібної.
Цар Іван також приходить на “Печатний двір”, показує йому проста людина Іван Федоров перші спроби, показує верстати, шрифти, різне друкарське приладдя. Приязно дивиться цар Іван на першодрукаря. Велику справу робить найперший друкар. Імені його не забудуть нащадки.
В. Перевальський. Іван Федоров
Друкарський верстат
СВЯТО КНИГИ
Це сталося навесні 1564 року, понад чотириста років тому. Цей день можна прирівняти до великої перемоги, до найсвітлішого свята всього народу. Іван Федоров подав цареві першу книгу, надруковану в “Печатному домі” “повелінням і коштом” самого царя. Ця книга звалася “Апостол”.
“Апостол” І. Федорова. XVI ст.
Яку казці-легенді, переказував народ, простий “ярижка” здобув книгу цареві.
Стопи книг, однаково великих, однаково гарно оправлених у темну шкіру з тисненням, були перед царем. Скільки людей читатимуть їх! Не тільки в церквах лежатимуть вони, як колишні рукописні, важкі, дорогі, недоступні для більшості людей, а зможуть їх купити, читати і не такі вже багатії.
Цар із задоволенням хвалить прекрасний чіткий шрифт, чорний і червоний, чудесні малюнки, заставки.
Малюнки були різноманітні. їх надруковано дуже багато, кожен розділ починався розкішною заставкою, в якій перепліталися квіти, трави, плоди. Візерункові великі літери починали текст. Жодна переписана книга на Русі ще не була так багато ілюстрована. Це видання аж ніяк не поступалося перед виданням італійських й інших західноєвропейських майстрів… Добре ознайомившись з їхніми роботами, Іван Федоров з великим художнім смаком зробив по-своєму так, як змогли зробити тільки на його батьківщині, і орнамент, і літери…
З любов’ю дивиться великий дужий Іван Федоров на справу своїх рук і, як любиме дитя, тримає книгу на міцних широких долонях.
ПОМІРКУЙ НАД ПРОЧИТАНИМ
1. Поясни, яким був час, про який розповідається у творі. Свою думку підтверджуй цитатами.
2. Розкажи, що ти дізнався/дізналася про Івана Федорова. Виразно прочитай уривки твору, які підтверджують твої висновки.
3. Прочитай портрет Івана Федорова. Яку інформацію про людяну дають тобі такі художні деталі, як пломенисті очі, високе ясне чоло, світлі, допитливі й розумні очі, вправні великі руки?
4. Прочитай і прокоментуй речення з першого розділу твору: Старий бачив, що диякон, затамувавши подих, слухає, і це втішало його.
Чому Іван Федоров слухав Максима Грека, затамувавши подих? Чому така його увага тішила старця?
5. Прочитай уривок, у якому розповідається, як виготовляли рукописні книжки. Порівняй цю розповідь зі статтею у Вступі. Перекажи, яким був шлях рукописної книги від автора до читача.
6. Поясни, чому Максим Грек хотів, щоб книги друкували. Назви дві найголовніші причини цього бажання і підтвердь свою думку цитатами з тексту.
7. Назви, хто винайшов друкарський верстат. Як змінився після цього процес виготовлення книжок?
8. Максим Грек дав Івану Федорову настанову: Коли маєш ти хист до чого, плекай його, вирощуй. Як першодрукар виконував повчання старця?
9. Відомо, що Іван Федоров працював з ранку до ночі. Чому така важка праця не стомлювала його?
10. Виразно прочитай уривок із твору: Скільки людей читатимуть їх! Не тільки в церквах лежатимуть вони, як колишні рукописні, важкі, дорогі, недоступні для більшості людей, а зможуть їх купити, читати і не такі вже багатії. Знайди та прочитай у тексті уривок, у якому ця думка перегукується з міркуваннями Івана Федорова.
11. Прочитай опис першої друкованої книжки Івана Федорова. Зроби висновок, як ставився першодрукар до виготовлення книжки.
12. Передбач, як могли розвиватися далі події, описані у творі. Прочитай наступні розділи.
ЗБАГАЧУЙ СВОЄ МОВЛЕННЯ
Прочитай речення з повісті О. Іваненко: Як суха земля конає від спраги і жадає животворної води, так людські душі жадають знання.
З наведених нижче прикладів добери синоніми до слова жадати.
– Слабкий теж хоче бути сильним, прагне бути схожим на свого товариша (Є. Гуцало).
– Вчитися! О, цього бажала вся душа його (Б. Грінченко).
– Юрко вже волів не снідати (Лесь Мартович).
Зверни увагу, що слово жадати має відтінок урочистості.
Склади і запиши в зошит речення зі словом жадати.
Розрізняй лексичні значення слів!
Талан – доля.
Талант – обдаровання, хист.
БУДЬ УВАЖНИМ ДО СЛОВА
Диукон – духовна особа, що допомагає священику в церкві.
Ярежка – жартівливо-зневажлива назва російської абетки, застосованої до української мови. Тут – зневажлива назва друкаря.
Калія – кімната, у якій мешкають ченці в монастирі.
Пломенестий – палкий, полум’яний.
Теснення – видавлювання на палітурці певних зображень.
ЄРЕТИКИ
Іван Федоров і його помічник Петро Мстиславець з таким же запалом і натхненням друкували інші книги, а над ними вже збиралася гроза. Наче хмари, що раптово затьмарюють погожий день, починають рости, громадитися, спускатися низько над землею і давити повітря, так росло і дужчало невдоволення бояр та вищих церковників, які були з ними заодно. Ширилися плітки, злостиві чутки навколо друкарні…
– І де це видано, щоб книги не рукою богобоязливою переписувалися, а на верстаті бісівському робилися?
– Що робити? – питає Петро Мстиславець. – На майданах та вулицях уже й пройти не можна. Кажуть уже вголос, що ми з бісівського гнізда. Цареві не до нас. Передним бояри один одного оплутують, скрізь змови, страти. Треба нам звідси їхати.
Опускає Іван Федоров голову з довгим хвилястим русявим волоссям на свої міцні руки. Як блискуче почалася робота, яким вогнем запалило його душу! І невже це все покинути?
– Ще й нас самих, як єретиків, схоплять та стратять, – роз’ятрює серце Петро Мстиславець.
– Я боюся, тату, – шепоче маленький синок Івашко, притуляючись до батька.
Іван Федоров оглядає замисленими, повними турботи очима друкарню. І каже:
– Так, треба з Москви їхати.
Сумно складає Петро Мстиславець дошки гравюр, велику рамку фронтиспису “Апостола”, форми для виливання літер, матриці. Це можна взяти з собою. І з невимовною печаллю дивляться обидва на друкарський верстат. Він лишиться тут. Хай бережуть його учні, що навчилися у першодрукарів.
Ніколи в житті не забуде Іван Федоров і маленький його Івашко тої гіркої ночі, коли збирались лишати Москву.
З клунками за плечима, з довгими палицями в руках, тримаючи за руку Івашка, що в темряві спотикався і падав, пробиралися перші друкарі вузенькими покрученими вуличками Москви. На їхньому возі лежало небагате майно та дорогоцінний скарб – матриці, шрифти, книги.
На Красній площі зупинились, оглянулися, вклонилися низько на всі сторони.
– Прощавай, Москва! Прощавай, Кремль!
У СТАРОВИННОМУ МІСТІ ЛЬВОВІ
На пагорках, оточених високою міцною стіною від нападу ворогів, височів Львів – місто, що його збудував для сина Лева у XIII столітті князь Данило Галицький.
Перехрестилися подорожні, в’їхали в міські ворота. Відразу у хлопці в аж очі розбіглися. Скільки людей, який гомін навколо! І люди в різних чудових вбраннях, несхожих на їхній московський одяг.
– Ой, сорочки які вишиті! – шепочуть хлопці, дивлячись на барвисте українське вбрання дівчат.
Українські, польські, єврейські, грецькі, вірменські, німецькі слова, слова багатьох інших мов лунають на вулицях. А вулиці рівні, зелені, а будинки кам’яні, чисті.
– Куди це ми потрапили? – питає Івашко.
Іван Федоров знав, що Львів – велике і багате місто, де ведуть торгівлю купці з різних країн, де багато монастирів і церков, де живе сила ремісників. Знав він, що має місто пільги і привілеї від польських королів і за це королі мають від міста немало грошей. Городяни міста Львова обирали собі самі міського голову – “бургомістра”.
З цікавістю глянули на великий кам’яний будинок з баштою – ратушу, там засідали бургомістр і радники. Хлопці дивувались левами перед будинком.
Нічого, що такий довгий шлях. У такому місті, напевно, потрібна робота друкаря. Хлопці вже ладні забути всі прикрості шляху, тільки б швидше побігти на величезний львівський ринок, де, мабуть, є все, чого тільки могло заманутися людині: і східні товари – барвисті тканини, килими, – і вина, і хутра з півночі, і різна зброя, і овочі, і ласощі – усе, усе!
На вулицях Львова, на його майданах, а особливо на ринку, завжди було повно люду, а в той день було ще й свято.
– Може, це тільки в свято так? – спитав Івашко, але не встиг почути відповіді і замовк.
Саме повз них проходила зараз незвичайна процесія.
– Дивись! Хлібина! – захоплено вигукнув Гринь.
Перед великою лавою людей несли корогву, а поряд з нею, на довгій палиці, величезну дерев’яну пофарбовану хлібину.
– Це іде цех пекарів, – пояснив якийсь доброзичливий стариганчик у довгих панчохах і купецькій широкій, але куцій чи то кофті, чи то жупанчику з коміром, оздобленим хутром.
За пекарями йшли кравці з своєю корогвою та з величезними ножицями, якими можна краяти одяг велетню. Далі – шевці з черевиком, мабуть, з ноги того ж велетня. За ними – гончарі, ковалі, теслярі, цирульники.
Ремісники об’єднувались тут по цехах.
На свята цехи проходили містом, кожен під своїм прапором і знаком свого ремесла.
– Тату, а друкарі тут є? – спитав Івашко.
Той же стариганчик, очевидно якийсь дрібний купець, похитав головою. Та батько усміхнувся своєю доброю посмішкою:
– Будуть і друкарі. А ми з тобою хто?
Цікавий стариганчик устряв у розмову. За кілька хвилин подорожні зі своїм возом вже повертали на Підзамче. Квартал, де жили купці та ремісники.
У Львові оселився перший друкар.
О. Mopaвoв. Іван Федоров
У лютому місяці 1574 року через десять років після надрукування першої книги у Москві, вийшла у Львові перша друкована книжка на Україні.
Художньо і тонко була вона зроблена. Майстер перевершив своє перше видання, хоча “Апостол” львівський був подібний до московського. Та нічого дивного в цьому не було. Друкував львівського “Апостол а” той самий першодрукар Іван Федоров.
Але було в книжці дещо відмінне. Нові малюнки, інша післямова. Новий малюнок самого апостола Луки. Цікавою і новою була в книзі сторінка, де з лівого боку красувався герб старовинного міста Львова з левом посередині, а з правого – герб самого друкаря: кутник – необхідний прилад для друку і вигин річки, адже “книги – це ріки, що напувають всесвіт”. Це був знак, що відображав його працю на все життя. Під малюнком – підпис: “Іван Федорович, друкар Москвитін”.
А про самого друкаря, про його поневіряння, про його незламну віру в своє покликання читачі дізнавалися з післямови…
Післямова – це була звичайна річ у старовини их книжках. У післямові розповідалося, де, колита як виготовлена книга.
Післямова львівської книги нікого не вславляла, вона тільки мала розповісте всьому світу про важкий труд та перешкоди на шляху друкаря. Пристрасно й палко написав Іван Федоров цю післямову. “Сія повість, відкіля почалася і як зробилася друкарня ця”.
Він писав, що друкарня почалася в Москві з наказу царя і великого князя Івана Васильовича, писав про все, що ми тут розповіли.
Він написав про те, як прийшовши до Львова, ходив до багатих купців, ставав передними на коліна, проливав сльози, прохаючи допомогти заснувати друкарню. Він певен був, що у Львові, старовинному українському місті, відгукнуться на його заклик, дадуть йому можливість розповсюджувати “слова істинні” в друкованих книжках. З папертей церков закликав збирати кошти. Він був певен, що найскорше ті, що стоять на чолі духівництва, схопляться за цю справу. Але “великі світу цього” байдужі залишилися до його заклику. Він був певен, що й купці охоче подадуть допомогу, бо матимуть з цього велику вигоду для себе. Але купці вважали його за непрактичного дивака – та й годі.
Бідні люди, міщани міста Львова, православне “братство” відгукнулися на палкий заклик Івана Федорова. По копійці збирали вони кошти, щоб міг він відкрити свою друкарню і випускати книги. І про це написав Іван Федоров у своїй післямові.
Він закінчував скромним проханням до читачів: “А нам недостойним хай просять прощення зате, що дерзнули почати… А якщо в чому погрішність буде, Бога ради виправляйте, благословіть, а не кляніть, бо писав не Дух Святий і не ангел, але така ж грішна і тлінна рука, як і у всіх інших неумудрених…”
Книга вийшла. Прекрасна книга, вперше надрукована на Україні…
ПОМІРКУЙ НАД ПРОЧИТАНИМ
1. Розкажи однокласникові/однокласниці, чи підтвердилися твої припущення про подальші події.
2. Книги – це ріки, що напувають всесвіт, – казали цар і Максим Грек. Якщо таке велике значення книги в житті людини, то чому Іван Федоров мусив тікати з Москви після того, як надрукував першу книжку?
3. Розкажи, що нового з цих розділів ти дізнався/дізналася про час, у який жив Іван Федоров.
4. Прочитай речення: Наче хмари, що раптово затьмарюють погожий день, починають рости, громадитися, спускатися низько над землею і давити повітря, так росло і дужчало невдоволення бояр та вищих церковників, які були з ними заодно. Назви художній засіб, який використав автор, щоб передати настрої в Москві.
5. Знайди та прочитай опис Львова. Яким ти уявляєш з опису це місто в давнину?
6. Розкажи, про які порядки у Львові довідалися Іван Федоров із сином, щойно приїхавши туди.
7. Поясни, чим відрізнявся московський “Апостол” від львівського. Прочитай про їхні відмінності в тексті твору.
8. Порівняй умови, у яких першодрукар працював у Москві та Львові. Що було схоже, а чим вони відрізнялися? Зроби висновок.
9. Передбач, чим, на твою думку, може закінчитися твір. Прочитай наступні розділи.
ЗБАГАЧУЙ СВОЄ МОВЛЕННЯ
1. У творі читаємо: Ніколи в житті не забуде Іван Федоров і маленький його Івашко тої гіркої ночі, коли збирались лишати Москву Яке лексичне значення має слово гіркий у цьому реченні?
1. Який виражає горе, страждання.
2. Який має своєрідний їдкий, різкий смак.
3. Негативні переживання, які завдають страждань.
2. Прочитай речення: Львів – велике і багате місто, де… живе сила ремісників. До слова сила добери синоніми з наведених речень. Які з цих синонімів уживають у розмовному мовленні?
– Бачу я навкруг велику землю, багато племен і родів (С. Скляренко).
– Повернулися Сердюки з Купою практичних новин (О. Гончар).
– Рій думок, тривожні запитання лізли в голову (М. Стельмах).
– Навколо сосон – тьма-тьмуща (В. Земляк).
– Маса вражень гнула своїм тягарем додолу (Б. Гжицький).
БУДЬ УВАЖНИМ ДО СЛОВА
Єретек – людина, що недотримується загальноприйнятого вчення.
Жупан, жупанчик – верхній одяг.
Дерзноти – наважитися, посміти.
Розорювати серце – непокоїти, хвилювати, тривожити.
Фронтеспис – ілюстрація, розташована перед титульним аркушем книги на лівій сторінці.
Розглянь у підручнику зображення “Апостола” Іван а Федорова (с. 114). Покажи на ньому фронтиспис.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Склади простий план до всіх прочитаних розділів.
2. Перекажи прочитаний уривок повісті від імені Івана Федорова.
3. Передбач, чим закінчиться твір. Щоб перевірити свої припущення, прочитай закінчення.
НАЙПЕРШИЙ БУКВАР
Його вже пізнали і шанували люди. Пізнали його пристрасну вдачу і добру душу. Просили його позичити гроші – він позичав, не вистачало у нього на його корисну справу – і він не боявся позичити, аби тільки не зупиняти роботи. А він не зупинявся, нові й нові задуми народжувалися у голові й серці.
– Івашко, – казав він синові, – от вивчив я тебе читати, тому що зі мною ти змалку коло книг ще рукописних був, а тепер і ці великі друковані книги тобі зрозумілі. Та чи ж можливо у маленькому дитячому віці таку книгу подолати? Треба для дітей виготувати книги, щоб змалку вчилися читати і щоб легко їм було не тільки вчитись, а й в малих слабких рученятах тримати. – І додав сміючись: – От одружишся ти, будуть у тебе діти, мої онуки, і згадаєш, що дід для них перший буквар надрукував.
Львівське братство зраділо, коли почуло про новий задум цієї надзвичайної і такої простої, своєї людини. Бо хоч прийшов він із Москви, але всією діяльністю показав, що там рідні люди і єдиний у них шлях.
Іван Федорович Москвитін, так всі звали його у Львові, сам сів за редагування граматики. І от як написав він про це у післямові до букваря: “Скоротивши до найменшого, склав я для швидкого навчання дітей… і, якщо труди мої виявляться достойними вашої милості, прийміть їх з любов’ю. А я охоче готовий працювати і над іншими угодними вам книгами”.
Найперший на всій Русі та Україні буквар дня дітей надрукував Іван Федоров у Львові у 1574році.
Хотів він й інші книжки друкувати, та коштів більше не було, борги росли. Іван Федоров пробує всілякими способами вибитися з скрутного становища, але дедалі більше заплутується в боргах, у сітях, що розставляють хитрі лихварі.
Та доля – як та ріка, що коливає хвилі свої то вище, то нижче.
Саме тоді, коли вже й не знав, що робити, одержує Іван Федоров запрошення від князя Костянтина Острозького приїхати в його маєток Острог для заснування друкарні.
Хвиля знову підноситься вгору. Знову ясніє чоло невтомного друкаря, і з помічником своїм Гринем іде він до князя. Син Івашко уже дорослий, уже одружився і лишився працювати у Львові. А за той час, що жив Іван Федорову Львові, протягом двох років Гринь вчився малярству, різьбярству на сталі у майстра художника Пилиповича, друга Івана Федорова, та столярному ремеслу, і платив за навчання Гриня сам Іван Федоров.
ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ
Двадцять п’ять міст, десять містечок, близько семисот сіл мав у своїх володіннях князь Костянтин Костянтинович Острозький, воєвода Київський, і одержував прибутку щось із мільйон червоних злотих на рік. Рід князів Острозьких був відомий з давніх-давен. Прапрадідом князя Костянтина був знаменитий Федько Острозький, який боровся за незалежність Русі проти Польщі та Литви…
Ніякими особистими надзвичайними властивостями не відзначався його праправнук, хіба лише тим, що володів незчисленними багатствами і через це мав владу, силу і право. Він не перейшов у католицтво, обставини зробили його родовий замок в Острозі центром культурної діяльності на Україні, а він сам стояв на чолі знаменитої Острозької Академ її.
Князь Острозький запросив до себе досвідченого друкаря Івана Федоровича Москвитіна.
Радісно було побачити друкареві, що в Острозі зібралися найученіші люди України – Лукаріс, Смотрицькі – Герасим, батько, та син його Максим, Дем’ян Наливайко – брат славетного потім Северина Наливайка. Князь влаштував в Острозі школу, з якої хотів зробити вищу на зразок Польської Академії. Звали її “трьох язичним ліцеєм”, бо вчили в ній по-слов’янськи, по-грецьки і по-латині. Ця Острозька Академія була першою спробою організувати вищу школу на Україні.
Перш за все князь бажав надрукувати Біблію церковнослов’янською мовою. Це була величезна і складна справа.
З новим запалом узявся він до роботи в Острозі. Дарма, що посивіло волосся у друкаря, що нема вже тої сили, яка була замолоду. Зате є досвід і глибокі знання.
Друкування Біблії – це була знаменна подія в усьому слов’янському світі, це був величезний труд. Над Біблією працювали найвидатніші уми на Україні. І Іван Федоров, перший друкар, також брав участь у звірці списків, у доборі кращих. Але найбільше часу треба було йому віддавати безпосередньо друкарні.
Біблія ще довгі роки була неперевершеним мистецьким твором завдяки своїм шрифтам, верстці, друкові, великій кількості заставок та різних художніх прикрас. Це все виконав Іван Федоров. І, крім герба князя Острозького, крім віршів на його честь, був надрукований у книзі і скромний герб старого друкаря Івана Москвитіна…
ЧАЮ ВОСКРЕСІННЯ З МЕРТВИХ
Високий дід зі срібним хвилястим волоссям і зі срібною довгою бородою постукав у майстерню львівського палітурника Івана Друкаревича, так прозивали тепер сина Федорова Івана.
Вибігли маленькі діти, вибігла моторна весела жінка Тетяна.
– Іванко, Іванко, біжи стрічай! Батько приїхали!
Діти з цікавістю поглядають на підводи: чого це навіз дід? Трохи розчаровані відходять. Чорнявий дядько Гринь, що приїхав з дідом і міцно, як з братом, поцілувався з їхнім татом, зносить з підвод книжки… Самі книжки. Але тато обережно, з пошаною бере їх тремтячими від хвилювання руками. А мати навіть не насмілюється доторкнутись.
– Це дід ваш надрукував ці книжки, – шепоче вона дітям.
– Це дід ваш склав і надрукував для вас буквар, який ви вчите, – каже батько.
– Дав князь книги розповсюдити, – пояснює Гринь, – а більше нічого й не дав.
Але дід спокійно усміхається.
– Нічого, Гриню, ми й самі тепер зуміємо налагодити нашу друкарню. А князеві Острозькому налагодив справу і більше не потрібний, – додає він, і гіркий сум на якусь мить з’являється в глибоких очах.
Тільки один вечір, може, й посидів дід з онуками, але ніколи вони не забудуть того вечора та надзвичайних дідових оповідань і про Москву, і про свої мандрівки.
А вже другого дня зранку, – ніби й не сиве волосся, не сива борода, – узявся дід до роботи. Треба викупити свій верстат, свою друкарню, що заставив колись львівським купцям. Треба вже покладатися тільки на свої сили, а не на ласку примхливих панів, що забирали сили й уміння, а потім, самі одержавши за це славу і шану, викидали його геть.
Герб Івана Федорова
Знову з упертістю й енергією, дивною в його роки, заходився Іван Федоров коло своєї друкарні. Адже його знали й шанували у Львові, його знали і в інших містах України і поза Україною. Правда, не було головного – грошей. А тут ще князь Острозький наклав арешт на друкарське майно Івана Федорова: боявся, мабуть, що буде конкурент його острозькій друкарні.
Та це не зупинило старого. З Гринем почав обладнувати все спочатку.
Але новий удар долі підстерігав його.
Найвірнішим помічником був у нього Гринь, який ще хлопчиськом бавився колись з сином Івашком. Той самий Гринь, якого він на свої кошти вчив у теслярів, у художника, якого власноручно вчив друкарського мистецтва. На старість це була права рука Івана Федорова.
Але останнім часом ходив чогось Гринь занепокоєний, сердитий. Може, йому набридли нестатки, бідне життя, а місто спокушало на гарні легкі заробітки, розваги та втіхи.
“Та чого мені свій вік коло старого дивака нидіти? – думав Гринь. – Що з того, що я з ним умову маю? Хіба мені очі зав’язані?”
А тут, дізнавшись, що він уже вправний друкар, не раз засилали до нього і підлещувалися, обіцяючи золоті гори, ті самі купці Мамоничі, що колись перетягли до себе й Петра Мстиславця.
І от якось, повернувшись додому після невдалих відвідувань купців, Іван Федоров побачив, що Гриня немає в друкарні, не повернувся він і увечері, і на ніч, і на ранок… Зрадливо втік від свого вчителя.
Гірко і боляче стало старому. Він відчував, що сили вже не ті, що з роботою справлятися важко. Але хай не радіють заздалегідь католики-єзуїти, що ненавидять завзятого друкаря Москвитіна. До останньої хвилини не кине він кувати свою зброю! Не загасить вогню, що запалив у нього талант.
Він не занепав духом і був нагороджений за це. Якось увечері постукали в його низеньку хатинку.
– Батьку! Прости! Прости мене, грішного, ніколи вже не розлучуся з тобою! – Гринь кинувся передним навколішки і припав устами до любих рук свого вчителя.
Старий усміхнувся і міцно притис його до себе.
З новим піднесенням узялися вони за книжки. А тут саме і лихварі дали в позичку грошей.
– Ні, цей Москвитін неабияка людина, йому можна довірити.
Знову замовляли папір, готували шрифти, обладнували друкарню. Та роки, повні тривог, поневірянь, горіння і невтомної праці, далися взнаки. Він захворів. Мусив лягти в ліжко. І раптом почув, що сил уже нема. Гринь, розгублений, нещасний, стояв коло нього. Лихварі, почувши про важку хворобу друкаря, як шуліки, налетіли і описали все його майно. Перший друкар помирав у страшних злиднях.
– Не сумуй, Гриню, – казав він помічникові. – Як ті річки, потекли книжки мої по всіх усюдах, напувають розум людський. Чув я, в Москві мої учні друкують книги. Знаю я, що й тут не загине справа.
Гринь плакав, і син Іван, і маленькі онуки, що гаряче любили свого дивного, незвичайного діда, – усі плакали. А з сусідніх кімнат вже виносив майно першодрукаря один з лихварів.
5 грудня 1583 року помер першодрукар Іван Федоров. Його поховали у Львові. Син Іван і Гринь поклали плиту на могилі і вирізьбили на ній слова: “Воскресіння із мертвих чекаю.
Друкар книг, перед тим небачених.
Іван Федорович, друкар Москвитін…”
А посередині його знак – кутник і вигин ріки: книги – це ріки, що напувають всесвіт.
ПОМІРКУЙ НАД ПРОЧИТАНИМ
І. Чи підтвердилися твої припущення про подальші події? Поділися з однокласниками, чим тебе вразив прочитаний твір.
2. Знайди в тексті підтвердження тези проте, що люди в давні часи шанобливо ставилися до книжки.
3. Поясни, чому Іван Федоров вирішив друкувати книжку для маленьких читачів. Знайде й виразно прочитай цей уривок.
4. Розкажи детально про осередок науки й освіти в Острозі.
5. Острозька Біблія стала справжнім шедевром друкарського мистецтва. Якщо це так, то чому Іван Федоров повернувся з Острога без винагороди князя?
6. Прочитай народне прислів’я: Я на його хлібом, а він на мене каменем. Який епізоду повісті ілюструє це прислів’я? Перекажи його близько до тексту.
7. Розкажи, який висновок можна зробити з життя Івана Федорова.
8. Прочитай епіграф до твору. Яку думку він передає? Як епіграф пов’язаний із розповіддю про І. Федорова?
9. Чому автор так назвала твір? Що вона хоче цією назвою сказати?
10.Як ти ставишся до Івана Федорова? А як автор ставиться до нього?
11. Зроби припущення, які почуття й думки могли володіти письменницею, коли вона працювала над твором.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. За пам’яткою на с. 236 пригадай, у якій послідовності аналізують літературного персонажа. Охарактеризуй образ Івана Федорова.
2. Прокоментуй вирізьблені на могилі першодрукаря слова.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)